Сейчас, после финала, сложного еврокубкового лета и в преддверии очередного тяжелого сезона, мы связались с форвардом Олегом Ящуком и поговорили по душам обо всем - Украине, Бельгии, Греции и Динамо. Тем более что по итогам прошлого сезона он во второй раз подряд удостоился Pop Poll d'Echte - специальной награды организации болельщиков своего клуба, которую в свое время получали такие великие футболисты, как Мортен Ольсен и Калуша Бвалия. Поздравив Олега с таким необычным, но очень приятным признанием, мы начали вспоминать его бельгийскую одиссею с самого начала.

- Олег, ви вже стільки років поза вітчизною. Є ще якісь речі, які пов’язують вас з Україною?

- Звісно, чому ж - мої друзі, сестра… Як-не-як, Україна - це моя батьківщина, де я виріс і де робив свої перші кроки в футболі.

- І кроки ці були вражаючі - феєричний виступ на юнацькому чемпіонаті Європи, повернення із бронзовою медаллю не в першу лігу, а відразу в вищу, швидкий зірковий дебют… Як часто спілкуєтеся з товаришами по тій збірній?

- На жаль, із товаришами по збірній часів Киянченка я вже давно не спілкувався, виняток - Андрій Клименко, з яким ми зустрілися в Бельгії, куди він приїжджав по своїй роботі. А раніше підтримували стосунки із воротарем Сергієм Перхуном, якого, на превеликий жаль, немає зараз із нами. Після його смерті довго не міг повірити, що такого хлопця більше немає… А так більше, напевно, нікого не чув і не бачив.

- 1994 рік - зоряний для вас. Ви вражаюче швидко перейшли з першої ліги в еліту, засяяли у збірній. Як думаєте, серед ваших тодішніх партнерів по Кристалу, ФК Львів та Ниві були хлопці, які за своїм рівнем могли б повторити ваш шлях?

- У Кристалі мене попросили зіграти тільки одну гру, я її відіграв (проти івано-франківців - нічия 2:2), і більше мене там ніколи не було. А в ФК Львів мені було добре починати дорослу кар’єру, адже я тоді навчався у Львівському спортінтернаті. Почалося все, думаю, саме тоді, коли я поїхав разом із збірною до Ірландії. Після нашого успіху мене швидко запросили в тернопільську Ниву, і пішло-поїхало. Чи міг хтось повторити цей шлях? Звісно, у нас в країні дуже багато талановитих хлопців, треба тільки мати бажання і, звісно, везіння. А чомусь виходить, що перспективних у нас дуже багато, але як до справи - вони потім усі кудись пропадають.

- Перед переходом в Брюссель, подейкують, вами цікавилися Динамо, Шахтар і російські гранди. Який варіант для вас був найбажанішим? Чи правда, що ви обрали Бельгію тому, що там вам гарантували лікування?

- То були тільки розмови, конкретна пропозиція надійшла тільки від бельгійського Андерлехта. Вони мене знали, напевно, ще за ірландським турніром, і готові були взяти, навіть розуміючи, що в мене вже на той час були проблеми з пахами.

- Як взагалі для вас почався футбол?

- Мій тато колись був футболістом, він завжди брав мене із собою. Так і почалося велике захоплення. У школі ходив у секцію футболу - але ж тренування тільки тричі на тиждень, мені все мало було, хотілося більше й більше. У 12 років вирішив піти у Львівський спортінтернат, де й отримав футбольну освіту. Навчання в цьому закладі дало мені дуже багато, вдячний за науку.

- Сезон 1994/95 ви відбігали за Ниву без голів, а в першому ж матчі наступного сезону зробили хет-трик Шахтарю. Він лишається вашим найяскравішим спогадом про український чемпіонат? Чи, можливо, якісь інші матчі більше запам’яталися?

- Думаю, найбільш пам’ятними для мене були дві гри. Перша - той хет-трик гірникам (мені було тоді лише 17 років), а друга - за чотири місяці проти київського Динамо із тією самою зв’язкою Ребров-Шевченко. На радість наших вболівальників, ми виграли тоді 1:0, а я забив єдиний і переможний м’яч.

- Коли ви прийшли в Андерлехт, там ще грали бельгійські збірники старої школи, старші за вас. Сталенс, де Більде, Вебер… Як із ними порозумілися?

- Спочатку було нелегко. Але, думаю, на заваді був єдиний бар’єр - мовний, адже тоді я ще не знав французької. Але з такими майстрами знаходиш іншу спільну мову - ігрову, на полі. Радий, що за десять років практично з усіма спілкувався добре, тому й зараз маю в Брюсселі дуже добрі контакти.

- Серед ваших конкурентів по атаці Андерлехта - Радзінський, Коллер, де Більде і багато інших. Як при цьому всьому ви знаходили сили після травм боротися й забити більше 30 голів?

- Поки в тебе є бажання й сила волі, ти завжди зможеш повернутися. Можу сказати, що в мене це було й донині залишилося. Тільки, на жаль, ці травми не можна просто взяти й забути, викреслити із життя - вони багато чого мені завадили зробити. Взяти хоча б останні роки - я за три сезони в Серкль Брюгге забив уже більше, ніж за 10 сезонів із Андерлехтом. Думаю, подібну результативність регулярно показував би і в Брюсселі, але коли ти травмований - ти безсилий. Нічого не можна зробити, треба тільки працювати над відновленням і знову доводити свою профпридатність.

- Чи допомагала освоїтися в Бельгії присутність іще одного українця, Луценка? Чому нині Андерлехт та інші клуби Бенілюксу не запрошують юних українців - це вони стали слабкіші, чи ми сильніші?

- На жаль, Луценко надовго не затримався в Андерлехті, нам разом було б веселіше. Чому поменшало наших? На той час Андерлехт мав дуже хороші стосунки із Костянтином Сарсанією - тодішнім агентом, який нині працює з російськими про-клубами. Нині ж всі привозять гравців із Аргентини, Бразилії. Сподіваюся, що по закінченні своєї кар’єри гравця, я зможу показати Бельгії, що в нас також є дуже хороша молодь.

- Які сезони були важчі - коли ви тільки пробивалися в основу в юному віці, чи коли на початку двотисячних не могли грати через травми?

- Це дві різні речі, й кожна тяжка по-своєму. Коли ти молодий і бачиш, що можна грати, але тобі не дають, і після кожної операції, коли вже про тебе говорять, що багато шансів не повернутися в футбол, все одно включаєш внутрішні сили й продовжуєш боротися.

- Приблизно в той час, хворіючи, ви взяли бельгійське підданство. Кажуть, мотив був благородний - допомогти клубу розвантажити легіонерську відомість…

- На той час я переніс 4 операції на паху, не грав цілий рік, і всі говорили, що ось тепер точно кінець кар’єрі. Тоді в мене була тільки одна мрія - якнайдовше лишатися в футболі. Я точно знав, що рано чи пізно доведеться піти з Андерлехту, і якщо я буду мати паспорт, то зможу лишатися в Європі, не вважаючись легіонером. Ось і вся мотивація.

- Перехід в Грецію був помилкою? Вашу родину брали з собою туди? Як там гралося? Знаю, що з Олімпіакосом у вас пов’язана особлива історія…

- Ні, я хотів залишити Бельгію, поїхати кудись далеко, щоб забути весь негатив і розпочати все з нуля. Ерготеліс був найкращим варіантом із тих, які я мав. Узяв із собою родину, от тільки виникла одна проблема - моя старша донька повинна була ходити в Європейську школу, а на Криті такої не було. Тому після закінчення річного контракту я вимушений був повертатися до Бельгії, хоча мені давали новий контракт і я міг би вибирати термін - 3 чи 5 років.

Спогади про грецький чемпіонат маю хороші - гралося добре, допомагав команді скрізь, де потрібно - і в півзахисті, і в обороні. Словом, де треба було - закривав дірки. Саме тому й не показав великої результативності - забив тільки три м’ячі. Єдине, що до такої спеки я не звик. Тому за цим не шкодую…

- Варіант із Серклем - ініціатива вашого давнього знайомого ще по Андерлехту, де Бука?

- Так. По приїзді в Бельгію я вже був домовився із голландським клубом про перехід, але в останній момент Глен запросив у щойно очолений ним Серкль Брюгге.

- Тодішній бюджет команди був одним із найнижчих в Жупілер-лізі…
 
- Так, хоча й зараз бюджет, порівняно з українськими командами, не вражає - 6 мільйонів. Але тоді було й того гірше.

- У складі команди ви вже четвертий сезон, причому, щоразу забиваєте більше 10 голів. Причина - хороший колектив?

- Передовсім, довіра тренера, менше травм і справді непоганий колектив, який у нас тут підібрався.

- Як вам із Серебренниковим живеться? Бельгійці не ображають? Ви обидва вже знаєте мову?

- О, нам із Сергієм класно вдвох, а образити такий дует ніхто не посміє:-) Коли є час, стараємося поїхати на рибалку. У побуті доповнюємо одне одного: я знаю французьку, бо жив у Брюсселі, а Сєрий розуміє нідерландську, хоча розмовляє, переважно, англійською.

- Кажуть, всю Бельгію можна проїхати машиною за декілька годин. Пробували?

- Всього дві. Пробував, звісно - об’їздив усю країну, тож тепер знаю її красу.

- Напередодні матчу Динамо з бельгійцями вам, напевно, було непросто? Вболівали за своїх?

- Насправді мені завжди просто - я з дитинства вболіваю за Динамо, тож хіба що коли б довелося вийти проти киян, був би за свою команду. На матч проти Гента їздив, поспілкувався трохи із земляками. Загалом, у всіх єврокубках підтримую українські команди, за всіх переживаю.

- Подейкують, напередодні сезону ви могли залишити нинішню команду й возз’єднатися із де Буком…

- У мене була з ним домовленість, що коли він піде, я піду з ним, тож дійсно міг перейти у Жерміналь Беєрсхот. Але зараз не все так просто - в мене з Серклем є ще трирічний контракт, і вони не хочуть мене відпускати.

- Яка мета на сезон в Серкля? По суті, нині в команди ледь не золоті часи…

- Насамперед, омолодити команду, дати більше шансів своїм молодим гравцям.

- Бельгійська ліга збідніла без Прюдомма? Лукаку - дійсно такий талант, як пишуть? Кого ще порадили б із молодих в тамтешній лізі для наших клубів?

- Думаю, нелегко було Бельгії втратити такого тренера, але нічого не зробиш. Молоде покоління тутешнє дійсно непогане, а Лукаку - якби ви тільки його вживу побачили! У якісь 17 років у нього такі дані (і фізика, і техніка), що ним цікавляться такі клуби, як Челсі, Мілан, Реал. А щодо потенційних новачків для українських клубів, то нікого не радив би, бо в нас по всій Україні є ще більше талантів, треба просто їм давати більше шансів, щоб вони себе показали, як слід.

- У вас в клубі справжній інтернаціонал. Г’юзелов часто згадує Україну? Якою мовою спілкуєтеся з ірландцем-форвардом?

- Так, маємо ще двох зімбабвійців, бразильців, португальця, ганійця, ісландця і навіть одного китайця! Із ірландцем Фолі спілкуємося англійською, а Г’юзелов прекрасно знає нашу мову, тож нам із Сергієм із ним зручно розумітися. Він пригадує Україну, провів у нас чудовий час.

- Якби нині покликали в український клуб, думали б над пропозицією? Жити хочете в Бельгії чи Україні?

- Гадаю, кожна пропозиція потребує серйозного осмислення й ніколи не знаєш, де опинишся. Де житиму - час покаже, багато залежить від роботи. Якщо буде гарне запрошення в Бельгії, може, й залишуся тут.

- Шкодуєте про збірну України? Був же шанс пограти, з жалем згадую ті матчі, які ви видавали за молодіжку - реально, форварда вашого плану в нас так і не з’явилося…

- Як не шкодувати? Звісно, прикро, що не захищав кольори головної команди країни. Але, гадаю, винні в цьому тільки травми. Якби не вони - все могло б вийти інакше.

- А за збірну Бельгії могли грати? Там же були натуралізовані Вебер, Олівейра. Як вам взагалі ідея натуралізації іноземців для збірної?

- Колись мене знайомий по Андерлехту тренер запрошував у збірну Бельгії, але я йому відразу відповів, що для мене існує тільки одна збірна - України. Бельгійцем себе не вважаю, адже я - 100% українець. Нині світ такий, що дійсно багато гравців, не маючи шансів грати за рідну збірну, змінюють підданство. За логікою - якщо ти не українець, то не повинен мати права грати за Україну. Але що поробиш, такі вже нині правила й прецеденти.

- Чи бачите нині трансляції української ліги? Як вам її рівень? Ми ростемо?

- Коли є можливість, завжди дивлюся. Чи ростемо? А як же інакше, коли в наших командах дуже непогані бюджети! Коли глянеш на Шахтар - здуріти можна! Вони щороку купують гравців на такі суми, які Андерлехт, може, й за всю історію не витрачав. Але в цій ситуації є й зворотна сторона - багато в українському футболі пов’язано на грошах: є гроші - буде команда, немає - вибачайте. Потрібна в цій справі стабільність.

- Недавно Брюгге безальтернативно програвав Шахтареві. У чому причина? Чи тільки фінанси?

- Звісно, навіть некоректно рівень порівнювати. Коли бачиш, які гравці є в Донецьку, вже цим усе сказано.

- Що говорять про Україну в Бельгії? Про Євро, Шеву чи щось іще?

- Як згадаю - коли тільки сюди приїхав, багато хто не знав навіть, що така країна існує. Але вдала гра Динамо в Лізі чемпіонів, потім - Андрія Шевченка в Мілані, зараз - донецького Шахтаря, змінили ситуацію. Щоправда, про Євро тільки й чути, що Україна не готова й багато треба ще зробити. Але я сподіваюся, що до часу проведення все буде готове. Знаючи, як Бельгія приймала Євро десять років тому, можу сказати, що Україні буде тільки плюс від проведення такого великого турніру.

- У бельгійській лізі (в основному, чомусь, в Руселарі) періодично з’являються українці - Доценко, Коваленко, Рукавиця. А є ще Яковенко. Зустрічалися з ними? Як їхні перспективи? Саша заграє в Андерлехті?

- Коваленко кудись пропав (нині грає в Білорусі. - прим. Авт..), Рукавиця, здається, з якоюсь іншою, небельгійською командою підписав угоду (із Гертою. - прим. авт.), а із Сашею Яковенком бачилися недавно - він заліковував свою травму. Нелегко йому зараз в Андерлехті - в оренді у Вестерло був одним із найкращих, повернувся - йому говорять, мовляв, можеш шукати собі нову команду. Жаль, бо у нього є все, щоб заграти, але нинішній тренер брюсельців у нього не вірить. А, як я вже говорив, від тренера багато що залежить - був би другий, хто його знає, як би все складалося.

- У фіналі Кубка Бельгії у вас були шанси? Чи буде нагода, як мінімум, повторити досягнення?

- Шансів стало менше в останній грі чемпіонату, де на останній хвилині я отримав травму, котра поставила під питання мою участь в фіналі (й нині відчуваю її відголоски). Лікувався два з половиною тижні, таки вийшов на поле, але нічим не зміг помогти - чесно кажучи, в цей день ми не були готові до належної гри… Я вже двічі програю фінали, буду сподіватися, що на третій раз вийде зламати традицію.

Артур Валерко, Football.ua