1980-і роки. Богом забуте аргентинське місто Беніто Хуарес. В одному з барів прокинувся чоловік, який виглядав значно старшим за свої 45. Він підвівся з «ліжка», котрим йому слугували два збитих докупи ящики. Чоловік почав шукати, чим би похмелитися. Він посміхнувся та подумав: «А знаєте, не аж так погано жити в барі». Чоловік налив чарчину та відчув себе щасливим. Власник бару закривав очі на те, що його квартирант час від часу знищував запаси випивки. Він пам’ятав, ким колись був цей чоловік, який тепер перетворився на руїну. Після чергової дози мужчина почав займатися улюбленою справою. Він переглядав старі фотографії. Ці світлини тепер були єдиним, що в нього залишилось. Коли він взяв фотографії в руки, то поринув у спогади…

Оресте Корбатта народився в 1936 році на краю світу, в провінційному містечку Деро, яке знаходиться в кількох сотнях кілометрів від серця Аргентини, Буенос-Айреса. Його батько Джеронімо, покидаючи Італію, сподівався розбагатіти в Новому Світі. Однак не так сталося, як гадалося. Єдині скарби, які він нажив в Аргентині, були дружина Ізабель Фернандес та 8 дітей. Мати Оресте не ходила на роботу, оскільки не спускала очей зі своїх численних нащадків, які не мали ніякого бажання  сидіти на одному місці. Тому батькові доводилося горбатитися від зорі до зорі, щоб заробити хоча б на харчі. Навіть залізний організм Джеронімо не витримав каторжної праці і, коли Оресте ледь виповнилося 5, тато помер. Ізабель, залишившись на руках з 8 дітьми, ледь з відчаю не наклала на себе руки. На щастя, вона змогла подолати депресію та вирішила ризикнути, сподіваючись витягнути свій щасливий квиток в Буенос-Айресі.

Проте надії на безтурботне життя в столиці не виправдались. Корбатти поповнили численні ряди байреської бідноти. Про рівень достатку сім’ї Оресте свідчить той факт, що їхній крихітний будиночок кілька місяців не мав дверей. Однак Ізабель це абсолютно не хвилювало, вона не боялася злодіїв. Вони обходили її будинок десятою дорогою, адже знали, що там нічого красти. Маленький Оресте теж намагався зняти сімейний корабель з фінансової мілини: він продавав фрукти та збирав пляшки. У вільний від основної роботи час босоногий хлопчина постійно грав в футбол, відточуючи свою унікальну техніку на вулицях Буенос-Айреса.

А як же школа, запитаєте ви? На неї банально не вистачало часу. Університети Оресте закінчились в другому класі. Він до кінця життя так і не навчиться ні читати, ні писати. З цього приводу футболіст дуже сильно комплексував: «Я почувався фатально, коли мої партнери обговорювали якусь цікаву статтю, котру вони прочитали в газеті», – згадував Корбатта. Оресте, намагався приховати свою неграмотність від журналістів, тому під час інтерв’ю завжди тримав в руках газету. Після тривалих зусиль легендарний капітан збірної Аргентини та Расінга Педро Дельяча нарешті посадив його за парту. Проте надовго Корбатти не вистачило, і вчитель зумів навчити свого учня лише виводити своє прізвище. Це неабияк знадобилося вінгеру, коли він роздавав тисячі автографів. Чиновники клубів, за які грав Оресте, неодноразово використовувало його неграмотність, адже він бездумно підписував будь-які папери, які ті йому підсовували.

Корбатта не міг самостійно заповнити хоча б банальні документи, постійно просячи партнерів по команді зробити це замість нього. Але навіть перед ними він не хотів розкривати карти, говорячи щось на кшталт: «Омаре, заповни будь ласка ці папери, а то я забув свої окуляри, а без них я геть нічого не бачу». Однокомандники ствердно кивали головою, роблячи вигляд, що вірять Корбатті, хоча насправді всі знали його маленький секрет Полішинеля. Вже після завершення кар’єри Оресте, друзі намагалися навчити його читати та писати. Але всі ці задуми завершилися фіаско. Останню спробу помножити на нуль безграмотність Корбатти зробив відомий священик Карлос Муджика. Він попросив свою знайому студентку Лючію дати екс-футболісту кілька уроків. Цікаво, що для того, щоб Оресте почував себе в рідній стихії, заняття мали відбуватися в улюбленому барі учня. Однак і такий хід конем не допоміг священику досягнути мети. Коли Лючія сіла поруч з Оресте та почала витягувати зошити та ручки, він сказав, що йому потрібно вийти в туалет, а після цього Оресте декілька місяців не з’являвся в цьому барі. Власник закладу навіть почав хвилюватися, чи не сталося з Корбаттою чогось поганого.

Наскільки безпорадним він був в боротьбі з літерами, настільки ж кепсько почували себе захисники, які протистояли Корбатті. Щоправда, перший його млинець виявився глевким. Він намагався закріпитися в Естудіантесі, і спочатку все там в нього складалося краще не придумаєш. Проте в 14-річному віці студенти вказали Оресте на двері. Футболіст пояснював цей неприємний випадок травмою кісточки. Щоправда, тут не все так однозначно. Автор кращої біографії Корбатти Алехандро Волл пише, що його вигнали з команди після того, як юнака звинуватили в крадіжці бутсів. Оресте недовго сумував та невдовзі кинув якір в провінційній Хуверландії. Надовго він там не затримався. Один зі скаутів Расінга, засліплений алмазним блиском Корбатти, переконав клуб заплатити будь-яку ціну за найперспективнішого футболіста країни. Можливо, керівництво Расінга кілька разів би подумало, перш ніж повірити на слово скауту, але, почувши, що Хуверландія просить за юнака лише кілька комплектів футбольної форми, одразу погодилось дати шанс Оресте.

Вперше побачивши Корбатту, боси Расінга зовсім не зраділи і пошкодували, що заплатили за таке «чудо» занадто високу ціну. Крихітний 160-сантиметровий гравець, якого здувало вітром, зовсім не скидався на «найперспективнішого гравця країни». Старе твердження про те, що зустрічають по одягу, теж аж ніяк не могло підняти Корбатту в очах босів Расінга. Новачок був вдягнений в стареньку картату сорочку, штани, на яких вже не було де ставити латки, та капці еспадрільї, які вважалися взуттям бідняків. В наш час їх статус кардинально змінився. Ів Сен-Лоран взяв еспадрільї під своє крило і тепер за пару якісних капців потрібно відвалити кілька сотень доларів. Коли Оресте заселявся в житло, надане клубом, то чиновник, відповідальний за квартирне питання, запитав: «А де ваша валіза, Корбатта». Оресте лише розсміявся та лаконічно відповів: «Яка валіза?» Корбатта не мав більше ніяких речей, крім сорочки, штанів та еспадрільїв. Трішки змінивши відому фразу давньогрецького філософа Біанта, юнак міг би вигукнути: «Все своє ношу на собі». Деякі дослідники життя аргентинця стверджують, що після історії з валізою до нього й приклеїлося прізвисько El Loco, тобто божевільний. Другі ж розповідають, що Корбатту так охрестили за його бурхливе життя за межами футбольного поля. Треті ж пишуть, що Оресте був божевільним під час матчів, оскільки не лише суперники не знали, що він зробить наступної миті, а й його партнери, і навіть сам El Loco.

Фанати Расінга теж були не в захваті від новачка. Коли Оресте дебютував за Академію в товариському матчі один з вболівальників не шкодував компліментів на адресу Корбатти: «Якого біса він робить на полі. Наскільки низько ми впали, якщо дозволили надягнути нашу футболку на цього, так би мовити гравця». Racing Magazine також розділяв песимізм фанатів: «Корбатта – чахлик і нечесаний сільський негідник.  Швидше рак на горі свисне, ніж з цього «атлета» вийде щось путнє». Однак ці новоявлені Нострадамуси не бачили далі власного носа. Через кілька місяців новачок стане лідером Расінга. Як відомо, проти лому немає прийому. А в Корбатти їх було аж два. Суперники нічого не могли протиставити магічній техніці Оресте. Аргентинські історики сміються, коли їм розповідають про те, що Гаррінча був кращим правим вінгером в історії футболу. «Ви просто не бачили нашого Оресте, а якби побачили, то б ніколи не говорили таких дурниць». Техніка Корбатти була настільки унікальною, що фанати інших клубів записувались в сосіос Расінга, щоб насолоджуватися виставами, які демонстрував Еl Loco.

Ще однією смертельною зброєю, яку мав в своєму арсеналі Корбатта – вбивчий та філігранно точний удар. Оресте вписав власне ім’я в історію футболу, як один з найбільш безжальних виконавців одинадцятиметрових вироків. Коли він підходив до точки, то відчував себе катом, а воротарі готувалися до неминучого, розуміючи, що в них немає шансів відбити постріл Оресте. «Під час пробиття пенальті я підходив дуже близько до м’яча, так, щоб воротар не зміг зреагувати. Я ніколи не ставав одразу за м’ячем, а залишався трішки збоку. Я завжди бив внутрішньою cтороною правої стопи в центр м’яча, і бив дуже сильно. Я тримав голову опущеною, щоб воротар не знав, в який кут я битиму, а сам з-під лоба уважно спостерігав за діями воротаря. Коли ж він смикався, то одразу опинявся в мене на гачку», – ділився Корбатта секретами виконання одинадцятиметрових з читачами El Grafico. Під час чемпіонату світу 1958 року в Швеції Оресте побився об заклад з воротарем збірної Аргентини Амадео Каррісо, що заб’є йому мінімум 40 пенальті з 50. Голкіпер погодився, адже вважав, що мінімум з 11 ударами таки впорається. Проте Корбатта не залишив Амадео жодного шансу – вінгер забив 49 з 50 пенальті. Він не влучив лише останній одинадцятиметровий, пробивши в штангу, та не виключено, що саме в неї жартівник Оресте й цілив.

Не менше, ніж страшних літер, El Loco боявся жінок. Партнери з Расінга спробували вилікувати його від цієї фобії та познайомили з блондинкою, котру вони представили: «дівчина, яка працює на вулиці». Несподівано для всіх одна ніч переросла в бурхливий роман. Невдовзі Корбатта одружився з цією красунею, яка тепер могла покинути квартал червоних ліхтарів та оселитися в розкішному будинку Оресте в Банфілді. Видавалося, що вони проживуть довго та щасливо, поки смерть не розлучить їх. Але. Якось Корбатта повернувся додому і ... «Будинок стояв абсолютно порожній. Вона забрали не лише меблі, а й крани. Не стало навіть павуків, яким з такою «господинею», як моя дружина, жилося в нас, як в Бога за пазухою». Корбатта подолав свій комплекс до жінок й ще тричі одружувався, але так і не знайшов тієї єдиної, яка б терпіла всі його витівки. «Всі 4 попередні шлюби були однією моєю суцільною помилкою. На жаль, всі мої кохані покидали мене. Проте я не розчаровуюсь та вже мрію про п’яту дружину. Можливо, мені зрештою пощастить», – сподівався Оресте. Корбатта любив звинувачувати своїх дружин у всіх смертних гріхах. Але його жінки були зовсім не такими страшними, як їх змальовував El Loco. Вони терпіли, скільки могли, адже Оресте в житті цікавив лише футбол та випивка. Він абсолютно не займався домашніми справами. З цим дружини ще мирилися, однак вони не могли пробачити байдужості до себе та до доньок. П’янка в компанії друзів була для Оресте набагато важливіша, ніж день народження дитини.

Однією з найхаризматичніших жінок в історії Расінга вважається Тіта Маттіуссі. Її батьки опікувалися клубним стадіоном, а вона продовжила сімейну справу, практично все життя присвятивши Академії. Маттіуссі прибирала, готувала їсти та багатьом юним гравцям команди замінювала маму. Клуб дуже цінував Тіту і в 1967 році оплатив їй проїзд та проживання в Глазго, в якому Академія схрестила шпаги з Селтіком в битві за Міжконтинентальний кубок. Маттіуссі дуже добре знала Корбатту, і якщо б не вона, то він би, мабуть, набагато швидше покотився вниз. Саме Тіта розповіла наступну історію. Напередодні важливого матчу з Естудіантесом Корбатта повернувся на базу лише о 6 ранку, він ледь тримався на ногах, а для того, щоб потрапити до свого ліжка непоміченим, Оресте з енної спроби переліз через паркан. Проте порушник режиму не уникнув пильного ока Маттіуссі. Для того, щоб воскресити Корбатту, Тіта вилила йому на голову три відра холодної води. Але це не дуже допомогло.

Коли тренер Хосе Делья Торре давав останні передматчеві настанови, Оресте дрімав. Попри жахливе похмілля, наставник не міг залишити Корбатту на лаві запасних. El Loco перебував на піку форми, а тому Хосе аж ніяк не міг собі дозволити ховати такого туза в рукаві. Хоча, можливо, того дня Делья Торре змилувався б над вінгером та дав би йому відпочити, але фани могли не зрозуміти тренера та рознести стадіон «Ель Сіліндро», адже вони прийшли на гру, щоб насолодитися грою Корбатти. Перед тим як вийти на газон, Оресте просив одноклубників: «Не давайте мені пасів, бо я ще й досі п’яний. Я ледь стою на ногах та будь-якої миті можу впасти. До того ж, я зовсім не бачу м’яча». Расінг відправив студентів на перездачу, відвантаживши їм 6 голів, два з яких на рахунку Корбатти. Так він грав, коли не бачив м’яча. А коли ж бачив, то творив справжні дива.

В 1957 році в кваліфікації до чемпіонату світу він забив гол, який вважався найкращим в історії аргентинського футболу до того часу, поки Марадона не створив свій шедевр в матчі з Англією на мундіалі 1986 року (мається на увазі, звичайно ж, не Рука Бога). Тоді Корбатта пошив в дурні двох чилійських захисників, вискочив тет-а-тет з голкіпером, невимушено обіграв його та завмер на місці. Фанати на «Бомбонері» шаленіли, закликаючи Оресте відправити м’яча в порожні ворота. Але його недарма називали El Loco. Корбатта дочекався повернення воротаря та захисників, посадив їх усіх на п’яту точку і лише тоді покотив м’яча в ворота. El Grafico назвав цей гол найнеймовірнішим в історії. А американський журнал Life вперше та востаннє помістив на обкладинку фото забитого гола. В будинку профспілки аргентинських футболістів досі висить картина, на якій зображено геніальний м’яч Корбатти.

Інколи подібні трюки вилазили Оресте боком. У 1956 році під час товариського матчу з Уругваєм за Корбаттою тінню слідував Пепе Cасія, над яким аргентинець відверто знущався. В одному з епізодів Корбатта перекинув м’яч через голову уругвайця, а потім дочекався, коли той знову вступить в боротьбу й після цього прокинув сферу Пепе між ніг. Однак і цього Оресте виявилось мало, він дав Пепе ще одну нагоду забрати м’яч, і знову присоромив уругвайця, вдруге кинувши йому сферу між ніг. Розлючений Сасія чекав нагоди помститися й невдовзі свято прийшло і на його вулицю. Після того, як Оресте приголубили уругвайські костоломи, він розпластався на газоні, конаючи від болю. До нього підійшов Пепе та зробив вигляд, що допомагає йому підвестися, а натомість зі всієї сили вдарив аргентинця ногою в обличчя. Корбатта втратив два зуби, яких він ніколи так і не вставив. Він не хотів витрачати гроші на такі дурниці, адже для нього в житті існували набагато важливіші речі, наприклад випивка.

Фанати обожнювали Оресте, незважаючи на те, що він часто грав під мухою. Одного разу вони навіть «зробили» його Папою. В жовтні 1958 року відбувався конклав, який мав обрати наступника Папи Пія XII. А в другому таймі виїзного матчу Расінга з Естудіантесом вболівальники студентів, вражені черговим перформансом El Loco, почали скандувати: «Корбатта Пій XIII!!!» На футбольному полі Оресте не бракувало винахідливості. Якось в одному з класіко проти Індепендьєнте Корбатта не міг нічого вдіяти зі своїм персональним сторожем Альсідесом Сільвейрою. Тоді Оресте, щоб хоча б на мить звільнитися від опіки суперника, заховався від нього за поліцейськими, які відділяли поле від трибун.

Були такі матчі, в яких Корбатта не показував жодного бажання грати. Під час чергового поєдинку, в якому Оресте відбував номер, фотограф спробував стимулювати вінгера. «Давай, Корбатта покажи на що ти здатен і я зроблю тобі чудове фото». Футболіст погодився. Він миттєво підхопив м’яча, обіграв трьох захисників та вгатив сферу в ворота. Святкуючи гол, Корбатта підійшов до фотографа та запитав: «Ти зробив мені світлину?» «Ні. Я не встиг, я щойно заправив плівку», – відповів фотограф. Корбатта почав клясти брехуна словами, які він давно вивчив в найбідніших кварталах Буенос-Айреса. Так й не отримавши світлини, розчарований Корбатта до кінця матчу жодного разу не торкнувся м’яча.

У 1963 році Расінг отримав від Боки казкову пропозицію, від якої він аж ніяк не міг відмовитись. Можливо, Академія б не продала свого генія навіть за 12 мільйонів песо, але всі в клубі бачили, що Корбатта починає втрачати інтерес до футболу, все частіше опиняючись в обіймах зеленого змія. За кошти, отримані від продажу Оресте, клуб суттєво збільшив місткість трибун та модернізував тренувальну базу. А для Боки цей трансфер став одним суцільним розчаруванням. Вже під час дебютного європейського турне Орести з Бокою, керівництво команди приставило до нього шпигуна Кармело Сімеоне. Сімеоне спочатку думав, що чудово дає собі раду з цим непростим  завданням, адже ніколи не бачив, щоб Оресте випивав. Як показав час, Кармело недооцінив винахідливість El Loco. Одного разу шпигун заглянув під ліжко Корбатти, де побачив гору порожніх пляшок. Не дивно, що Оресте зіграв лише 18 матчів за Боку. Потім почалося блискавичне падіння футбольного Ікара: Індепендьєнте Медельїн та заштатні Сан-Тельмо, Італія Унідос, Тіро Федераль. Замість того, щоб просто підійти до дзеркала, Корбатта завжди звинувачував інших в усіх своїх проблемах: «У футболі немає друзів. Особливо, коли в тебе не йде. Тоді всі починають зникати. Коли я мав гроші, то мав тисячі друзів, деяких з них я бачив вперше. Однак я їм завжди позичав чималенькі гроші під чесне слово. Звичайно, що ніхто мені не повернув тих боргів. Так я опинився біля розбитого корита». У 1974 році Корбатта повісив бутси на цвях. Він поселився в якійсь халупі в містечку Беніто Хуарес. Інколи Оресте виходив на поле, граючи за їжу та дах над головою.

В 1991 році в одній з лікарень Ла-Плати помер від раку гортані всіма забутий пацієнт, який стискав в руках старі фотографії…