На початку тижня прогриміло. 16 жовтня, через 11 днів після попереднього офіційного матчу Шахтаря, “гірники” поміняли головного тренера.
Це стало несподіванкою – причому, таке відчуття, навіть для внутрішньоклубних структур. О 12:48 соцмережі клубу опублікували докладне інтерв'ю Патріка ван Леувена про контрольний матч з Рухом – і в ньому тренер як ні в чому не бувало говорив про довіру молоді, відновлення Бондаря, інші речі, які складають будні тренера. А вже за кілька годин у тих самих соцмережах вийшла новина про закінчення співпраці з ван Леувеном.
Питання номер нуль у такій ситуації: чому тягли одинадцять днів? Шахтар так вдало навіть матчу УПЛ на минулих вихідних не мав, тренера можна було поміняти раніше – і було б більше часу для всіх. Для керівництва клубу, щоб знайти нового тренера; для цього нового тренера, щоб мати більше часу на знайомство команди; для команди, щоб ознайомитися з ідеями тренера... Інші українські ресурси в гонитві за трафіком вже навіть сказали, що тренер мав конфлікт із Судаковим, Степаненком і Ракицьким, але капітан “гірників” встиг це спростувати.
Жоден тренер Шахтаря в епоху незалежної України не протримався на своїй посаді так мало: 12 матчів, 105 днів. І, головне, результати не були катастрофічними: друге місце за втраченими, мінімальний відрив від Динамо, програш Порту та перемога над Антверпеном у Лізі чемпіонів. Так, гра була дуже слабкою, але багато хто в Шахтарі: а) в принципі починав слабо; б) дозволяв собі провал завдовжки пару місяців. Нагадаю, у Йовічевіча “гірники” у перших двох матчах не забили жодного гола з гри, хоча грали з новачками ліги – а Луческу у сезон виграшу Кубка УЄФА провів просто жахливу осінь, коли Шахтар втрачав очки частіше, ніж не втрачав.
Схоже, що рішення щодо ван Леувена прийняла одна конкретна людина – особисто президент. Генеральний чи спортивний директор або не звільнили б тренера взагалі, або зробили б це два тижні тому. А от у випадку з Рінатом Ахметовим легко можна уявити, що він мав важливіші справи до самого початку цього тижня. Навіть деталі гарно лягають у рядок: Срна перед призначенням на пост “в. о.” особисто зустрічався з президентом, і навіть більше – це афішувалося, спільне фото було викладено у соцмережі.
І тут постає питання: чим це відрізняється від змін тренера у Динамо, які стали мемами? Рінат Ахметов, звичайно, обійшовся без перерахування ігорських регалій Даріо або без перерахування моніторів, на яких той дивиться футбол, але по суті пройшов абсолютно динамівським шляхом. І це, звісно, давно не комплімент.
Ми всі звикли до тези “У Шахтаря класний, європейський менеджмент” або, принаймні, його лайтової версії “Менеджмент Шахтаря набагато кращий за динамівський”. Але одне зі, скажімо так, спірних рішень менеджменту “гірників” мало навіть кинутись у вічі навіть тим, хто не дивиться матчів Шахтаря.
Як же сильно здав Матвієнко! Дуже багато помилок, які заважають уже й національній збірній. Про Шахтар я взагалі мовчу: оборона “гірників” об'єктивно погана, і найстатуснiший гравець у її складі абсолютно не виділяється. Тут, звісно, складне питання, що первинне: яйце чи курка, Матвієнко здав на загальному тлі ветеранів та юніорів чи він першопричина таких невдач – але, у будь-якому разі, зараз навіть у п'яному маренні неможливо уявити, щоб таким футболістом цікавився лондонський Арсенал.
А це було три роки тому, коли переговори ніхто не приховував. Тоді Шахтар не влаштували запропоновані “канонірами” 30 мільйонів фунтів. Зовсім недавно, на початку 2023-го Брайтон давав 16, а Срна говорив, що оцінює Миколу в 30 (чому ж не продали за 30?), а в березні захисник продовжив контракт – і, зважаючи на все, знизив до себе вимоги.
Будь-яке керівництво, навіть ідеальне, ідеальне в строго певних умовах. У принципі, цю тезу можна спростити до конкретних особистостей. Люди-універсали, які хороші за будь-яких умов – це виняткові феномени на кшталт Леонардо, і з кожним витком розвитку цивілізації їх дедалі менше. Фрагментація вирішує, і в дуже багатьох речах потрібно мати або вищу освіту, або багато років досвіду, або те й інше, щоб бути хоча б мінімально компетентним.
Шахтар був прикладом навіть на європейському рівні щодо того, як адаптувати для топ-клубів гравців молодіжної збірної Бразилії, виводити їх на топ-рівень – і в оптимальний момент продавати. Але коли змінилися самі обставини, виявилося, що той самий менеджмент не може працювати в них так само ефективно. Повернення до команди відвертих ветеранів – це про Чигринського 2023-го чи про Гусєва 2017-го? Придбання дуже посередніх бразильців – це Майкл 2007-го чи Лукас Тейлор 2022-го? Втрачений момент для оптимального продажу – це про Мілевського чи про Матвієнка?
Є одна по-справжньому значна відмінність нинішнього Шахтаря від нинішнього Динамо. Воно обумовлено тими самими ситими часами, коли у “гірників” був набагато вищий бюджет. І цю відмінність, цю перевагу забезпечив... Патрік ван Леувен. Мова про академію, в якій виховання талановитих, технічних хлопців було поставлено на потік – і цього одного вистачило, аби взяти минулого сезону чемпіонство. Це, до речі, привід прощатися з голландцем без прокльонів: він у принципі зробив багато для клубу. На іншій посаді, в інший час – але зробив.
Втім, суті тут і зараз це не змінює. Даріо Срна повернувся до Шахтаря у 2019-му році, через рік став спортивним директором – і незадовго до повномасштабного вторгнення сприяв закупівлі групи гравців, яка за мірками УПЛ була справжнім дрімтiмом. Зараз, коли Нерес феєрит у Бенфіці, Марлон готується грати фінал Копа Лібертадорес з Флуміненсе, Додо у Фіорентині, Фернандо в Ред Буллі, можна тільки вразитися тому, яку сильну команду формували в Шахтарі.
Але після повномасштабного вторгнення Срна поводиться так, начебто просто не розуміє, як адаптуватися до нових умов. Ракицький, Чигринський – це просто його давні друзі, я не здивуюсь, якщо обидва вони були в Даріо на швидкому наборі телефону. Зубков, звичайно, навряд чи був, але і з ним Даріо відіграв у Шахтарі сезон-2017/18; а якщо не рахувати гравців молодіжної команди та колишніх партнерів Даріо, то практично ніхто – ані Швед, ані Гочолейшвілі, ані Назаріна, ані Джурасек, ані тим більше Тейлор – не зміг пiдсилити команду.
Склад зараз дуже роздутий: у першій команді 34 особи. При цьому позиція лівого захисника відверто просідає, у центрі оборони очевидна діра, 34-річний Степаненко абсолютно незамінний – і це не ті проблеми, які міг би вирішити хоч ван Леувен, хоч хтось ще. Кадри вирішують все, і зараз команду очолює саме та людина, яка ці кадри формувала.
До речі, з урахуванням дуже давнього знайомства Срни з Палкіним і Ахметовим взагалі ймовірно, що це призначення було добровільно-примусовим. Зрозуміло, що з дулом біля скроні вимагати очолити чемпіона країни ніхто не буде, але після того, як переговори щодо Оскара Гарсії (колишній тренер Реймса, Сельти, Вотфорда) зірвалися, на запрошення чергового бюджетного варіанту міг накласти вето саме президент. Який сенс брати тренерів із Кривбасу чи Чорноморця, якщо щойно у Шахтарі з тріском провалилася людина, яка минулого сезону набагато успішніше тренувала Зорю?
Срна – беззаперечна легенда клубу. Він рекордсмен клубу по матчах, у Шахтарі за ним навіть увічнений номер, саме з ним, а не з кимось із бразильців, насамперед пов'язували “гірників” нової, багатої епохи. Можливо, Срна тому й не ліз на гаряче тренерське крісло, що дорожив цим статусом. У керівництві можна і 20, і 30 років відпрацювати, а тренера можуть звільнити за три місяці і більше нікуди не покликати. З іншого боку, легенді і пробачать набагато більше, ніж ноунейму Каштру чи навіть колишньому керівнику академії.
З урахуванням повної зміни умов цілком можна сказати, що Шахтар-2020, коли Срна ставав спортивним директором клубу, і Шахтар нинішній – це два різні футбольні клуби. І якщо ми говоримо про адаптованість спортдирів, селекціонерів та інших людей у костюмах до різних умов, то приходимо до висновку, що навіть найкращі з них не застраховані від провалів.
Стів Волш вразив весь футбольний світ, знайшовши для Лестера Мареза і Канте – але Евертон він мало не відправив до Чемпіоншипу. Свен Міслінтат досягав видатних успіхів у Дортмунді – але Арсенал, Штутгарт та Аякс послідовно стали місцями його невдач. Мончі зробив саму професію спортдира публічною, але у Ромі провалився. Навіть в Україні всім відомий кейс Краснікова, який привозив до Металісту суперзірок, але не зміг себе нормально проявити ані в Динамо, ані в Дніпрі-1.
Будь-які спортдири, скаути, селекціонери дуже залежні від системи. Срна був ідеальною людиною такої системи, коли все було добре. Стильний, знаменитий, за підтримки Сергія Палкіна щодня і мільярдами Ахметова за спиною, Даріо міг собі дозволити купувати топових гравців, граючи у футбольний менеджер наяву. Але зараз часи змінилися – і тепер глибоко кризовому клубу потрібна людина, яка закриє амбразуру.
Кому, як не людині, за якою увічнений номер у клубі, за це братися.
