Зепп Маєр виграв чотири Бундесліги та три Кубки чемпіонів з Баварією, в складі якої він провів усю кар’єру та був воротарем збірної ФРН на тріумфальних для неї чемпіонаті Європи 1972 та мундіалі 1974 року. Голкіпер встановив вічний рекорд чемпіонату Німеччини – зігравши з 1966-го по 1979-й в 442 матчах поспіль.

В Маєра була й ахіллесова п’ята. Зепп кепсько грав на виходах. Кілька помилок, зроблених голкіпером в найважливіших матчах, призвели до того, що партнери по Баварії напередодні надпринципового протистояння з Англією на Євро 1972 просили тренера Гельмута Шона посадити його на лаву. Проте наставник їх не послухав й не помилився. У вирішальних матчах воротар не підвів.

Маєр буквально випромінював неймовірний авторитет і завжди вірив в перемогу, навіть в найбільш нереальних ситуаціях. Він мав так званий німецький характер. "Голкіпер повинен давати відчуття спокою і водночас не спати на полі. Немає ніякої потреби робити відчайдушний стрибок, якщо ти вмієш правильно вибирати позицію. Мій стиль був типовим для німецьких голкіперів. Я завжди відзначався великою відповідальністю та ретельно усе продумував, наче гросмейстер".

Маєр також доклав руку до новаторського використання воротарських рукавиць. Зепп використовував рукавиці гігантських розмірів, стверджуючи, що вони допомагають йому менше пропускати. Сучасні голкіпери погоджуються, що легендарний німецький колега мав рацію.

"Рукавиці, котрі щільно облягають руки, сидять не надто зручно. А ось великі – зовсім інша справа. Вони виконують функцію м’якої подушки: вдарившись об них, м’яч не відскочить далеко. Киньте тенісний м’ячик в стіну – і побачите, наскільки далеко він відлетить. Але метніть його в щільну фіранку – й він майже вертикально впаде на землю. Мої великі рукавиці – це та сама фіранка. Вони поглинають швидкість м’яча. Зараз матеріали й так більш щільні, і гравці зазвичай одягають форму більших розмірів. Якщо твоїй руці потрібна рукавичка 9-го розміру, буде цілком нормально для сучасного футболу одягнути 11-й чи 12-й. Проте саме я першим почав це робити в 1960-х", – розповідав Зепп в інтерв’ю, даному в 2011 році.

Цікаво, що в житті Маєр зовсім не скидався на пересічного тевтонця. Він жодного дня не міг прожити без жарту, за що й отримав прізвисько Клоун (в дитинстві Зепп мріяв про акторську кар’єру). Якось в переповненому літаку Маєр допоміг стюардам, яких на зміні було лише двоє, і відтоді почав регулярно "обслуговувати" рейси, розносячи напої по салону, і навіть отримав звання почесного стюарда від авіаліній Сondor. А в травні 1976 року під час матчу з Бохумом він "полював" у власному штрафному на качку, яка залетіла на Олімпіаштадіон. Нарис про кар’єру Клоуна, мабуть, логічно буде розпочати з божевільні.

Це місце має кілька назв. Санаторій звучить непогано, шпиталь теж не зле. Але після закінчення Другої світової війни люди не заморочувалися політкоректністю й називали цю лікарню божевільнею. Вона розташовувалася в Гаарі, в 15-ти кілометрах від Мюнхена. В ній лікувалося близько 3 000 пацієнтів. Для такої кількості хворих був потрібний величезний штат працівників й божевільня претендувала на статус одного з головних роботодавців в регіоні. Саме тому багато людей в пошуках праці приїздили в Гаар.

Йозеф та Марія Маєр також влаштувалися на роботу в божевільню. Вона працювала медсестрою, а він виконував офісну роботу. Лікарня була настільки великою, що могла похизуватися власною бійнею. Часто діти працівників гралися свинячим сечовим міхуром. Вони надували його та зав’язували шнурком. Хоча міхур відскакував, мов шалений, і нечасто витримував більше години (як правило, тривалість життя сфери залежала від того, скільки дітей її копали). Але протягом цих 60-ти хвилин хлопчикам видавалося, начебто вони грали справжнім м’ячем.

Саме тому двоє синів Маєрів також обожнювали бійню, мінімум до кінця 1951 року. Тоді старший з них отримав на Різдво казковий подарунок – справжній футбольний м’яч. Молодший теж дістав чудовий презент, сяючий, дорогий годинник. Зепп кілька секунд дивився на свій подарунок та на м’яч, який отримав брат, а потім залився сльозами. Він мріяв про шкіряну сферу, а отримав непотрібний годинник. Щоправда, Зепп вмів домовлятися. Брат швидко погодився обміняти годинник на м’яч. Вже через декілька хвилин Маєр-молодший посміхався на весь рот та притуляв до грудей найцінніший для нього подарунок.

"Я ніколи не лягав спати з плюшевим ведмедиком. Мене не цікавили такі дурниці. Біля мене завжди був м’яч. Я ніколи не розлучався з ним", – згадував Маєр. Невдовзі Зепп вийшов на подвір’я біля свого будинку, де зазвичай грав футбол з колегами. Хлопець подивився на стовпи зі шнурками для сушіння білизни, які слугували воротами під час дворових баталій, та вирішив, що так більше не може продовжуватись.

Разом з друзями він прокрався на пилораму, звідки хлопці винесли деревину, з якої вони планували зробити двоє справжніх воріт. На зворотній дорозі злодії побігли до батька Зеппа та попросили про допомогу. Йозеф спершу хотів запитати, звідки хлопчаки взяли деревину, але вирішив тримати язика за зубами, оскільки й так знав відповідь. Він навіть допоміг малим занести її на подвір’я. Це була велика помилка. Йозефа побачив пильний сусід, який одразу зателефонував в поліцію та повідомив, що Маєр краде деревину. Йозефа вигнали з божевільні і він протягом чотирьох років перебивався випадковими заробітками. Так штанги вперше, але зовсім не востаннє, зіграли важливу роль в житті Зеппа.

У 1958 році Маєр грав в молодіжній команді TSV Гаар, на позиції форварда. Щоправда, інколи він намагався наслідувати свого кумира Лева Яшина. Маєр вперше побачив легендарного радянського воротаря по телевізору, під час трансляції шведського мундіалю. Зепп стверджував, що кожен, хто був свідком того, як він падає в грязюку, намагаючись відтворити неймовірні стрибки голкіпера, говорив: "За цим хлопчиною плаче божевільня".

Якось Гаар грав з Баварією в молодіжному кубку. Перший номер клубу Маєра зламав руку й мусив покинути поле. Тоді тренер глянув на Зеппа та сказав: "Ти стаєш на ворота". Протести і нарікання не допомогли. Наставник залишився невблаганним. Так Зеппу довелося вперше приміряти справжню воротарську форму. Дебютний млинець виявився, м’яко кажучи, не надто смачним. Цей матч став одним з найгірших в кар’єрі Маєра.

"Це були одні суцільні тортури", – згадував Зепп. Різні джерела пишуть, що майбутній кіт з Анцінга пропустив в даному поєдинку від 10-ти до 12-ти голів. Коли розлючений юнак покидав поле після фінального свистка, до нього підійшов 28-річний тренер молодіжки Баварії Руді Вайс. Він сказав "голкіперу" слова, які Маєр спершу сприйняв за насмішку: "Ти сьогодні чудово стояв на воротах. Яке твоє прізвище?"

Далі – більше. Через кілька місяців батько Зеппа сказав синові, що йому прийшов лист від Баварського футбольного союзу. Відкривши конверт, шокований Маєр довідався, що його запрошують на матч між збірною Гірської Баварії та Зальцбургом. Лист надіслав той самий Вайс, який вважав, що з хлопця може вийти голкіпер. Маєр мав зустрітися з командою в наступну неділю на мюнхенському вокзалі, звідки тренер забирав збірну в двогодинну подорож в австрійський Зальцбург.

Як згодом зізнавався Зепп, його здивував зовсім не сам виклик, а те, що йому пропонувалося стати резервним воротарем команди. Протягом першого тайму Маєр насолоджувався грою з лави запасних. А ось в перерві Вайс підійшов до нього та попросив юнака захищати ворота Гірської Баварії в другій половині гри. Зепп навідріз відмовився від такого сумнівного задоволення: "Я форвард, а не воротар, який з мене голкіпер. Я навіть не маю з собою воротарської форми". Проте Вайс спокійно відповів: "Це не страшно. Ми позичимо тобі форму".  

Тренер не помилився. Маєр став MVP поєдинку, відбивши два пенальті. "Вперше й востаннє в житті мені вдалося парирувати одинадцятиметровий. За всю свою кар’єру я не відбив жодного пенальті", – розповідав Маєр. Це, звісно ж, неправда, Але Маєр недарма вважається одним з найгірших воротарів по проценту парируваних одинадцятиметрових. У 2000-х було проведено опитування, згідно з яким, Зеппа визнали найгіршим відбивачем пенальті в історії Бундесліги.

Завдяки Маєру збірна Гірської Баварії здолала Зальцбург 3:1. Партнери не шкодували компліментів на його адресу. Ти мусиш стояти на воротах, це твоя позиція. Ми ще ніколи не бачили такого неймовірного голкіпера, як ти. Ти мусиш нарешті розпрощатися з Гааром, тим заштатним клубом з божевільні, та перейти в Баварію. Після тривалих вмовлянь, Зепп сказав, що подумає над цією пропозицією. Маєр зрештою погодився переїхати в Мюнхен.

30 грудня 1962 року Баварія грала виїзний матч з франкфуртським Айнтрахтом. Тоді лави мюнхенців викосила справжня епідемія травм. Тренеру Гельмуту Шнайдеру довелося вдатися до ходу конем. Він поставив голкіпера Фріца Koзара в напад, а в воротах ротен дебютував Маєр. В першому таймі все працювало навіть краще, аніж думав наставник. Козар був найнебезпечнішим гравцем в атаці ротен. Саме Фріц відкрив рахунок в матчі, також він мав робити дубль, але програв дуель голкіперу Айнтрахта. На іншій половині поля Маєр крутився, наче білка в колесі, парируючи все, що летіло в його ворота.

Особливо ефектний сейв юнак здійснив під завісу першого тайму, витягнувши мертвий м’яч з-під перекладини після удару зі штрафного. В другій половині хід поєдинку розвернувся на 180 градусів. В мюнхенців травмувався Віллі Гіземанн, оскільки тоді не було ніяких замін, підбитий півзахисник перейшов на правий фланг, де він найменше шкодив команді. Граючи де-факто в меншості, мюнхенці програли 1:2. Попри два пропущені м’ячі, до Зеппа не було жодних питань. Він зіграє ще в трьох матчах в сезоні 1962/63.

Поєдинок з Айнтрахтом не став останнім для Козара в ролі форварда, проте коли його знову переведуть в атаку, Фріц вже втратить статус першого номера Баварії. В 1963 році новий тренер мюнхенців Златко Чайковський, на прізвисько Чік (недопалок), зробить юного Зеппа першим голкіпером ротен. Маєр разом з Францом Бекенбауером став одним з лідерів майбутнього рекордмайстер.

В 1964 році Баварія отримала останній складник чемпіонського коктейлю. Тоді до мюнхенців приєднався бомбардир з Нердлінгена, який, на перший погляд, зовсім не нагадував суперфорварда, але забивав з частотою кулемета. Ви вже, мабуть, здогадалися, що цим смертоносним нападником був Герд Мюллер. Так в Баварії утворилася надпотужна вісь, яка принесла ротен все золото світу: Маєр-Бекенбауер-Мюллер.

У 1965 році мюнхенці нарешті вийшли в Бундеслігу, де одразу вирвали бронзу та згодом почали домінувати як в Німеччині, так і в Європі. В сезоні 1966/67 Баварія виграла Кубок володарів кубків, а в 1969 році взяла срібну салатницю. Відтоді мюнхенці почали мріяти про головний футбольний Грааль – Кубок європейських чемпіонів. Проте дебютний похід мюнхенців за вухатим завершився вже в першому раунді жахливим фіаско в протистоянні з Сент-Етьєном. В сезоні 1972/73 ротен в чвертьфіналі наскочили на амстердамський Аякс, який тоді не помічав суперників на європейській арені.

Мюнхенці вірили, що їм до снаги скинути нідерландців з трону. І в першому таймі на виїзді Маєру вдалося втримати власні ворота на замку. На жаль, другий тайм перетворився для нього на пекло – Зепп пропустив чотири голи. "Це один з найгірших матчів в моїй кар’єрі. Якби того дня я був в своїй звичній формі, то відбив би два з цих ударів, якби в хорошій, то парирував би три, а якби в фантастичній, то б взагалі не пропустив", – стверджував голкіпер.

Зепп виявився занадто суворим до себе. Його аж ніяк не можна було звинувачувати в двох мертвих м’ячах, які забили Мюрен та Кройф. Після матчу з Аяксом Маєр настільки розлютився, що викинув свою воротарську амуніцію в канал та запитав в журналістів чи вони не мають для нього якоїсь роботи, бо як голкіпер він – безнадійний". Згодом Зепп заспокоїться та допоможе ротен взяти три КЄЧ поспіль в період з 1974 по 1976 роки.

Не всім в Німеччині подобалися вічні тріумфи Баварії. Одна половина країни обожнювала ротен, а інша ненавиділа. Тому під час виїзних матчів мюнхенцям часто влаштовували гарячий прийом. В 1968 році після гри з Ганновером один з місцевих фанатів напав на Маєра, озброївшись парасолею: "Я вб’ю тебе, баварська свиня", – погрожував траблмейкер. Проте Зепп миттєво зреагував і через декілька секунд вболівальник вже непритомно лежав на газоні.

Того дня не лише Маєр пустився берега. Атмосфера на стадіоні була настільки ворожою, що Бекенбауер повернувся до трибун та вдав, що мочиться в сторону трибун. За це Німецький футбольний союз виписав Кайзеру величезний штраф. Навіть Герд Мюллер не витримав постійного цькування з боку фанатів Ганновера. Він легко вдарив долонею форварда господарів в обличчя. Гравець Ганновера тільки цього й чекав – він, наче підстрелений, повалився на газон. Згодом цей нападник допоможе мюнхенцям виграти чимало титулів. Щоправда, в якості тренера. Художник, який намалював вбивчий нокаут після легенького удару Мюллера, мав прізвище Гайнкес.

Інколи Маєр згадував й про свої акторські таланти. В 1971 році під час матчу з Дуйсбургом, розуміючи, що чемпіонство вислизає з рук, воротар, скориставшись тим, що фанати господарів вибігли на поле, прикинувся, нібито дістав в голову від одного з хуліганів та попросив заміну. Проте ці хитрощі нічого не дали голкіперу. Футбольні чиновники вирішили залишити результат матчу 4:1 на користь Дуйсбурга в силі. Тому ротен довелося задовольнитися лише сріблом.

Через два роки в Бремені ненависть вболівальників до зіркових гостей зросла в геометричній прогресії. Фанати музик виспівували: "Маєр – лайно, Мюллер – гівнюк, Бекенбауер – сеча". Кільком фанатам вдалося прорватися на поле. Проте вони швидко про це пошкодували. Маєр повалив одного з вболівальників на газон, а іншого нокаутував Рот, який ніколи не вирізнявся міцними нервами. Після закінчення матчу в Обергаузені кілька десятків гарячих фанатів місцевого клубу оточили автобус Баварії та закидали його всім, що потрапило під руку.

Рот знову почав вгамовувати хуліганів. Кілька з них опинилися в лікарні після теплої зустрічі з кулаками та ногами Франца. Рот вкотре довів, що недарма носив прізвисько Бик. До речі, саме воротар так охрестив надпотужного півзахисника. Коли Чайковський вихваляв Франца, який перейшов в Баварію зі скромного Кауфбойрена, то стверджував, що новачок сильний, мов му-му. На що Зепп відповів: "Ні, Чік. Ми не кажемо, що хтось сильний, наче корова. Ми говоримо сильний, як бик". Відтоді це прізвисько приклеїлося до Рота.

Гравців та фанатів Баварії не любили й за те, що вони були занадто зарозумілими. Так, в 1974 році, після здобуття третього чемпіонства поспіль, на святкування чергового тріумфу прийшла лише півторатисячна жменька вболівальників. А один з німецьких таблоїдів так прокоментував вручення срібної салатниці: "Маєр взяв трофей без жодних емоцій, ніби це була побутова техніка, яку він купив для дружини в найближчому магазині".

Зепп так пояснював "вибухову" реакцію мюнхенців на трофеї: "Ми настільки звикли до тріумфів, що забули, що таке справжнє святкування. Коли ми перемагали, то в нашій роздягальні ніколи не можна було побачити струменів шампанського. Його подавали в келихах. Ми занадто звикли до титулів". Пауль Брайтнер використав ще міцніші слова, критикуючи цю погану звичку Баварії: "Чи в цьому бісовому клубі ніхто не знає, як відриватися на повну?"

Щоправда, причиною таких "грандіозних" святкувань тріумфів, можливо, була зовсім не гордість ротен, а німецький темперамент. В 1974 році, коли збірна ФРН виграла чемпіонат світу, команда поїхала  на урочистий бенкет в мюнхенський готель "Hilton". Там Маєр привітався з прем’єром Баварії так, ніби знав його десятки років. Така неповага вкрай не сподобалась одному з чиновників Німецького футбольного союзу. Він відчитав Клоуна та нагадав воротарю, що той повинен поводитися згідно з протоколом. Зепп дав такий коментар щодо цього випадку: "Німці вміють організувати зразковий чемпіонат світу чи зламати навіть найсильнішого суперника, завдяки залізній дисципліні, але, на жаль, ми не маємо зеленого поняття, як влаштовувати вечірки", – пише Улі Гессе в книзі: "Tor!".

Коли Баварія розпрощалася з Бекенбауером та Мюллером, вона поступово перетворилася на пересічний футбольний клуб. Маєр не міг сам тримати мюнхенців на плаву. Про тріумфи в Європі довелося забути, та й в Бундеслігі справи ротен бажали кращого. Зепп критикував керівництво мюнхенців за те, що воно не вміє по-людськи прощатися зі своїми зірками: "Чому всі покидають Баварію в гніві? Андерссон і Торстенссон не отримали хоча б букета квітів, а Францу довелося доплачувати, щоб звідси втекти". (Мюнхенці запросили за Кайзера астрономічну суму, непідйомну навіть для нью-йоркського Космосу. Тому Францу доклав 350 тисяч марок з власної кишені).

14 липня 1979 року в рамках підготовки до нового сезону Баварія провела товариський матч з Ульмом. "Ми виграли 7:0 чи 8:0 і я ледь не заснув в воротах", – згадував Зепп в автобіографії. Пам’ять підвела голкіпера, ця гра завершилась нічиєю 1:1. Проте, зважаючи на події, які трапились того вечора, немає нічого дивного, що Маєр помилився. Повертаючись з Мюнхена додому в Анцінг, розташований в 22-х кілометрах від столиці Баварії, голкіпер мчав, мов шалений, намагаючись втекти від жахливої бурі. Цей поспіх виліз голкіперу боком.

Зепп втратив контроль над своїм мерседесом та зіткнувся з автомобілем, в якому їхали дві жінки. Під час аварії Маєр втратив свідомість. Жінки зазнали суттєвих ушкоджень, зламавши кілька кінцівок. На перший погляд видавалося, що Маєру вдалося вийти сухим з води. Він зламав кілька ребер та руку і мав струс мозку, але на думку ескулапів нічого серйозного життю воротаря не загрожувало. Проте 27-річний менеджер Баварії Улі Генесс не повірив лікарям та врятував Маєру життя.

"Мабуть, я народився в сорочці. Якби не Улі, я б з Вами зараз не розмовляв. Він наполіг, щоб ми поїхали в іншу лікарню. Там медики виявили в мене потенційно смертельне пошкодження діафрагми та одразу поклали мене на операційне стіл. Якби ще кілька годин я пролежав в попередній лікарні – завіса б опустилася. У віці якихось 35-ти років я би вже лежав закопаний під землею на двометровій глибині", – згадував Маєр найбільш драматичний момент в своєму житті.

Вже через кілька місяців після операції Зепп повернувся на поле, але біль не проходив. Голкіпер не міг грати в повну силу. В листопаді 1979 року Зепп знайшов в собі сили визнати, що він тепер лише тінь того великого кота з Анцінга, якого боялися навіть найбільш вбивчі форварди світу та повісив рукавички на цвях. Попри неймовірно тривалу кар’єру, Маєр планував захищати ворота Баварії набагато довше. "Я буду грати доти, поки Франц та Герд матимуть сили, щоб вивозити мене на поле на інвалідному візку".