Для нього 2009-ий футбольний рік міг видатись значно вдалішим, якби не прикре зіткнення під час двостороннього матчу із партнером по команді та, як наслідок, травма, що вибила з гри за кілька днів до старту сезону. Кондиції, які на той час були фактично оптимальними, відновлювати довелось майже три місяці… Михайла Кополовця наш телефонний дзвінок застав в його рідному Ужгороді. Користуючись вихідним, 18-ий номер зелено-білих відвідав поєдинок своєї попередньої команди проти Іллічівця, з яким недавно зустрічались і Карпати.

«В Ужгороді кажуть: «Гамула – хороший мужик»

– Михайле, як там твоє рідне Закарпаття відіграло?

– На жаль, знову програли. Ніби і в більшості грали, і моменти мали, знову чомусь не пощастило, пропустили в самому кінці матчу.

– Команда Ігоря Гамули для тебе на другому місці за вболіванням після Карпат?

– Звичайно, не можу не слідкувати за долею земляків. Їм важко буде у цьому чемпіонаті, але я вірю, що навесні команді вдасться зберегти місце у Прем’єр-лізі. Хотілося б і наступного сезону зіграти проти хлопців з Ужгорода, у нас цікаві поєдинки виходять, бойові.

– Маєш багато знайомих у закарпатському клубі, що розповідають тобі про свого колоритного тренера?

– Про Гамулу? Знаєш, його там усі гравці дуже люблять і поважають. Я от не пригадую, мабуть, іншого тренера в Закарпатті, до якого б так добре ставились футболісти, принаймні якщо вірити їхнім розповідям. Кажуть, коли він тільки прийшов, не всі одразу сприйняли його стиль, але потім зрозуміли, що перш за все Гамула – як то кажуть – дуже хороший мужик, з яким приємно працювати.

– Чи слідкують в Ужгороді за твоїми львівськими успіхами?

– Звичайно, тут мої друзі та родичі все знають про Карпати, трансляції дивляться. Особливо брат і мама мене підтримують. Вони мої найактивніші вболівальники в Ужгороді.

"Якби не травма – зіграв би значно більше"

– Серед уболівальників Карпат маєш славу такого собі "джокера" – тебе дуже часто випускають на поле вже у другому таймі, аби прискорити темп атаки, остаточно втомити захисників суперника.

– Власне, у цьому нічого дивного, саме так я діяв у Закарпатті перш, ніж переїхати до Львова. Це була моя гра: вийти на поле хвилин за 20-30 до фінального свистка, коли захисники суперника вже трохи втомлені, і намагатись швидкістю й технікою їх остаточно закрутити. Мені подобалось так грати і, судячи з того, що ми часто забивали – виходило непогано.

– Чи влаштовує тебе у Карпатах така роль?

– Скажу відверто: коли тільки приїхав до Львова – влаштовувала, так було, мабуть, перших півтора сезону. Однак потім мене кілька разів випустили в основному складі і я зрозумів, що хочу більшого, аніж просто виходи на заміну. Звісно, робитиму те, що скаже тренер, але хотів би проводити на полі всі 90 хвилин. Це як крок вперед, який, гадаю, я вже готовий зробити.

– Ти – гравець групи атаки, але забивав востаннє ще минулої осені. Психологічно це на тебе не тисне?

– Якщо на чистоту, то трохи прикро, бо маю вже з 70 матчів у найвищому дивізіоні, а забивав мало. Якби грав більше – напевно і забивав би, адже, бачите – Карпати в атаці багато комбінують, у нас в команді всі потрохи забивають.

– Що можеш сказати про свою гру? Зараховуєш собі цей рік у актив?

– Важко відповісти. Влітку я набув, здавалося, хорошої форми, мав місце у основному складі, але все змінила прикра травма. За чотири дні до старту сезону дуже серйозно ушкодив ногу і тривалий час взагалі на милицях ходив. Не хочу загадувати, що було б, якби не це, але думаю, зіграв би значно більше. На жаль, від такого ніхто не застрахований.

– Ця травма для тебе була першою серйозною у кар’єрі?

– Уже другою. Колись ще мав проблеми з меніском. Дві травми за час, що граю у футбол, ніби й не багато, але знаю людей, в яких у 25 років ще жодного ушкодження не було, по-доброму їм заздрю.

– До завершення футбольного року ще один матч, але вже можна підбивати певні підсумки. Як оцінюєш цей рік у виконанні Карпат?

– Багато було роботи, і думаю, все, що робимо, – на краще. Не хочу, аби потім сказали, що я підлизуюсь, абощо, але насправді – велика заслуга головного тренера у тому, що цьогоріч ми виробили свій чіткий стиль, граємо на рівних з командами, що беруть участь у єврокубках та й взагалі – поки перебуваємо на відстані кількох перемог від третьої позиції. Були важчі періоди, були вдаліші, інколи бракувало стабільності, майстерності, везіння, але ми граємо у свій футбол.

– Найважчі опоненти, проти яких тобі доводилось особисто грати?

– Ще свіжими є спогади із Донбас Арени, де ми боролись проти Шахтаря. Дуже важко було протистояти їхнім бразильцям – Ілсіньо і Вілліану, особливо, коли вони починають розгортати свої швидкі атаки. Інші ж футболісти у Прем’єр-лізі – менш-більш однакового рівня, тобто грати можна проти будь-кого.

"Зеньов – найшвидший, я – у п’ятірці!"

– Як гадаєш, чого тобі бракує для впевненого місця в основі? Над чим зараз найбільше працюєш?

– Важке запитання. Мабуть, відповідь на нього найкраще знає тренер. Я ж зараз дуже багато уваги приділяю роботі в тренажерному залі – хочу бути не лише швидким, а й фізично сильнішим, впевненіше виглядати у єдиноборствах.

– Ти згадав про швидкість… Минулого тижня ми запитували у Дениса Кожанова про його швидкісні показники, Денис казав, що він – далеко не найшвидший у команді, є й швидші хлопці. Можливо, мав на увазі саме тебе?

– Це лише здається, що я найшвидший, бо я таких компактних габаритів. Відверто кажучи, навіть не знаю. Справді, у нас дуже багато швидких футболістів, не думаю, що у мене швидкість найкраща. Я от припускаю, що найкращі показники у Сергія Зеньова, але точно сказати не можу. Сподіваюсь, що я хоча б до п’ятірки лідерів потрапляю…

– Сербські хлопці – Іван і Неманья – кажуть, що з українських футболістів Карпат ти – один з тих, хто спілкувався з ними найбільше, коли вони тільки переїхали до Львова. Цікаво знаходити спільну мову з іноземцями?

– Не подумай, що я спеціально до них чіплявся, бо вони іноземці, ніби хотів до них втертись у друзі. Просто вони – дуже хороші хлопці, прості та щирі. Взагалі, у нас, як на мене, класні легіонери, вони не тримаються осторонь, а намагаються бути разом з партнерами. Коли Іван та Неманья їздять додому в Сербію – привозять мені часто якісь презенти, я теж намагаюсь із Закарпаття щось для них захопити цікавого або смачненького.

– Після того, як твій закарпатський друг Василь Кобін залишив Карпати, підтримуєш з ним контакти?

– Багато мене про це запитують, мовляв, чи Василь не захворів зірковою хворобою після переходу в Шахтар, чи не забув колишніх друзів. З упевненістю скажу: Вася залишається Васею, таким, яким ми його усі знали; після кожного матчу Карпат телефонує мені, розпитує, своїми враженнями ділиться. А взагалі, телефонуємо один одному мало не щодня, якби не те, що його немає з нами на тренуваннях, я б взагалі сказав, що він нікуди й не поїхав. Якщо б не Василь – я, мабуть, не опинився б у Карпатах, тут ми були найкращими друзями, тож постійно підтримуємо контакти.

– Навіть коли у Василя відповідальні поєдинки?

– Знаю, що коли йому телефонували у день матчу збірної України проти Англії, Василь трохи нервувався, але коли його номер набрав я – він був тільки радий. Словом, кажу ще раз: він такий же, яким був, коли їхав у Донецьк.