Число 2022 завжди буде асоціюватися в українців з жахом. З кривавою повномасштабною війною, яку приніс до нашого дому російський агресор. Зі смертю і болем. Із втратою багатьма рідного дому. Подекуди — тимчасово, а іноді — фізично.

2022 рік в українців точно не викликає бодай мінімальних асоціацій із футболом навіть попри чемпіонат світу. Проте українські футбольні фанати стали у ньому символом героїзму. І саме тому ми розпочнемо з них нашу сьогоднішню розмову.

Героїзм українських ультрас та інших футбольних людей, які стали на захист Батьківщини

Як і у 2014 році, українські футбольні вболівальники миттєво відреагували на прихід на нашу святу землю одвічного ворога з північного сходу. Незалежно від футбольних уподобань. Динамо, Шахтар, старий добрий Дніпро, Металіст, Карпати, Чорноморець і багато інших — всі ці клуби зараз присутні на полі бою в особі своїх найкращих представників. І це точно не президенти, тренери та діючі футболісти.

На жаль, багато наших героїв віддали за Україну головне — життя. Власне, своїми подвигами ці Надлюди довели, що головне для них полягає якраз в іншому — нашій свободі. Свободі всієї України. Тому, щоби ми не побачили більш з жодного міста фотографій, подібних до жахливих кадрів із Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Бородянки, Ізюма чи Лимана. Для допомоги родинам фанатів-воїнів був створений фонд "Трибуна Героїв".

Звісно, серед футбольних людей, які стали на захист України, ми згадаємо і Юрія Вернидуба, який поїхав на фронт з самої Португалії, де його Шериф грав із Брагою. Скажемо і про колишнього голкіпера Динамо і Дніпра Святослава Сироту (цей чоловік навіть дістав поранення...), і про діючого на момент лютого гравця Епіцентра Володимиря Сеницю, і воротаря Микиту Федотова, який якраз їхав на підписання контракту з Металістом. Останній вже повернувся до Іспанії і виступає у складі Понферрадіни, проте ще не так давно зізнавався, що досі не звик до тиші. Вибачайте, якщо когось ненароком упустили.

Віддати шану треба й Сергію Баланчуку — вихованцю та екс-гравцю Динамо, а також Ворскли, Металіста, молодіжної збірної України і кількох ізраїльських клубів. У липні він у віці 47 років віддав за нас життя під Бахмутом...

Декотрі футболісти одразу записалися і до лав тероборони, а згодом підписалися контракт із ЗСУ — зокрема, Олександр Алієв та Андрій Богданов. Майже всім складом разом із тренерським штабом присягу на вірність Україні прийняли й гравці Прикарпаття. Вибачте, якщо ми когось ненароком забули.

Виступ Шахтаря у Лізі чемпіонів

Жоден з послідуючих пунктів не порівняється з перших. Проте відзначимо, що цей, другий, є чи не найбільш неочікуваним.

Коли Шахтар влітку втратив усіх легіонерів і нашвидкуруч укомплектувався українцями з-за кордону та більш скромних клубів України, то всі пророчили йому четверте місце у квартеті. Тим паче, коли перед очима з'явився список суперників — Реал (так, знову), Лейпциг і Селтік. Жодного прохідного опонента.

Важко сказати, який фактор став вирішальним для досягнення підсумкового третього місця. Тренерський хист і мотиваційний дар Йовічевича? Власне, ви це бачили і чули — таке не награється. Людина вміє сказати підопічним, наскільки важливим є і при цьому можливим є успіх.

Везіння? Так, без нього не обійшлося — згадайте кількість моментів у тріумфальному матчі з "редбуллівцями".

Індивідуальна майстерність Мудрика, Судакова, Бондаренка? Теж правда, адже навіть при суто прагматичному підході команда має мати виконавців, котрі вирішать окремі епізоди на твою користь. 

Сюди можна додати ще купу питань із очевидними відповідями. Деякі з них будуть говорити про справедливість, а деякі про ситуативність такого результату. Шкода лиш, що на матч останнього туру проти все того ж Лейпцига "гірники" вже вийшли із занадто комфортним відчуттям "сениці у руках".

Феноменальний прогрес Мудрика

Так, це вже не тік-токер, а футболіст. І так, він вже вміє робити різницю, навіть коли все інше на полі — 50 на 50. Це і є основний чинник.

Можна сказати, що для Михайла вдало склалися обставини. Це звучить мегацинічно, адже цими обставинами є війна, але нумо згадаймо, що навіть в ультрабразильському Шахтарі Мудрик підключався до основи. З українців в атакувальній ланці команди він мав найбільше ігрового часу за тренерства Роберто Де Дзербі.

Український за складом Шахтар на Мудрику будується. У матчах проти команд нижчого за донеччан рівня він має використовувати у першу чергу техніку, у матчах проти топів — швидкість. Це, насправді, унікальний футболіст, адже настільки неймовірні швидкісні данні дають йому можливість куражитися проти грандів світового футболу значно яскравіше, ніж проти суперників плюс-мінус свого рівня. Бо нинішній Шахтар — команда, яка грає від суперника.

Як же хотілося б у підсумках наступного року вписати пункт "Мудрик — зірка світового гранду", назву котрого обирайте самі. Але поки — лише безліч новин і відхилена Шахтарем пропозиція Арсеналу.

Дніпро-1 — лідер УПЛ

Цього сезону наш чемпіонат має всі шанси отримати четвертого чемпіона в історії. І це як доповнення до підзаголовку. Наразі між "дніпрянами" та Шахтарем — 5 пункти, хай навіть другі мають матч у запасі.

У даній частині ми намагаємося абстрагуватися від усіх неприємним моментів, пов'язаних зі "спортклубівцями" — історією зі створенням клубу на місці старого Дніпра, особу людини, яку вважають неофіційним власником клубу, передсезонний десант із Металіста.. все це — зрозуміло. Але у дану мить ми тільки про те, що відбувається на полі. 

В УПЛ грає команда, яка намагається грати у красивий футбол. У неї є як яскраві легіонери на кшталт Бланко, так і добротні українці з розряду мегаталановитого Рубчинського. Годі вже й казати про Піхальонка і Довбика — вісь, на якій будується гра. Навіть воротар Валеф свою роль виконує добре — ну треба ж комусь помилятися і привозити...

У команди була страшенно мала лавка запасних, коли навалювалася бодай мінімальна низка травм. Бувало, що третину запасу складали воротарі. І схоже, що у другій половині сезону кадровий дефіцит знову вирішуватимуть за допомогою гравців Металіста. Втім, ми ж про успіхи, а успіхом є гра колективу Кучера у нинішньому сезоні. І у деяких єврокубкових матчах, як-от проти Аполлона на виїзді — теж.

Зоря імені Патріка ван Леувена

У червні призначення нідерландського спеціаліста з неабияким досвідом роботи у Шахтарі спонукало нас на написання окремого матеріалу. Що з нього можна з упевненістю підтвердити зараз, а над чим — усього лиш посміятися, вирішувати лише вам. Ми лиш залишимо посилання.

Зоря протягом довгих років є у нашому футболі таким собі символом незламності. Майже щосезону у неї змінюється склад (подекуди — на 95%), вже не вперше змінюється тренер, а вони продовжує бути силою українського футболу. Третьою, четвертою чи п'ятою — не так важливо, головне — силою. 

За підсумками першої половини сезону луганців можна називати найяскравішою командою за співвідношенням "можливості-реалізація". До того ж, слід відзначити реанімацію ван Леувеном не однієї кар'єри — Данченка, Бутка, Кирюханцева, відкриття у новій ролі Чурка (який там Грізманн?!) і ще багато цікавих моментів. 

Страждає оборона. І це сказано м'яко. Крім Імерекова та Батагова гравців цього амплуа у команди немає. Ситуація настільки критична, що іноді не за позицією доводиться використовувати Бутка. Який і так, до слова, грає зазвичай на нерідній позиції лівого оборонця — праворуч занадто добре грає Данченко.

Ще одна річ, яку треба виправити для ще кращого результату — підписати центрального нападника. І про це каже сам тренер. Але й без того команда стрибає аж надто височенно.