Будущее начинается сегодня. Скала (Стрый)

Наступна стаття рубрики дещо відрізняється від попередніх: цього разу ми познайомимо читачів з діяльністю футбольного клубу, котрий вибудував повну піраміду свого розвитку – академію з низкою колективів різних вікових категорій, аматорську команду, що виступає в чемпіонаті області, та професіональну, задіяну в другій національній лізі. Стрийська Скала – на жаль, одна з небагатьох вітчизняних команд, котра взяла собі за мету готувати й загравати на найвищому рівні власну молодь. Тим цікавіше буде дізнатися про досвід створення «футбольної фабрики» з перших уст – у розмові з президентом та одним із співзасновників ФК Скала (Стрий) Миколою Кмітем. Керівник клубу у відвертій розмові з Football.ua розповів про найдорожчий трансфер Скали, залізничний потяг для всеукраїнських поїздок та європейські принципи роботи, запроваджені на стрийській «фабриці футболу». 

 

 

– У нас завжди стоїть завдання – вигравати усі поєдинки. Мене дивують непорозуміння із нашими вболівальниками, котрі запитують: «А які у вас завдання?» Чесно і відкрито можу сказати: наше завдання – у кожному матчі проявляти усі наші найкращі якості й вигравати. На жаль, у вітчизняному футболі побутує думка, що ставити завдання – означає домовлятися з суперниками, стимулювати суддів. Я не знаю, навіщо це робити і який тоді сенс займатися цією справою. 

 

 

– Відповідно до нашої стратегії розвитку, ми взяли молодого тренера. Чому обрали саме Олега Лозинського? Рішення дійсно було важким і неоднозначним, тому ми чекали, доки до Моршина приїдуть усі співзасновники. Розглядали низку кандидатур, і з-за кордону мали, я вважаю, непогані пропозиції. Однак ми не є звичним клубом – ми орієнтуємося на своїх виконавців, у нас є суворі вимоги щодо клубної господарки, звітності тренера. Лозинський це все знає, тому що він це вже пройшов. 

 

 

– Саме так. Тому, хоча, можливо, Лозинський і поступається десь досвідченим тренерам з точки зору зафіксованого професіонального досвіду – бо на цьому рівні він ще нічого не зробив, зате він є давнім працівником нашого клубу. Нам усім імпонувала його креативна манера роботи. Були питання стосовно віку, однак вирішальним стало те, що він знає не зі слів, що таке менеджер. Адже він уже керував у нас сіткою дошкільної філіальної підготовки та двома командами академії, тому має досвід керування не тільки футболістами, а й тренерами. 

 

 

– Один із наших співзасновників, Бесо Чихрадзе, якось задав мені запитання: «Як ти оцінюєш наших вихованців? Чи їхнього стану здоров’я, фізичної та інтелектуальної підготовки вистачить, щоби з часом виступати у Прем’єр-лізі?» От із цієї точки зору ми й готуємо футболістів. Ми хочемо, щоб наша академія з часом, залишаючи по 4-5 вихованців з річного випуску, мала досить значний список вихованих «зірок». Тому у складі команди мають награватися саме наші футболісти. 

 

 

– Ні, такого не буде. І це одна із тих речей, котрі повинен розуміти наш тренер: він повинен орієнтуватися, передовсім, на наших вихованців, а також на вихованців сусідніх академій (не всі ж зможуть грати в Карпатах…). До прикладу, ось наш нинішній найкращий бомбардир Василь Цюцюра є вихованцем СДЮШОР Прикарпаття. У себе в Івано-Франківську він виявився нікому не потрібен, а ми взяли його після закінчення навчання і нині він став однією із найперспективніших і найцікавіших фігур у західно-українському футболі. 

 

У нас є принцип: стосовно академічного виховання футболістів, нас передовсім цікавлять три міста, що знаходяться поруч – Дрогобич, Стрий і Львів. А також маємо 12 філій, які розташовані по всій Україні – від Запоріжжя і далі, по всій Західній Україні. Йдеться про підготовку дітей від шести-семи рочків до 12-ти. Таким чином, ми ведемо селекцію, адже хочемо бачити юних футболістів із самого малечку – щоб знати їхній прогрес у фізичній та тактичній підготовці, хто з них прогресує швидше, хто – повільніше. Проводимо також селекційні турніри, готуємося до того, щоб відібрати 20 кращих – в основному, це вихованці наших філіалів, а також ті кілька гравців, яких наші скаути десь ще помітять і запросять. А по закінченні академії тренери приймають тести – і рішення стосовно гравців у нас колегіальні, ніколи одна людина не ставить «діагноз» стосовно футболіста, завжди у цьому приймають участь усі фахівці (і на вступних екзаменах рішення приймають 7-8 тренерів). До того ж, у нас практикується європейська, порічна, передача дітей у академії: один рік – один тренер. Цим ми досягаємо об’єктивності щодо футболістів, а також вважаємо, що у чотирьох тренерів із різними поглядами та баченням футболу юний гравець більше навчиться, ніж у одного. 

 

 

– Ви згадали Томаха, і я маю сказати, що нам за цей короткий час дуже щастило з тренерами. Я хочу подякувати Олександру Олександровичу Томаху, моєму другові. В турнірному плані, можливо, він і не досяг високих звершень за той нетривалий проміжок часу, упродовж якого він у нас працював, але він на відмінно налагодив нам менеджмент, у цьому плані він – супер-професіонал. Саме завдяки йому у нас у клубі встановилися певні правила роботи, взаємовідносин між працівниками. Також продовжував цю роботу його вихованець Іван Бубіс, котрий вдосконалював гру Скали. Прихід Володимира Реви, котрий пропрацював у нас три роки, був однозначно величезним кроком вперед у всіх відношеннях – і для академії, і для основної команди. Тому вважаю, що нам щастило з наставниками. Хтось вважає, що наш прогрес повільний, однак із середнім віком гравців у 19 років ми дійсно швидко піднялися й уже багато чого досягли. І якби не «допомога» «людей у чорному», наше місце було би далеко не п’яте, повірте. 

 

 

– Насправді, наш клуб не має величезного бажання або фінансової необхідності продавати гравців. Але силою втримувати ми їх також не збираємося – треба розуміти футболістів. Якщо у них є пропозиції від клубів Прем’єр-ліги, не зовсім правильно було б ламати їм кар’єру. Тому в контракті ми прописуємо пункт, що коли футболіст має пропозицію від клубу Прем’єр-ліги, ми даємо йому можливість піти. Якщо ліги нижчі – виконується контракт. А ось вийде у них чи ні – це інша справа. Ось приклад Єрмаченка: коли він грав у нас, про нього говорила вся Україна, а нині, коли він у запасі Динамо-2, мало хто згадує такого футболіста. Однак це був його вибір, ми пропонували йому до 21-22 років залишатися у нас, але він обрав інакший шлях. Це складне питання, де футболіст більше для себе здобув би: сидячи на лавці у першій лізі, чи граючи – у другій. 

 

Тепер от наш воротар Шпук має пропозицію від Карпат. Ми, звісно, хочемо, щоб він залишився, однак і розуміємо: йому більше 20 років – хоче спробувати сили у львівському клубі, значить, матиме таку можливість. 

 

 

 

– Я би не сказав, що він низький. Зараз ось, навесні, грати цікаво щотуру. 

 

 

– Ну, ось із наступного сезону збереться біля 18 команд зі всієї України – це буде змагання зовсім іншого рівня й у змагальному, й у фінансовому плані. Взагалі, мушу сказати, що рівень другої ліги виріс за останні роки і постійно зростає. 

 

 

– Єрмаченко у нас найдорожчий – мільйон гривень перерахувало нам Динамо. 

 

 

– Думаю, що це цілком можливо. Однак питання ж не в цьому – питання в майбутньому. Я б дуже тішився, щоб Єрмаченко заграв у основі Динамо або перейшов у ще якийсь клуб, тоді б Скала отримала в декілька раз більшу компенсацію, це прописано в контракті. Однак у нього нема прогресу, тому нам лишається лише жалкувати з приводу його рішення. 

 

 

– Так, влітку він до нас заїжджає, цього року телефонував і казав, що також буде. Ми надаємо в його розпорядження нашу базу, відповідно, наші тренери отримують унікальну можливість подивитися, як працює цей шанований фахівець, Скала грає товариські матчі з Металістом. Це завжди цікаво й пізнавально для нас усіх. Що про команду каже? Ну, звісно, до Ліги чемпіонів наші юні футболісти ще не готові, але він говорить, що у нас хороші молоді хлопці. Але у нас є, як мінімум, кілька футболістів, котрі вже нині доросли до Прем’єр-ліги – Рустамов, Шпук та інші… 

 

 

– Наш найперший випуск, 1993 року народження, був представлений у юнацькій збірній одразу чотирма футболістами. До речі, тоді й збірна добре грала – під керівництвом Олега Кузнецова вона вигравала Меморіал Гранаткіна. Нині чомусь нікого зі Скали не запрошують, хоча наш 1997-й рік народження є лідером у своїй групі серед юнаків, а Цюцюра (1994 року народження) забиває стільки, що треба ще знайти форварда такого віку, котрий демонстрував би подібний прогрес і результативність. Вочевидь, там є певні нюанси. Ми зі своєї сторони завжди відкриті для збірної, все, що потрібно, надаємо. 

 

 

– Це дійсно було, він літав у Голландію на перегляд, розповідав багато цікавого. Однак він був набагато молодшим від усіх інших гравців, можливо, його юний вік завадив йому отримати контракт. Тому перегляд пройшов, ми почули від них, що гравець хорошого рівня, однак далі справа не пішла. Для нас це і на краще, бо ми не дуже хочемо у найближчі роки відпускати такого футболіста, котрий багато значить для команди. Адже наша ціль, до якої ми прагнемо, потребує гравців такого класу. 

 

 

– Головне – чи ми готові у футбольному аспекті, а все інше у нас готове – і тренувальний процес, і матеріальна база, і акціонери готові до цього. 

 

 

– Окрім мене, це Всеволод Білас – він, як і я, у футбол грав лише на пікніках (усміхається, – прим. А.В.). Мене взяли у спортивну школу в Бучачі, а він займався у музичній. Бесо Чихрадзе та Володимир Пилипенко більш футбольні за нас – вони грали на певному рівні. Щодо походження, то троє із нас – громадяни України, ще один – Грузії. 

 

 

– Ми давні партнери по бізнесу із Всеволодом – у нас є свій алгоритм прийняття рішень. Бесо – дуже комунікабельний, Володимир – також. Рішення, які відносяться до компетенції засновників, приймаються колегіально. Як правило, коли хтось один категорично проти – рішення не приймається. Останнє складне рішення, яке ми розглядали, було по головному тренеру. Але ніхто не висловився категорично проти, тому кандидатуру прийняли. 

 

 

– Мабуть, це, все-таки, наше недопрацювання як клубу, потрібно мати людину, яка займалася б взаєминами із вболівальниками. Раніше ця робота була покладена на директора клубу, однак потрібен спеціальний фахівець. Що сталося? У передвеликодню п’ятницю у нас була гра зі Славутичем. Для християн це один із днів, коли потрібно вести себе смиренно. Однак фани почали десь скандувати образливі для футболістів речі, ми програли черкасцям, хоча заслуговували, мінімум, на нічию (один гол у наші ворота був забитий з положення поза грою). Після матчу наш гравець дав інтерв’ю, де сказав, що якщо фани себе так поводять, то команда готова грати тільки для президента і співзасновників, забувши додати, що й для вболівальників також. Думаю, це було випадково. Як би там не було, у нас планується зустріч команди з фанами, сподіваюся, усе буде вирішено. Адже якщо стався такий конфлікт – то винні обидві сторони. Ми зі свого боку готові вислухати, в чому ми неправі, й виправитися. Можу чітко сказати: Скала завжди б’ється, як може, ми ніколи не здаємо матчів, не граємо в «закулісні» ігри. Може, майстерності не вистачає – однак самовідданість завжди у нас максимальна. Тому можемо сподіватися на повагу та підтримку вболівальників. Вони хочуть перемог, ми також хочемо, але – не будь-якою ціною. 

 

 

– Мені не зовсім коректно її оцінювати, бо я був одним із ініціаторів її запровадження (Микола Кміть також є першим віце-президентом ПФЛ, – прим. А.В.). Щодо верхніх шісток – тут навесні дуже насичена й цікава боротьба, однак лише для тих команд, котрі потрапили вгору. Внизу, на жаль, справи гірші, але лише тому, що там не зберігся спортивний принцип – багато команд зникло. Якби й там лишилася боротьба навиліт, то було б дуже цікаво і там. 

 

Однак нині це перехідний етап, а наступного сезону буде вже єдина друга ліга із 18-20 командами. Там, сподіваюся, буде дуже цікаво. 

 

 

 

– Це тільки така думка. На жаль, у нас у країні нема 35 клубів для другої ліги – є максимум 20, та й тих, може, не дорахуємося. Наш менеджмент за дорученням ПФЛ прорахував, наскільки зросте наш бюджет у об’єднаній другій лізі. Вийшло 1-1,5% від річного бюджету. Всього! Тобто у страху великі очі, а якщо дійсно підрахувати, все стане на свої місця. Додайте до цього, що це витрати нашого клубу, найбільш західного (ще хіба що Жемчужина такого зазнає). А основна маса клубів зосереджена в центрі та на сході нашої країни, тобто для них все буде в рамках попередніх сезонів. 

 

 

– Наразі ми думаємо про власний потяг із комфортабельним вагоном – вивчаємо можливість здійснення такого проекту. Літак порахуємо під першу лігу – якщо там укоренимося й почнемо гарно виступати. 

 

 

– Це питання складне – кадрів, які підходили б під наші принципи, і нині не вистачає, тому беремо молодих фахівців і підучуємо їх під нашу філософію. Перевчати досвідчених тренерів, які звикли до іншого футболу, як правило, немає сенсу. А ми хочемо орієнтуватися на найкращі німецькі, іспанські та голландські зразки. Найдосвідченіший наш фахівець – Анатолій Петрик, уродженець Стрия, котрий свого часу грав у Карпатах. Він виконував обов’язки головного тренера після відходу Реви, нині залишився у структурі клубу, і ми ведемо з ним перемовини, щоб він зайнявся юнацьким футболом у Скалі. 

 

 

– Ми багато консультувалися із фахівцями, у тому числі – й закордонними, перш ніж відкрити академію. Нам радили дістатися вищої юнацької ліги, де рівень зовсім інакший. Ми дісталися, не пасемо там задніх, однак якогось чуда не сталося. Тому ми побачили, що якщо не займатися футболом з шести-семи рочків – тоді не буде того «футбольного конвеєру», який є у Німеччині, Голландії, Іспанії. Це змусило нас відкрити ці організації, які структурно відповідають європейським. Можливо, за якістю ми десь і відстаємо, однак для дітей уже закуплений увесь необхідний і сучасний інвентар, щоб вони зростали у своїй майстерності. 

 

 

– Основна причина, звісно, фінансова. Однак і на західній Україні є люди з серйозним капіталом, та вони не йдуть у футбол, бо він є брудним. Нині більше важать ставки на гру, аніж сама гра. Від цього, до речі, потерпають усі чесні клуби, і ми в їх числі. Тому коли ти приходиш до професіонального футболу, ти думаєш, що головне, як зіграє твоя команда. А з часом розумієш, що у футбол в нашій країні грають не скільки гравці, як президенти… А ще після кількох виступів фанатів мимоволі замислюєшся: «А навіщо мені за такі великі гроші неприємності?»

 

 

– Якщо дивитися на всі атрибути, то нам 102 роки. Хоч ми й прийшли з іншого клубу, але ФК Скала був завжди – і на рівні першої-другої ліг, і на обласному. Традиції збережені – й зелено-малиновий колір, й фанатський рух, і герб, до якого ми повернемося, я думаю. Тому нині це та сама Скала. 

 

 

– Це різні команди – у Моршині є Медик, і жіноча футбольна команда Медик, яка грає у першій лізі, продовжує цю традицію. Засновники сперечалися, що нам робити і куди йти. Поки була команда Газовик-Скала – у нас був ФК Моршин. Але коли Скала могла зникнути через фінансові проблеми, ми підхопили цю справу, змінили кольори, переїхали в інше місто й прагнемо розвивати її історію. 

 

 

– Так сталося, що у Моршині є відповідна інфраструктура. Для проживання команди ми орендуємо площу, а в цьому місті є хороші санаторії та готелі. А тренується основна команда у Стрию й навколишніх селах, де у нас є якісні футбольні поля. Діти ж будуть і надалі займатися у Моршині – в цьому маленькому місті хороші умови, прекрасне повітря й екологія. 

 

 

– Сказати, що нема підтримки – не можу. Заступник голови Стрийської РДА приходить на матчі, бо він колишній футболіст. Голова РДА – колишній президент ФК Газовик-Скала Бурій – на футболі уже не був півроку, мабуть, зайнятий. Мер міста одного разу був на футболі, коли я був головою облдержадміністрації – напевно, з поваги. Він чесно каже, що це не його вид спорту, ми це розуміємо – змушувати себе ходити неправильно. Та й взагалі, вболівальників у нас небагато – по 300-400 чоловік. Сподіваємося, що своєю грою заслужимо з часом більше. Однак якщо взяти у відсотковому відношенні, то 60-тисячний Стрий на рівні із семисоттисячним Львовом. Але це нас також не тішить… 

 

 

– Звісно, десь більше хвилююся у таких матчах. Разом із ним з нашого першого академічного випуску є ще кілька гравців – Ковальчук, Кайдрович, Антонів, тернополянин Пришнівський. Це нині «кістяк» нашої команди – вони ще ростуть, тому є певна нестабільність – одну гру показують суперову, а далі трішки гірше. Але це питання часу й досвіду. Назар обрав свій шлях сам, це було його рішення, а не моє, і ставиться він до футболу професійно. А як буде далі – це залежить від багатьох факторів. 

 

 

– Я думаю, що упродовж п’яти років нам до снаги дорости до першої ліги, твердої п’ятірки. Однак головне – ефективна робота академії, бо без цього важко буде втриматися на цьому рівні і в спортивному, і в фінансовому плані. А взагалі, дуже цікаво працювати над розвитком клубу – спостерігати за прогресом футболістів, яких ти знаєш із семи-десяти рочків, дивитися, як команда поступово додає у класі й досвіді. 

 

 

– Ми це аналізуємо і бачимо три головні складові: телебачення, вболівальники й трансфери. Трансфери у клубів уже певні є, вболівальників мало й квитки недорогі, телебачення лише починає давати якісь прибутки. Однак зростання цих трьох речей може привести до певної самоокупності клубів. Віримо у це. 

 

 

 

ФК Скала (Стрий) заснований 1911 року. Під назвами Січ та Скала виступав у змаганнях Польщі, як Буровик, Спартак, Машинобудівник, Авангард, Газовик-Скала і т.д. – в турнірах СРСР та незалежної України. З 2010 року клуб виступає у другій лізі, зайнявши місце заснованого 2004 року ФК Моршин. Головний тренер – 28-річний Олег Лозинський, котрий був першим тренером новоствореного моршинського клубу й чимало пропрацював у клубній академії Скали. Клуб представлений у вищій лізі ДЮФЛУ. Команда U-14 нині на четвертому місці, U-15 – на п’ятому, U-16 – на другому, U-17 – на шостому. Команда Скала-2 у прем’єр-лізі Львівської області стартувала з п’ятого місця дорослим складом і з першого – юнацьким. У Групі А другої національної ліги сезону 2012/2013 Скала фінішувала на 5 місці, потрапивши до першої шістки на другому етапі. У Групі 1 наразі також посідає 5 місце.