За два дні до поновлення чемпіонату України ми закінчуємо наш міні-серіал про трансфери клубів вищої ліги. Радимо звернути увагу на перші дві його частини:

Шахтар розкошує, Ворскла купує “ворога”

Очеретько та головні трансфери сезону

Оболонь послаблює конкурентів

“Пивоварам” було конче необхідно посилити завершення. Атака команди не сильно виблискувала навіть на рівні першої ліги, а після успішного минулого сезону Оболонь ще й залишив найкращий бомбардир. І це той випадок, коли навіть не дорікнеш клубу за розтринькування кадрів: все ж таки Олексію Батальському вже 37 років, він міг не потягнути навантаження вищої ліги.

Потрібна була нова фігура у завершення, в пару до Краснопіра – тим більше, що під кінець року клуб остаточно перейшов на гру у два форварди. І хоча Вишневський за всю першу половину сезону не забив жодного разу, в Оболоні він має більше шансів себе проявити. Минай весь сезон не грав, а мучився, більшу частину матчів відбиваючись на своїй половині. Оболонь атакувала набагато чіткіше – і їй якраз не вистачало рухливого, класного форварда.

Інше посилення “пивоварів” входить у топ найнесподіваніших всього зимового вікна. Євген Запорожець – футболіст-унікум, людина, яка грала за Інгулець усю історію цього футбольного клубу. Починаючи з аматорського чемпіонату у 2014-му році та аж до двох сезонів у вищій лізі, Запорожець незмінно виходив у центрі поля команди з Петрового. Дуже несподівано, що саме зараз, коли Інгулець серйозно націлився на повернення до УПЛ, Запорожець залишає команду – але у вищій лізі його також хочеться бачити.

Інші рухи Оболоні не такі значущі: як Максим Грисьо, який більше півроку був без команди, навряд чи зможе стати гравцем основи, так і Дмитро Фатєєв з Владиславом Мухаматгалєєвим, які покинули “пивоварів”, гравцями основи не були. Але Запорожець і Вишневський – серйозне посилення, Оболонь точно стала сильнішою. І, що важливо, вона посилилася гравцями двох конкурентів – у глобальному значенні цього слова. З Минаєм буде простіше боротися вже цього сезону, з Інгульцем – ймовірно, наступного.

Де – пiдсилення для Олександрії?

Поступовий розвиток Оболоні, явне посилення Металіста 1925 і сам факт, що Зоря десять сезонів поспіль фінішує не нижче за сьоме місце, повинні змушувати хвилюватися Олександрію. Нагадаю: ту саму Олександрію, яка зустрічала 2023 рік на п'ятому місці, а з урахуванням перенесених матчів планувала боротися й за трійку... Минулий рік, звичайно, вніс корективи – і тепер ситуація виглядає так, що той же Калюжний, якого влітку віддавали в ЛНЗ “з панського плеча”, Олександрії дуже знадобиться.

Окрім Калюжного, Олександрія повернула з оренди ще й Богдана Кобзаря – а ще, так би мовити, повернула до українського футболу Дениса Костишина. Цікаво, чи вплинули на рішення Костишина останні заворушення в Техасі, імені Трампа? Денiс весь 2023-й рік провів в Ель-Пасо – і, теоретично, міг вирішити, що якщо громадянська війна намічається на чужині, то простіше повернутися додому.

Костишин раніше грав за Олександрію, раніше добре грав в УПЛ – але це два різні “раніше”. Крутим він був у Колосі, а ось в Олександрії був глибоким запасним – і таке повернення викликає запитання. Щоправда, треба бути чесним: за той самий 2023-й, що Костишин був у Техасі, Олександрія дуже втратила в рівні, і тепер показати себе в ній простіше.

Найкраще цей новий “рівень” наголошує на трансфері Мігеля Кампуша. Він приїхав із футбольного клубу Рудеш, який грає у чемпіонаті Хорватії. Що в цьому такого, спитаєте ви? Наприклад, те, що у 23 матчах цей клуб набрав... чотири очки. Навіть передостання команда ліги відірвалася вже на 18 пунктів – і селекційний відділ Олександрії вважає, що команду може посилити захисник такого сумнівного колективу. Більше того, клуб навіть заплатив за нього у воєнний час 100 тисяч євро.

Ще Олександрія підписала кілька латиноамериканців. Бразилець з коротким нікнеймом Де грає в нападі, еквадорець Медісон Хуліо – в опорній зоні. Їх важко назвати перспективними (25-26 років), вони потрібні, щоб урятувати команду тут і зараз. Олександрія, вже цілком очевидно, не збирається звільняти Ротаня і вважала за краще посилити команду під нього. Кобзар, Калюжний, Де та Костишин – чотири додаткові опції для нього в атаці, а покинули команду лише глибоко запасні Микитишин та Андрійчук.

Тренеру, який хоче поставити гарний футбол, надано можливість це зробити. Якщо Ротань не впорається і зараз – великі сумніви, що він знайде роботу в якомусь новому клубі вищої ліги.

Кривбас звикає до нового статусу

Відразу видно, що тренер Кривбасу був у ЗСУ: команда планує боротися до кінця, навіть проти набагато більших сил. Твердохліб та Микитишин повинні надати різноманітності атаці, яка й так виглядала дуже непогано. Кривбас грамотно скористався моментом, коли Минай став перед очевидною загрозою вильоту: влітку він просив за Твердохліба більше 300 тисяч євро, які за нього заплатили, але з першої ліги він би і стільки гравця не продав. У будь-якому разі, шанс в амбітній команді Єгор заслужив: він сильно виділявся в аутсайдері, восьме місце імені минулого сезону – багато в чому його заслуга.

З Микитишиним ситуація, звичайно, складніша: він і в дуже слабкій Олександрії не зміг проявити себе. Але це той випадок, коли квіти на камені не ростуть. Клуб, по-перше, підписав Артура не те що після передсезонки, а ще й після чотирьох турів. За кілька тижнів він дебютував, віддав гольову передачу, травмувався – а коли відновився, вже й зима настала. Так чи інакше, у Кривбасі набагато комфортніша ситуація, щоб показати себе: Вернидуб набагато краще розкриває сильні сторони гравців.

Інші угоди викликають більше сумнівів. “Кривбас підписав захисника Сьйона” – новина, яка звучить голосно, якби на дворі були дев'яності, коли Сьйон просто виносив українські клуби у єврокубках. 7:2 за сумою матчів із чемпіоном, Таврією! 6:0 з вінницькою Нивою!.. Але ця новина звучить дивно зараз, коли Сьйон чахне у другому швейцарському дивізіоні – і велике питання, чи зможе принести якусь користь Натаніель Сантіні, який і в такому Сьйоні грав дуже мало.

Ще Олександрія посилюється правим захисником із таким підходящим для України прізвищем Бандейра. “Родовід” у нього дуже класний: молодіжні команди Спортiнгу та Ювентуса. На професійному рівні все набагато скромніше: півтора сезону в португальській другій лізі, причому під час другого сезону з ним розірвали контракт (і він два місяці підтримував форму самостійно). Так чи інакше, Кривбас поглибив склад, як мінімум в атаці: у єврокубках наступного сезону команда Вернидуба гратиме з величезною ймовірністю, тож новачки точно не завадять.

Зоря йде ва-банк

Для луганського клубу більшу частину міжсезоння продовжувався той самий жах, з якого майже повністю складалася перша частина сезону. Юрій Коваль, спортивний директор клубу, двічі поспіль помилявся з вибором тренерів, потім тимчасово призначив на цю посаду самого себе, а у підсумку прибрав слово “тимчасово”.

Так, Коваль має ліцензію тренера і чимало тренував, але до осені минулого року він мав 14-річну паузу в роботі головного тренера. Цей час він працював у Зорі спортдиром, помічником – будь-ким, але не головним. І у такого затвердження вайби повернення до тренерства Олексія Михайличенка – там, якщо говорити про роботу з клубами, теж була пауза у 14 років. І це вже зовсім явно пахло вильотом із УПЛ...

...Але в ключовий момент клуб таки пішов на потрібні ходи. Грошей у Зорі більше, ніж прийнято вважати: окрім багаторічного підживлення від єврокубків, клуб заробив і на продажу Русина. Тому Зоря здійснила цілих чотири трансфери в основу.

Аліун Ндур – молодий фактурний (188 сантиметрів) форвард, який грав у вищій лізі Португалії. Опорник Башич має додати класу в середині поля, бо орендований із Динамо Яцик багато пропускав через травми. Крістофер Нваезе критично потрібен у центрі оборони, а Жуніньо не грав півроку, але в контексті прощання зі Снурніциним (захисник може швидко перейти до Кривбасу) клубу потрібна опція на лівий фланг оборони.

А найголовніше, що перед Зорею поставлено найнижчу планку за десять років. Потрібно просто не вилетіти – і той десяток гравців, який ще півроку тому за чемпіонство боровся і “бронзу” як невдачу сприймав, повинен після зборів продемонструвати хоча б половину колишнього рівня та з легкістю вирішити це завдання.

Динамо не підписало нікого

А закінчується серіал найтитулованішим клубом країни, про трансферні справи якого говорити нічого. За три дні до першого матчу року Динамо не посилилося жодним футболістом.

Це не унікальна ситуація навіть у рамках української ліги: той самий Рух теж нікого не підписав. Але львів'ян можна зрозуміти – вони проводять найкращий сезон в історії. Про Динамо, м'яко кажучи, такого не скажеш. Чим викликана така пасивність?

По-перше, “мене складно знайти, легко втратити і неможливо забути”. Цитата з пабліків десятирічної давності якнайкраще відображає стиль роботи Мірчі Луческу: він концентрував на собі всі процеси клубу. Це ідеальна ситуація для босів, коли команда перемагає, але абсолютно пекельна, коли вона програє. Луческу брав на себе і взаємодію головної команди з молодіжною, і (через Запорожану) пошук нових гравців – тому в перше міжсезоння без нього клуб виявився на ринку безпорадним.

Крім того, Динамо призначало Шовковського багато в чому саме задля розкриття молоді. Приклад Гвардіоли чи хоча б Хаві манить: для динамівських юніорів СаШо – справжній кумир, про клуб вiн знає все, від нього потрібно впровадити найкращих із них у першу команду. Про зимову підготовку Динамо незабаром вийде окремий матеріал, але вже зараз можна сказати, що на зборах новий тренер намагається адаптувати до дорослого футболу молодих талантів.

Але взагалі, дуже схоже, що й сам ресурс клубу став помітно слабшим. У команди немає можливості, як майже десять попередніх років, вичерпувати провінцію. Кейс із Рухом особливо показовий: Динамо зацікавилося двома лідерами львівського клубу, але той запросив за кожного з них кілька мільйонів євро. П'ять-сім років тому в абсолютно аналогічній ситуації кияни заплатили б менше мільйона – як платили за Артема Шабанова 700 тисяч євро, і Олімпік був щасливий, що зміг щось виручити за гравця.

Український футбол якось непомітно знову став осередком великих амбіцій. Так, у ньому немає таких великих грошей, як до анексії Криму – але в ньому немає і половини ледь живих команд, як було цілу п'ятирічку після 2014-го. Там, де не гранд першої величини, там власник АТБ, чи гендиректор криптобіржі, чи взагалі президентський клуб. І у цих реаліях Динамо вже помітно складніше знайти пiдсилення.