Я завжди мав такий дивний зв’язок з Арсеналом. Це почалося задовго до того, як я підписав свій контракт. Я навіть не знаю, як це пояснити... Хіба що однією маленькою історією з життя.

Я ніколи не захоплювався відеоіграми. Я з того покоління, яке завжди грало на вулиці, але єдиним винятком був футбольний симулятор ФІФА. Я здебільшого грав у режим кар’єри. Ну знаєте, там де ви можете відчути себе в ролі головного тренера команди?

Клубом, яким я завжди обирав в цьому режимі, був Арсенал. Вони були моєю улюбленою командою в ФІФА.

Коли я ріс у Норвегії, я багато дивився Прем'єр-лігу, і у мене просто були симпатії до Арсеналу. Я дивився відео з Тьєррі Анрі та Непереможними. Я знав, що в цьому клубі була своя історія розвитку таких відомих плеймейкерів, як Сеск Фабрегас, Самір Насрі, Месут Озіл — справді розумних, технічних гравців, які добре володіли м’ячем і віддавали неймовірної складності паси. Це мій типаж футболістів.

Коли трохи подорослішав, десь в 2015 році, я почав з’являтися у серіях ігор ФІФА. Спочатку я був не дуже схожий на себе. Мені здається, що тоді я мав рейтинг 67, проте це було неважливо. Я з'явився у комп'ютерній грі, і це багато що для мене означало. Тож, очевидно, одна з перших речей, яку я завжди робив, коли вирішував приміряти на собі роль Арсена Венгера у режимі кар’єри, — це купував себе. Ха-ха!

Я і Арсенал. У моїй голові це просто здавалося хорошим збігом обставин. 

Цей особливий зв’язок став реальністю, коли я з'явився тут два роки тому. Це було рішення, яке змінило моє життя. Я щодня приходжу на тренування з посмішкою. Але моя життєва історія має мало чого спільного з тим ігровим режимом кар’єри. Це була зовсім інша подорож. І вона відрізнялася від того, що я собі уявляв, граючи тоді у ФІФА. У реальному житті ви не можете просто вибрати, куди хочете піти. Не можете зробити так, щоб все складалося по ідеальному сценарію, який ви собі обрали на початку гри.

Я і Арсенал. У моїй голові це просто здавалося хорошим збігом обставин.

Люди завжди хочуть знати, як це було для мене, коли я був простим підлітком з Норвегії, навколо якого раптом утворився весь той божевільний галас. І, чесно кажучи, я не знаю, як на це відповісти. Дивно казати, але в той час я сприймав це… нормально. Мені здається, я був надто молодим — можливо, надто наївним? Надто юним, щоб все це тверезо усвідомлювати, розумієш?

Мені здається, люди уявляють собі картину, де я мав би уникати всього, що вони говорили про мене в пресі, і жити як в мильній бульбашці, проте я цього не зробив. Насправді я читав усе, що про мене писали. Я буквально сидів і читав всі газети. Але я їх прочитав, мовляв, добре, круто. Це мило, але на цьому все. Я рухався далі.

Мене оточувала хороша сім’я, хороші друзі, хороше життя. Я був просто дитиною, яка любила футбол. Мені справді, чесно це завжди подобалося. Я був одержимий. Біля мого будинку в Драммені було штучне поле — буквально за 100 метрів — і я прожив там все своє дитинство. Іноді, коли я зараз повертаюся додому, я бачу дітей на тому самому полі, які просто спілкуються, невимушено пробивають по воротам... І я думаю: що ж ви робите?! Не так ми з друзями грали свого часу. Ми влаштовували турніри, грали один на один, поки не стемніє. У нас все це було серйозно. 

Мені також пощастило, що мій батько — Ганс Ерік. Він був моїм клубним тренером у команді мого дитинства Драммен Стронг (Drammen Strong), а потім у Стремсгодсет (Strømsgodset), допоки мені не виповнилось 13 років. Також він був моїм особистим тренером, коли я був ще дуже малим. Він грав у вищому дивізіоні Норвегії на позиції півзахисника, тому якщо я не грав зі своїми друзями, я тренувався з ним. Дійсно дуже важливий досвід у процесі мого навчання.

Може, ви думаєте, що вже знаєте цю історію? Типу наполегливий тато змушує свого сина тренуватися щодня. Але насправді було навпаки. Я був ініціатором. Він знав речі, яких не знали інші батьки. Тож я хотів, щоб він навчив мене, надав мені перевагу на тлі інших. 

Він був особливо одержимий тим, щоб я розвивав свою усвідомленість і швидкі ноги. Він завжди змушував мене дивитися через плече, перш ніж отримати м’яч. Взимку, коли ми не могли грати на вулиці, він водив мене в критий спортивний зал, і ми робили вправи. Наприклад, я бив у стіну, а м'яч відскакував до мене. В той же час тато підходив ззаду, тиснув на мене з одного боку, і мені доводилося дивитися й підлаштовуватися, перш ніж отримати м'яч. 

Сьогодні, коли ви бачите, як я відвертаюся від захисника, використовуючи цей дотик і швидке читання гри, це все спортивний зал з мого дитинства. Це мій тато.

Коли ви бачите, як я відвертаюся від захисника, використовуючи цей дотик і швидке читання гри, це все спортивний зал з мого дитинства. Це мій тато.

У той час я був дуже зосереджений на тому, щоб бути найкращим. Я знав, що я талановитий, але я не забігав наперед. Я просто насолоджувався грою з друзями за клуб свого рідного міста.

Тоді все почало розвиватися дуже швидко... Коли мені було 13 років, я дебютував за Стремсгодсет. Коли мені було 15, я став наймолодшим гравцем в історії, який зіграв за збірну Норвегії. 

Тоді все справді стало божевільним.

Я пам’ятаю, як вийшов на останні 20 хвилин відбіркового матчу Євро-2016 проти Болгарії на стадіоні Уллевол в Осло, і вся арена, понад 20 000 людей, зійшли з розуму. Кожен раз, коли я торкався м'яча, вони аплодували. Я досі чую цей звук на підсвідомому рівні.

Справа в тому, що в Норвегії у нас так давно не було "суперзірки", що вболівальники були трохи на емоціяї, і коли вони почали чути ті розмови про молодого хлопця з Драммена, вони просто хотіли в це повірити, навіть якби вони насправді не знали, чи я дійсно сильний футболіст або ж ні. Це додало в історію цього дивного галасу. 

А потім, як ми знаємо, сильний ажіотаж навколо чогось викликає тільки ще більший ажіотаж. І раптом все дійшло до розмов та перемовин з мадридським Реалом. 

Мій батько займався справами щодо всіх клубів, і їх дійсно було багато. Ми були в Баварії, Дортмунді, Манчестер Юнайтед, Ліверпулі, Реалі, Арсеналі. Наші перельоти тоді проводилися приватними літаками, і в той момент ми не могли не відчувати себе якимись особливими. 

Це не просто слова... Я насправді був близький до вибору на користь Арсеналу. Коли ми поїхали туди, я мав тренуватися в лондонському Колні. Я зустрів Арсена Венгера. Він повів мене з татом на вечерю. Це було круто, але й досить дивно. Ну ось уявіть: перед вами стоїть Арсен Венгер, ви ж розумієте? Саме та легенда, яку до цього моменту я міг бачити тільки по телевізору та брати з неї приклад, а тепер я сиджу навпроти нього й їм стейк. Я так нервував, що просто сидів та думав: "Чи він аналізує мою поведінку прямо зараз? Чи засудить він мене, якщо я з’їм картоплю фрі? Можливо, мені краще зараз відмовитися від неї?" Ха-ха-ха!

Я не просто це кажу... Я насправді був близький до вибору на користь Арсеналу.

Так чому ж тоді Реал Мадрид? Я багато говорив про це з татом і моєю родиною. Зрештою, Мадрид є Мадрид. Вони були володарями Ліги чемпіонів з найкращими гравцями світу у складі. Тоді мені подобався Іско - він був такий легкий з м'ячем. Ще один з моїх улюблених гравців! Але справді ключовою річчю в пропозиції Мадрида було те, що у них була дублююча команда, у якій я міг одразу грати у конкурентоспроможний футбол. А головним тренером цієї команди на той момент був Зінедін Зідан. Все це у купі було схоже на джекпот або пакет якихось послуг, в який входило абсолютно все.

До того, коли ми їм офіційно повідомили про своє рішення, я пам’ятаю, як сиділи з татом на дивані і дивилися гру Реала по телевізору. У якийсь момент він звернувся до мене з телефоном у руці, мовляв: "Вже час? Ми маємо повідомити їх про наше рішення?"

Ми так довго обговорювали це рішення, тому що було так важко відмовитися від усіх цих чудових клубів. Але зрештою ми це зробили. Чернетка була збережена в телефоні батька вже тиждень чи два. Це було просте повідомлення. Щось на кшталт: "Мартін вирішив, що хоче приїхати, якщо ви все ще в цьому зацікавлені".

Я просто сказав йому: "Надсилай".

Давайте поговоримо про день моєї презентації.

Я справді жахнувся, згадуючи про це зараз… Але я знаю, що багато людей обговорювали це в той час. Здебільшого я був героєм мемів. Тож дозвольте мені прояснити, що сталося тоді насправді.

Вони прислали літак, щоб забрати нас з Норвегії вранці. Справді дуже рано. Отже, я прокинувся, але я все ще напівсонний. Моє волосся повсюди. Я не встиг прийняти душ. Я просто одягнувся в перше-ліпше, що зміг швидко схопити, кинув щось більш адекватне в сумку, і ми полетіли. А в голові собі думаю, що як тільки я приїду в готель у Мадриді, я зможу переодягнутися, прийняти душ, підготуватися, розумієте про що я?

Але потім ми приземляємося, виходимо з літака, і я починаю усвідомлювати, що вони везуть нас прямо на тренувальну базу для проходження медогляду, а потім відразу на прес-конференцію. Без всяких зупинок в готелі. 

Я знаю, що багато людей обговорювали це в той час. Здебільшого я був героєм мемів. Тож дозвольте мені прояснити, що сталося.

І я кажу: зачекайте, що взагалі зараз відбувається? Не встиг я все це до кінця усвідомити, як вже сиджу поруч із легендою Мадрида Еміліо Бутрагеньйо — який, звісно, ​​одягнений у дуже елегантний костюм. Вони збираються представити мене на весь світ.

Я знаю, що ви бачили ті фотографії з прес-конференції. Я, у цьому старому смугастому джемпері, навіть не прийнявши душ, намагаюся руками хоча б якось привести в порядок своє волосся на голові.

Це був найбільший день у моєму житті, зображення якого облетіли весь світ. В очах всіх я мав би бути дуже талановитим гравцем, якого Реал підписав, випередивши всі європейські топклуби, але замість цього я був схожий на випадкового школяра, якого вони щойно забрали з екскурсії по стадіону.

Бутрагеньйо представляє мене, і я думаю: "Господи, як би я хотів зараз зняти свій джемпер".

Хтось мав мені сказати про це! Чому мені ніхто не сказав??? Ха-ха-ха!

Ще одна річ, про яку я думав в той момент, сидячи перед усіма цими людьми, це моя Конфірмація. Якщо ви не знаєте, це звичайна церемонія для дітей у Норвегії, де ви святкуєте своє повноліття. Я зробив свою, коли мені було 15. Це лише для сім’ї та близьких друзів, і це нормально, що наприкінці заходу дитина встає, щоб виголосити коротку промову, щоб подякувати всім за те, що прийшли. Наче нічого страшного, але не для мене. Я був надто сором’язливим, щоб говорити перед своєю родиною — людьми, з якими я завжди почувався найкраще! Я був впевнений у собі на футбольному полі, але виступати з промовою перед людьми в житті? Ні, у жодному разі. 

І ось через рік після того я опинився в центрі прес-конференції мадридського Реала. У цьому смугастому джемпері. Ха-ха, ти можеш це уявити? В той момент я вийшов із зони комфорту. Ви можете побачити страх на моєму обличчі.

Коли настає моя черга говорити, я надягаю ці великі навушники, і практично шепочу норвезькою щось на кшталт: "Так… Я дуже задоволений... Гмм, я дуже пишаюся…"

Але якимось дивним чином я думаю, що цей момент насправді допоміг багатьом людям сприйняти мене справжнього. Як тільки ти стаєш відомим, люди очікують, що ти будеш поводитися певним чином. Ніби ти супергерой, який може все. Ви вмієте грати у футбол, тому ви також повинні вміти добре говорити, бути впевненим, завжди викладатися на повну. Але реальність дещо інша в порівнянні з цими кліше. 

Я думаю, що ця прес-конференція допомогла людям зрозуміти те, що я відчував в той момент насправді. Я був просто маленькою сором’язливою дитиною. Певно, через це люди переживали за мене і розуміли, що перед собою вони бачать звичайного юного хлопця.

Через кілька днів після презентації я вперше пішов на тренування, і, чесно кажучи, це було просто сюрреалістично. Я був не настільки дорослим, щоб керувати автомобілем, тому тато змушений був привозити мене, щоб я пограв у футбол з Іско, Роналду, Рамосом, Модричем, Бейлом і Бензема. Виглядало так, ніби він відвозить мене до школи.

Я думаю, що ця прес-конференція допомогла людям зрозуміти те, через що я проходив. Я був просто маленькою сором’язливою дитиною.

Я думав лише про те, як усі ці зірки Реалу поводитимуться зі мною, коли я зайду до їхньої роздягальні. Чи будуть взагалі спілкуватися з якимось малим хлопцем, який навіть не розмовляє іспанською. Але всі вони були дуже добрими, і ті, хто розмовляв англійською — Кроос, Модрич, Роналду — спочатку особливо піклувалися про мене. Вони дали мені поради та дуже допомогли. Але, чесно кажучи, я не думаю, що хтось з них справді особливо переймався через те, що якийсь 16-річний норвежець може зайняти їхнє місце в команді.

Ми склали план з клубом, згідно з яким я буду щодня тренуватися з першою командою, але матиму регулярний ігровий час у команді Кастільї. На той момент це здавалося розумним планом, але вийшло так, що я у підсумку не знайшов свого місця ні тут, ні там.

Щодо дублюючої команди, то я не проводив регулярно з ними час, тому й не знайшов ніякого особливого зв’язку з партнерами по команді. А у першій команді я був просто дитиною, яка приходила тренуватися. Я не брав участі в матчах. Звісно, там почувався трохи в ролі аутсайдера. Я просто застряг між основною командою Реалу та її дублем, не маючи при цьому очікуваного успіху ніде.

Я перестав грати з іскрою, яка була типовою складовою моєї гри. В якийсь момент я пішов занадто безпечним шляхом. Я більше хвилювався про те, щоб не робити помилок, ніж про те, щоб грати в свою гру. Моя гра завжди була спрямована на те, щоб робити різницю. Гра в складний пас. І я розумію, чому в мене склалося саме таке бачення футболу. Я був ще маленькою дитиною, але зрозумів, що в цій справі треба бути безжальним. Маєте забути, бл***, абсолютно про все на світі. Ви повинні бути собою справжнім на футбольному полі.

Через пару років я просто не прогресував.

Преса полювала на мене через те, що я не відразу почав виправдовувати весь той медійний ажіотаж навколо мене. Я був легкою мішенню для них. Якщо ви дійсно зі мною добре знайомі, то знаєте, що я часто посміхаюся, але з боку іноді моє обличчя виглядає більш сварливим, ніж є насправді! Це полегшило їм завдання писати про те, як важко у мене проходить адаптація.

Я добре запам'ятав, як читав один із заголовків: "Настав час Мартіна Едегора щоб творити чи ламати". (“NOW IT'S MAKE OR BREAK TIME FOR MARTIN ØDEGAARD” — гра слів make or break).

І я думаю, що ж мені робити? Творити? Чи може ламати? Мені ж всього 18 років!

Можливо, якби я був іспанцем, у мене було б трохи більше часу для професійного зростання в Мадриді. Чесно кажучи, не знаю. Зрештою, це просто природна робота хайп-машини. У сучасному футболі немає нічого проміжного. Ти або найкращий трансфер в історії, або ти просто лайно.

Слухай, я хочу чітко дати зрозуміти, що я не скаржуся на час, проведений у Реалі. Зовсім ні. Поїздка в Мадрид була для мене хорошим досвідом. Я так багато дізнався потрібних речей, які необхідні для досягнення вершини. Я дивився, тренувався і вчився у найкращих гравців світу, моїх кумирів. Я грав на Бернабеу. Я навчився бути жорстким і протистояти складним викликам. Це частина того, ким я є зараз. Це причина того, чому я там, де я є сьогодні.

Але коли ставало важко, я ніколи не втрачав з поля зору більш глобальної картини. У моїй голові завжди були думки: "Як я можу змінитися? Як мені стати краще?" Тому що врешті-решт я ніколи не буду тим хлопцем, який буде щасливий просто тренуватися в найбільшому клубі і, можливо, мати кілька хвилин тут і там. Я завжди думав про те, що мені потрібно зробити, щоб бути найкращою версією себе. Ось чому мені потрібно було рухатися далі.

Коли я приїхав до Норвегії, здавалося, що у мене були всі варіанти на світі. Лише через пару років мені довелося змиритися з тим, що клуби більше не шикуються в чергу за мною.

Якщо ви граєте в режимі кар’єри і переходите з Реала в Херенвен, можливо, ви подумаєте, що в якийсь момент щось пішло не так. Без образ для чемпіонату Нідерландів! Але, чесно кажучи, для мене це був фантастичний досвід. Мені довелося регулярно грати на рівні основної команди, що було саме тим, що мені потрібно. Я багато в чому завдячую моїм орендам у Херенвені, де я виріс як особистість, і Вітессі, де я виріс як гравець.

У Херенвені я отримав водійське посвідчення (мені більше не потрібно було, щоб тато відвозив мене на тренування), я навчився жити сам і брати на себе відповідальність. Потім у Вітессі я познайомився з тренером Леонідом Слуцьким. Він був дивовижним, справді вірив у мої здібності, не вимагаючи при цьому кожного разу від мене бути якимось чарівником. Він покращив моє вміння своєчасно приймати правильне рішення і поліпшив мої навички роботи в команді. Незабаром я повернув собі вміння знаходити можливості для складних передач.

Після двох з половиною сезонів оренди в Нідерландах я був готовий повернутися в Ла Лігу і залишитися в Реал Сосьєдад принаймні на два сезони. Зрештою, так не склалося. Це чудовий клуб у прекрасній частині світу з уболівальниками, які мають сильний зв'язок зі своєю командою. У певному сенсі баскська культура більше схожа на Норвегію. Зовні люди більш стримані, але коли вони приймають вас у свої серця, вони проявляють свою турботу та готові тебе захищати. Ти стаєш одним із них. Я любив це.

Я грав добре і був дуже щасливий там, але через рік, коли отримав дзвінок від Мадрида, я подумав, що повинен скористатися цим шансом зараз. Це мрія, до якої я прагнув з 16 років.

У мене був хороший зв’язок із Зіданом, коли він тренував другу команду, і він добре піклувався про мене, тому я хотів вірити, що цього разу все вийде.

Але потім я захворів на COVID. Я вийшов у стартовому складі в перших двох іграх того сезону-2020/21, але не відновився повністю. Я не демонстрував кращої гри, і після цього не мав більше шансів. Майже нічого. У той момент пам'ятаю, як дивився по телевізору Реал Сосьєдад і думав, що все ще міг бути там.

Я багато про це думав, а після цього говорив зі своїм агентом напередодні січневого трансферного вікна: "Слухай, нам потрібно щось зробити... Я повернувся не для того, щоб просто бути там. Я повернувся сюди, щоб пограти. Мені потрібно грати і продовжувати вдосконалюватися".

Він намагався мене заспокоїти, сказавши, що ми щойно відхилили один контракт, щоб повернутися в Мадрид. Я завжди казав, що хочу стабільності, а тепер через п’ять місяців знову хочу переїхати невідомо куди? Але я все ж вирішив зробити це. 

Я можу лише подякувати Мадриду за те, що він одного дня зробив інвестицію у 16-річного хлопця. У всіх були добрі наміри, і я нікого не звинувачую. Проте мені потрібно було знайти місце, де я міг би почувати себе як вдома. Мені потрібно було знайти свій справжній дім. 

Я знайшов його в Північному Лондоні.

Цей маленький спогад у мене спалахнув у той момент, коли мій агент згадав про зацікавленість Арсеналу. Це просто здавалося правильним рішенням.

Я спілкувався з Мікелем Артетою в Zoom, і він розповів мені все про проєкт. У той час справи в Арсеналу йшли не дуже добре. Вони були на 15-му місці в таблиці, але ця зустріч з Мікелем... Чесно кажучи, я хочу, щоб будь-хто пішов і зустрівся з Артетою, а потім спробував переконати хоча б самого себе, що не повірив жодному його слову. 

Він знаходиться на якому іншому рівні. Це важко пояснити. Він пристрасний, інтенсивний і іноді, так, він трохи божевільний... Але коли він щось говорить, ви розумієте, що все, що він скаже, обов'язково має рано чи пізно статися.

Він розповів мені про свій план щодо майбутнього клубу, абсолютно все, до чого він йшов та прагне. Він точно знав, що потрібно змінити в клубі. Він навіть розповів мені все про дивовижних молодих гравців у команді — Саку, Мартінеллі, Сміта-Роу тощо. Він розповів мені, як він хотів би, щоб я вписався у команду, і як я збираюся тут вдосконалюватися. 

Я отримав сильне відчуття, що він шукає щось справді особливе. Не те, щоб тожі мене треба було ще додатково якось переконувати, але я також отримав безліч повідомлень від фанів Арсеналу в Instagram, які закликали мене підписати контракт. Писали не тільки мені, але й всій моїй родині, друзям та всім, на кого я підписаний! Це настільки дивовижна та активна база вболівальників. Випадкові люди, яких я знаю, показували мені, як коментарі до їхніх публікацій були повні таких речей, як "Скажи Мартіну, щоб він підписав контракт з Арсеналом". 

Це було просто... Вау. 

Треба сказати, що вболівальники були неймовірними з тих пір, як я тут. Можливо, деякі люди думають, що це не має значення для нас як гравців, але це важливо. На Емірейтс щоразу, коли ви виконуєте підкат, щоб вибити м’яч для вкидання ауту, весь стадіон здіймається оплесками, ніби ви забили гол. Ця підтримка дає вам впевненість в тому, що ви здатні на абсолютно все.

Наприкінці мого першого сезону тут у 2021 році, коли ми фінішували восьмими, здавалося, що ніхто в клубі не втратив віри в те, що ми робимо. Всі в нас вірили. Це все було частиною плану. Навіть минулого сезону, коли все було дуже складно. Очевидно, ми з болем сприйняли те, що не змогли кваліфікуватися до Ліги чемпіонів, коли це вже майже було в наших руках. Але ми зробили правильні висновки з цього досвіду.

Ми повернулися більш злагодженими, сильнішими, голоднішими. 

Зараз ми перебуваємо у боротьбі за чемпіонський титул, але попереду ще довгий шлях, і, повірте мені, ніхто в команді зараз і не думає про травень. Це кліше, але ми живемо від одної гри до іншої, від одного тренування до другого. Все поступово заради досягнення великих цілей.

Але я скажу так: якщо залишився хтось, хто все ще не повністю вірить у цю команду, послухайте мене: немає жодних обмежень чи рамок того, чого ми можемо досягти. Ніхто не зможе переконати мене в протилежному. Я дуже пишаюся тим, що є капітаном цього клубу, і мені здається, що я буду тут ще довго. 

Після перемоги над Вест Гемом у Boxing Day в мене з'явилася можливість поговорити з Венгером — це був перший раз, коли він повернувся на Емірейтс з 2018 року, і я вперше побачив його після тих стейків і картоплі фрі через так багато років. Ми добре поговорили, і він згадав, що уважно стежив за моєю кар’єрою навіть після того, як я обрав Мадрид. Він був чесним і сказав, що в якийсь момент він насправді хвилювався через те, як у мене йдуть справи. Проте тепер він дуже радий бачити, що я добре себе почуваю в належному середовищі. 

Я дуже пишаюся тим, що є капітаном цього клубу, і мені здається, що я буду тут ще довго.

Він про щось здогадувався, коли це говорив. З тих пір, як я покинув Норвегію, все в житті почало здаватися для мене просто тимчасовим явищем. У мене досі не було такої стабільності, цього справжнього глибокого зв’язку як тут. І це дійсно важливо для мене. 

Кожного разу, коли я виводжу команду на Емірейтс, я переживаю особливий момент. Я дійсно хочу відчути цю атмосферу, цю електрику від уболівальників. Я завжди слухаю, як вони співають North London Forever [Північний Лондон назавжди], і я починаю підспівувати собі під ніс.

У мене від цього кожного разу мурашки по шкірі. 

Я закриваю очі і згадую в собі дитину на тому штучному полі в Драммені. Щоб було, якби ви показали цій дитині знімок такого моменту і сказали б, що це чекає на нього в майбутньому?

Він би помер за це.

Це був пекельно довгий шлях, але я живу своєю мрією.

Я вдома. А найкраще ще попереду.

За матеріалами The Players Tribune,
над перекладом працював: Микита Євтушенко, Football.ua