Частина I

Частина II

"Вони вважають, що я нічого не розумію в тактичних схемах, які пропонують тренери. Я проти мертвих схем. Будь-яка схема оживає тоді, коли я отримую м’яч".
Гаррінча.

Давайте повернемося до подій, які передували шведському мундіалю. На більш-менш регулярній основі Гаррінчу почали викликати під прапори національної збірної з 1957 року. Правда він був змушений вдовільнятися роллю запасного. На  правому фланзі бразильської атаки головним був Жоел з Фламенго. Мане дивувало те, що йому постійно доводилося протирати свої штани на лавці запасних, адже без нього збірна демонструвала погані результати. До того ж  він зробив величезний вклад у здобуття путівки до Швеції.
 
Так, ЗМІ відзначали, що вирішальна перемога над Перу була здобута завдяки вдалим діям двох негрітос (негритят) – Гаррінчі та юного Пеле. Кожен бразилець вважає себе геніальним футбольним експертом та може назвати  ідеальний склад жовто-зелених. І він, звичайно, ніколи не буде співпадати з тим, який вибере, той "який нічого не розуміє в футболі", але, на жаль, є тренером національної збірної. Взагалі-то, в ті часи відбір гравців до лав Селесао вирізнявся оригінальністю та вимагав врахування багатьох нюансів. Потрібно було дотримуватися проценту білих та темношкірих і не забувати про представництво в збірній місцевих грандів. Яке б місце не займав Фламенго в національному чемпіонаті, 3-4 гравці червоно-чорних обов’язково мали бути в складі націоналу. Таким було неписане правило бразильського футболу.

Оригінальність Мане також впливала на те, що наставник Феола недолюблював Гаррінчу.  Незадовго до мундіалю збірна проводила товариський поєдинок проти Фіорентини. Селесао здобули впевнену перемогу з рахунком 4:0. А наш герой був прекрасним – в одному з епізодів: самотужки обводить весь захист суперника, воротаря, прямує з м’ячем до воріт і … завмирає з ним на лінії воріт. Тренер бразильців скаженіє біля краю поля, а фанати із роззявленими ротами спостерігають за Гаррінчею. Захисник підбігає до Мане, фінт – оборонець обіграний і він заходить пішки з м’ячем у ворота. Бек купився на обманний рух бразильця і втративши орієнтацію гримнувся головою об стійку воріт. Ефект від цього трюку був такий, що італійські трибуни і, навіть, гравці фіалок почали гомерично реготати. Він вмів дарувати радість народу.  Наступного дня італійські папараці захоплено писали, що Гаррінча створив шедевр достойний пензля Леонардо. А сам митець так відгукувався про свій м’яч: "Глядачі аплодували мені. Вони розуміли, що я зробив цей гол для них". Мануель світився від щастя, як завжди, коли йому вдавалося зробити щось геніальне. Лише одна людина була незадоволена Мане – тренер Феола.

Після матчу він назвав свого підопічного  невиправним егоїстом та недисциплінованим гравцем, якому не можна довіритися в матчах мундіалю. Оскільки для Гаррінчі  головним в футболі є його фокуси, а не результат. Дивно, що наставник не міг зрозуміти, що якраз завдяки цим "фокусам", гра Мане і була настільки унікальною. Рідко хто чаклував з футбольним м’ячем так,  як робив це уродженець Пау-Гранде. Задяки такому "неправильному" футболу Гаррінчі команди, в котрих грав Мануель, завжди мали туза в рукаві.  Ніхто ж бо не міг передбачити, що прийде в голову нащадку індіанців фулніо. Він  – геній, а генія не можна заганяти в рамки. Хіба існували якісь рамки для Рафаеля, Леонардо, Мікеланджело?
 
Жоан Салданья відразу зрозумів, який талант був у його команді. Згадайте хоча б слова сказані ним на першому тренуванні в Ботафого: "віддайте м’яч Мане і не заважайте йому, а він вже щось придумає". Мануель нічого не розумів в тактиці. А вона була йому не потрібна. Його натхнення завжди підказувало Мане вірне рішення на футбольному полі. Тренери команд-суперників аналізували гру Гаррінчі і, видавалося, вже знали її назубок. Проте, розпочинався футбольний матч і всі домашні заготовки розбивалися об геній Гаррінчі. Проти лому не було прийому. Він завжди грав з азартом, пристрастю та посмішкою на вустах. Мануель вкладав у футбол свою душу. Але ж Гаррінча залишався індіанцем, тому часто міг зробити під час гри щось таке, що не вкладалося в голові.

Коста-Ріка. Рахунок в матчі 1:1, останні секунди поєдинку. Мане отримує м’яч та починає обходити усіх суперників так, як гірськолижник об’їжджає прапорці. На шляху до воріт лише воротар, він замахується і… Не б’є. Обігрує захисника, який встиг повернутися, знову зближується з воротарем і не б’є! Суддя поглядає на годинник, а тренер ледве не дістає серцевий напад. Проте Гаррінчі однаково – він творить на полі – знову обігрує всю команду і, нарешті,  посилає м’яч у ворота між ніг кіперу. За мить лунає фінальний свисток, наставник біжить до Мане і показує йому все багатство своєї португальської. Трішки заспокоївшись наставник питає: "чому відразу не бив?" Мане розпливається в посмішці: "А що? Та воротар ніяк не хотів хоча б трішки розставить ноги".

Таких дивацтв Феола не розумів і вирішив засадити Мане на лавку. До того ж лікар-психолог Карвальяеш  був проти  його участі в іграх. Медик просив футболіста намалювати що-небудь і, на підставі цих малюнків,  робив висновок чи він заслуговує місця в основі. Гаррінча не надавав цим "художествам"  жодного значення і часто малював людей з надзвичайно великими головами.  А ще Мане побив горшки з  адміністратором команди Карлосом Насіменто. Яблуком розбрату став капелюх, який футболіст купив у подарунок своєму батькові. Він не хотів його пом’яти і тому, несподівано для всіх, з’явився в аеропорту в головному уборі. Всі члени бразильської делегації носили штани, коричневий піджак, темно-сірий галстук і, звичайно ж, ніяких капелюхів.
 
Мане побачив,  як скривився Насіменто, коли побачив його. Тоді він вирішив пожартувати над адміністратором – то зніме капелюх, то знову вдягне. І тут чиновник не витримав:

- Чому ти в капелюсі?
- Боюся простудитися
- А чому я не боюся простуди?
- Тому, що Ваш стан здоров’я ніяк не вплине на гру команди, а без мене Бразилія не дорахується кількох голів.

Зрозуміло, що таке красномовство не збільшувало шанси Гаррінчі на місце в старті. Він навіть хотів махнути рукою на все та повернутися додому.  

В першій грі, у Швеції, бразильці впевнено розгромили австрійців, а ось наступний поєдинок з англійцями завершився сухою нічиєю. Жовто-зелені були стурбовані, адже на фініші групового турніру на них чекало випробування вишколеною збірною СРСР. Ця гра мала стати протистоянням класу проти порядку. Селесао відверто побоювалися радянську команду. Окрім цього, вони з жахом згадували програні вирішальні матчі на попередніх мундіалях. Ця напруга вилилася в міні-бунт бразильських футболістів, які змусили тренера поставити в основу Гаррінчу та Пеле. Коли Нілтон Сантос повідомив Мане про те, що він гратиме проти СРСР, той засвітився від радості та відповів: "Ви ж знаєте, що я не підведу. Це буде красивий футбол". І він не підвів.

Три перші хвилини матчу між Бразилією та Радянським Союзом знаменитий журналіст Габріель Ано, назвав "трьома найфантастичнішими хвилинами в історії футболу". На 15-й секунді Діді переадресував м’яч на правий фланг Гаррінчі, який обіграв Кузнецова, потім ще двох – Войнова та Крижевського — і гарматним ударом потривожив стійку воріт. Через кілька секунд Мане знову таранить оборону і віддає пас на Пеле і – знову Яшину на допомогу приходить "кращий друг воротарів". В наступній атаці Вава забиває з пасу… Гаррінчі. Так почався тріумфальний шлях футбольного Чарлі Чапліна по європейських стадіонах. І він зачаровував глядачів не менше, ніж легендарна хода геніального актора.

Незважаючи на те, що Мануель не забив в Швеції жодного голу, важко переоцінити його значення в тріумфі бразильців. Він  руйнував захисні порядки суперника і як на блюдечку віддавав паси, після яких нападникам залишалося лише підставити ногу чи голову. У фіналі проти господарів найважливіші бразильські голи – перший та другий, нагадували одне одного як однояйцеві близнюки. Мане проходив по флангу вирізав пас всередину і Вава разом з м’ячем влітав у ворота.

Коли пролунав фінальний свисток, який зафіксував перемогу Селесао з рахунком 5:2, Гаррінча ніяк не міг зрозуміти чому його товариші так радіють, оскільки він думав, що фінальне протистояння має складатися з двох ігор. Під час офіційних промов Мане шепнув Діді: "Який дивний чемпіонат – ми жодного разу не програли. Хоча ми і не могли програти". На прощальній вечірці, влаштованій ФІФА, Мануель знову опинився у своїй стихії. Він залицявся до шведок, вчив їх танцювати самбу, грати на тамбурині та співати бразильських пісень.  Мане ще й постійно осипав їх компліментами і це при тому, що він зовсім не знав шведської мови. Проте  Гаррінча вмів майстерно підбирати ключі до жіночих сердець.

Зі шведським мундіалем пов’язана ще одна кумедна історія з життя Мане. Якось харизматичний масажист бразильської збірної Америко виманив в нього транзисторний приймач, який Гаррінча купив у Швеції. "Як же ти будеш його слухати в Бразилії, адже він говорить шведською?". Мануель був радий спекатися цієї заморської штуки,  аби ніхто не знав, яку нерозумну покупку він зробив. Вдома бразильців зустрічали, як справжніх героїв. На їхню честь навіть влаштували карнавал. Проте,  все це Гаррінчі швидко набридло і він хотів поринути в атмосферу рідного Пау-Гранде.

Коли приїхав Мане, в цьому містечку було оголошено вихідний день і розпочалося святкування. Через деякий час Гаррінча з’явився в барі навпроти свого будинку, де він неодноразово випивав чарчину. Власник закладу з широкими  обіймами підійшов до героя.  Проте,  Мане взяв його під руку і шепнув на вухо: "дай мені перелік всіх людей, які п’ють в тебе "на бороду". Отримавши цей чорний список, Мануель витягнув пачку доларів та заплатив за всіх. Дуже багато бідних людей тоді приходили до нього по гроші  і він нікому не відмовляв, адже так любив дарувати радість народу. Бідняки завдяки футболісту ставили на ноги дітей і будували житло. На жаль, через деякий час вони забули про доброту та не допомогли Мане, тоді коли він цього так потребував.  В ті дні, в хатинку Гаррінчі приходило чимало політиків. Фото з футболістом, опубліковане в газеті, приносило їм набагато більше голосів, ніж золоті гори, які вони обіцяли виборцям своїми невтомними язиками.

Наступний чемпіонат світу в Чилі став справжнім бенефісом Мануеля. На тому мундіалі Мане зробив те, чого не робив ніколи. Він став справжнім лідером команди. В першу чергу, завдяки його грі команда вдруге підняла над головою Золоту Ніку. Бразильці їхали на цей мундіаль в статусі головних фаворитів. Селесао прилетіли в Чилі в тому самому одязі, що й до Швеції 4 роки тому. Такий зимовий гардероб в спекотне літо відразу викликав величезне зацікавлення фотографів, які зафіксували такий незвичний прикид бразильців. Проте гарячим латиноамериканським хлопцям було зовсім не холодно – вони так вирядилися на фарт, до того ж прилетіли тим самим літаком і з тим же пілотом, що і на попередній ЧС. Правда спочатку це їм не дуже допомагало, в грі з чехословаками травмувався Король, i багато хто на батьківщині вже почав ховати свій націонал.

До того ж в останньому, вирішальному поєдинку групового турніру на бразильців чекали іспанці. Однією з головних зірок Фурії  Рохи був Ференц Пушкаш, який втік до Іспанії, рятуючись від радянських "миротворців". Іспанці практично цілий матч "возили" бразильців, що вилилося у забитий гол, купу нереалізованих нагод, до того ж суддя не призначив 100-відсотковий пенальті. І тут, знову спрацювало старе футбольне правило: "Не забиваєш ти – забивають тобі".  Амарілдо, який тепер мав зробити неможливе – замінити Пеле, зрівняв рахунок. Фурія поперла вперед – нічия для них була рівноцінна поразці. За 4 хвилини до завершення поєдинку Гаррінча прорвався по флангу і віддав на Амарілдо прекрасний пас, який молодий партнер конвертував в гол.  Бразильські газетярі так прокоментували цей м’яч: "Мане поклав тістечко до рота Амарілдо".

У чвертьфіналі на діючих чемпіонів світу чекали родоначальники футболу.  Ця гра стала однією з кращих в кар’єрі Мане. Існує дві версії такої феєрії від Гаррінчі. Перед матчем один з журналістів розповів про те, що у складі британців є Флауерс, який сказав, що легко виключить з гри Мануеля з його примітивними фінтами, та й заявив, що не сприймає всерйоз футболіста з ногами різної довжини. Мане купився і запитав:

- А звідки він мене знає? Адже я проти нього не грав.
- Та він бачив тебе з трибун.
- А який він зі себе?
- Високий та білобрисий.
- Та ж вони там всі такі.

Незабаром Гаррінча поділився інформацією про англійця з Нілтоном Сантосом і сказав, що той не виходить йому з голови, а біда в тому, що він не знає, як той виглядає. Партнер порадив Мануелю розправитися зі всіма англійцями, оскільки один з них обов’язково буде –  Флауерс.  Мане так і зробив. Родоначальники нічого не могли вдіяти з бразильським штормом, який руйнував їхні редути. Завдяки Кривоногому янголу Жоан Салданья виграв парі в тренера англійців Вінтерботтома, який не вірив в те, що після кількох хвилин поєдинку йому доведеться ставити двох-трьох гравців для протидії Гаррінчі. За таку недовіру словам Салданьї, наставнику довелося розплачуватися ящиком шампанського. Якщо ви хочете знайти ще одну причину фантастичного виступу Мане на полях Бразилії, то потрібно як кажуть французи: "Шерше ля фам". Цією жінкою стала відома танцівниця самби – Ельза Суарес, з якою в футболіста розгорівся роман.

Мануель заявив, що більше не буде жити в готелі з командою, а переїздить до своєї коханої. В повітрі пахло скандалом. І тут керівництво бразильської збірної зробило фінт, який не поступався трюкам Гаррінчі. Воно вирішило поселити Ельзу в одному готелі з командою. Так би мовити для підняття настрою. З номеру Мане постійно долинала канонада різноманітних звуків і це були не лише звуки самби. Запальна Ельза так вплинула на нього, що він після двох м’ячів з родоначальниками, відзначився дублем у воротах чилійців та вивів свою команду до фіналу. Правда в матчі з чилійцями сталася одна велика біда – Гаррінчу суддя вилучив з поля. Його весь час косили супротивники і він не стримався та відімстив. Арбітр проморгав цей епізод, проте порушення не сховалося від ока помічника – Маріно.

Селесао явно не тішила перспектива провести фінальну гру без кращого гравця того мундіалю. І було знайдено прекрасний хід – уругвайському помічнику судді дали квиток до Монтевідео, а звідти ще один в Париж і оплачений двотижневий тур по Європі. Хабар? Та який хабар? Бразильці завжди дуже любили уругвайців. На засіданні, яке мало приймати рішення по долі Гаррінчі арбітр підтвердив, що він вигнав бразильця з подачі Маріно. А так як Маріно нема. То як казав О. Бендер: "Немає, отже не було". До того ж на футбольних чиновників натиснув президент Бразилії, який просив їх прийняти правильне рішення і цим показати свою мудрість. І показали. Футбольний Чарлі Чаплін міг тішити вболівальників своєю яскравою грою  у фіналі. Сам Мануель дуже переживав цю неприємність: в нього підскочила температура, він не спав кілька ночей та димів як паровоз. Після того, як Гаррінча дізнався, що гратиме у вирішальному поєдинку, то відразу ж завалився спати.

Всі ці переживання позначилися на Мане і в фіналі він не продемонстрував чогось фантастичного. Проте партнери не підвели. І кращий гравець цього турніру став чемпіоном світу. Після фінального свистка репортери буквально рвали на шматки бразильців. І особливо діставалося від акул пера – Мане. Аж ось йому вдалося вирватися з міцного кільця папараці, та мерщій попрямувати в сторону роздягальні.

Аж тут на його шляху знову став журналіст. "Скажіть, щось на прощання, в мій мікрофон". Мануель посміхнувся та видав по-чеховськи коротке інтерв’ю – "Прощавай мікрофон". Простий народ знову дарував бразильцеві свою любов. Так, власник невеликого ресторанчика в центрі Сантьяго, після закінчення фіналу, повісив на дверях свого закладу табличку: "Бразильські відвідувачі, друзі Гаррінчі, сьогодні отримують чилійське вино безкоштовно". Під час і після чилійського мундіалю газети часто публікували статті, в яких стверджували: "Тепер кращим гравцем світу є Гаррінча, а не Пеле".  Мане був в зеніті своєї кар’єри. Проте він небезпечно наблизився до сонця…

Читайте в наступній частині трагічне закінчення польоту Гаррінчі.

Владимир Войтюк, Football.ua