75 кілограм креветок

Ми розпочинаємо нашу мандрівку по сторінках історії божевільних трансферів з Норвегії. Форвард Віндбьярта Кеннет Крістенсен в сезоні 2001/2002 забив неймовірні для себе 14 голів. Однак власника клубу Відара Улстейна це не переконало в тому, що нападника варто залишити в команді за будь-яку ціну. Президент постійно дорікав Крістенсену: «Заміcть того, щоб тренуватися, він  постійно катається в Флеккерой (рибальський порт на південному узбережжі Норвегії), де, не думаючи про дієту, налягає на креветки». Відар вирішив допомогти Кеннету зекономити на транспортних витратах та продав форварда в клуб Флеккерой.

Проте президент не захотів брати грошей за свого супербомбардира та задовольнився 75-ма кілограмами креветок. Чому зійшлися саме на такій ціні? Все дуже просто. Саме такою була бойова вага Кеннета. «Спочатку я подумав, що Відар пожартував, адже його завжди вирізняло хороше почуття гумору. Проте під час телефонної розмови Улстейн сказав, що вони насправді потребують креветок. Для нас це виявилася казкова пропозиція, адже в нас цього товару хоч гать гати. Думаю, нам би вистачило креветок для того, щоб купити самого Мессі», – пожартував власник команди Флеккерой Рольф Гуттормсен. Для клубу, який грав в третьому норвезькому дивізіоні, 75 кілограм креветок за форварда – це був чудовий трансфер. Хоча, якби за Віндбьярт виступав Адебайо Акінфенва, то норвежці на його продажу зірвали б ще більший куш, адже Звір їв за трьох, а його вага давно пробила сотню.

На жаль, невідомо, наскільки нова дієта вплинула на результативність Кеннета, оскільки норвезькі статистики скромно мовчать про його бомбардирські досягнення. Проте, точно не зашкодила. Флеккерой після переходу Крістенсена фінішував другим в своєму дивізіоні, а в наступному сезоні виграв третю лігу та підвищився в класі. Кеннет виявився не єдиним норвежцем, який «працював за їжу». В 2005 році в п’ятій лізі провернули ще один нереальний трансфер. Тронвік накинув оком на Бьорда-Еріка Олсена, який раніше грав в місцевій вишці, а тепер насолоджувався пенсією. Керівництво скромного клубу припускало, що їм буде напрочуд складно переконати екс-гравця зняти бутси з цвяху, але вони помилилися. «Я згоден виступати за Вас, якщо Ви щотижня вгощатимете мене великою піцою», – виставив свій райдер Бард. Очевидно, що Тронвік погодився.

Іон Раду = 2 тонни м’яса

Проте креветки на фоні румунських трансферів – це просто дитячі забавки. В 1998 році клуб Жиул вилетів з першої румунської ліги. Фінанси команди співали романси й гравці по кілька місяців не отримували зарплатні. Над клубом дамокловим мечем нависало банкрутство. Але президент клубу не збирався так легко здаватися. Він спробував влаштувати розпродаж футболістів. Але ніхто не захотів платити за них жодного лея. Така дрібниця не зупинила президента. Він продав півзахисника Іона Раду в четвертоліговий Валче за … дві тонни м’яса. Провізію президент оперативно продав та виплатив всю заборгованість гравцям Жиула. На жаль, це лише продовжило агонію команди. Жиул щоразу глибше засмоктувало румунське футбольне болото. І в 2004 році клуб зник з футбольної карти світу.

За шмат ковбаси

Цією цитатою, яка практично повністю співпадає з рядком з Тараса Шевченка, можна описати трансфер Маріуша Чоара. Через 8 років після трансферу Іона Раду в Румунії провернули ще один божевільний трансфер. Друголіговий Aрад продав Маріуша в четвертоліговий Регал Хорнія за 15 кілограмів сосисок. Цей ненормальний трансфер настільки обурив захисника, що він вирішив піти на пенсію через день після того, коли почув, що його оцінили в півтора десятка сосисок.

Представникам Регал Хорнія це вкрай не сподобались, адже вони втратили і хорошого гравця, і чимало провізії. «Для нас це великий удар. Ми думали, що Чоара допоможе нам пробитися в третій дивізіон. Але він не захотів цього робити та пішов на пенсію. Окрім футболіста, ми ще й втратили харчі, яких нам вистачило б на тиждень. Ми хочемо звернутися в суд, щоб Арад відшкодував наші збитки», –  заявив речник Регал Хорнія. Проте ці погрози аж ніяк не вплинули на рішення Маріуша. Він не збирався поновлювати кар’єру футболіста та переїхав в Іспанію, де став фермером. На жаль, нам не вдалося з’ясувати, чи він почав розводити свиней, з м’яса яких потім цілком міг би виготовляти сосиски бренду «Чоара».

Продасте гравця за бочку пива? Без проблем!

Після креветок та м’яса настав час скуштувати чогось міцнішого. Ерні Бленкінсоп був сином шахтаря з Барнслі, що в Англії. Він працював з татом під землею, а в вікенди грав за місцевий Кадворт. В 1921 році Ерні попав на олівець одному зі скаутів Галл Сіті, який тоді виступав в другому дивізіоні. Тигри дуже хотіли бачити в своїх лавах перспективного футболіста, але не хотіли викладати за нього готівку. Тому Кадворту запропонували бочку пива. Однак скромний клуб відкинув цю пропозицію. Лише коли Тигри поклали на бочку пива ще 100 фунтів, команди вдарили по рукам. Президент Кадворта виявився справедливим, як Соломон – гроші забрав собі, а пиво віддав футболістам. Гравці Кадворта ще довго згадували незлим тихим словом Бленкінсопа. Кар’єра Ерні в Галлі не склалася, він зіграв лише кілька матчів.

Проте Шеффілд Венсдей вирішив дати захиснику ще один шанс і погодився заплатити за нього живі гроші. Перехід Ерні допоміг Совам піднятися з дна другої ліги. Бленкінсоп став одним з лідерів команди і навіть в кількох матчах удостоївся права одягнути капітанську пов’язку. Сови на цьому не зупинилися. Вони злетіли на недосяжні для себе висоти – виграли другий дивізіон, а згодом взяли два чемпіонські титули. В 1934 Ліверпуль виклав за Ерні 5 тисяч фунтів. В передвоєнних цінах за ці гроші можна було б купити аж 60 тисяч літрів пива (більше 200 бочок). Потужний рівень захисника чудово ілюструє той факт, що він зіграв 26 матчів (5 з них в якості капітана) за збірну Англії. Як для футболіста, якого колись придбали за бочку пива, Ерні досягнув фантастичного прогресу.

Набір гирь за штукатура

1985. 21-річний Іан Райт грав за аматорський Грінвіч Боро та мріяв про кар’єру штукатура. Якось на один з матчів недільної ліги випадково потрапив скаут Крістал Пелас Піт Прентіс. Під час гри він не міг відірвати очей від вбивчого форварда Грінвіча. Тренер Крістала Стів Коппел теж дав добро на перехід Іана. Райт обійшовся команді в набір гирь. В складі Орлів Іан заб’є 89  м’ячів. У 1991 році Крістал Пелас продасть Іана в Арсенал за 2,5 мільйони фунтів.

40 літрів фарби та дві сітки.

Аргентинський форвард Франко ді Санто, який має в своєму активі два сезони в Челсі та три матчі в футболці альбіселесте, теж став героєм чи жертвою одного з абсурдних трансферів. Свого часу чилійський Аудакс купив юнака за дві сітки для воріт та 40 літрів фарби.

Спортивні костюми, мячі, сітка для воріт

В 1999 році Зет Найт міг безкоштовно перейти в Фулгем. Проте власник Дачників Мохаммед Аль-Файєд вирішив проявити благородство та розщедрився для його колишнього клубу Рашелл Олімпік, який виступав в 7 дивізіоні, на 30 спортивних костюмів. Фулгем позиціонував Зета як одного з кращих англійських центрбеків. Щоправда, коли в 2007 Астон Вілла запропонувала за нього 3,5 мільйони фунтів, Дачники одразу ж погодились відпустити «молодого і перспективного» захисника.

Гарі Паллістер, один з кращих захисників в історії МЮ, колись виступав за скромний Білінгем Таун, який продав його в Мідлсбро за кілька комплектів форми, пару м’ячів та сітку для воріт. Боро зробило хороший бізнес на захиснику – через 5 років воно продало Гарі за 2,3 мільйони фунтів. До речі, тоді, в 1989 році це був рекордний трансфер в історії британського футболу.

Джону Коллінзу було лише 17, коли на нього звернув увагу Твенте. З юнаком миттєво підписали контракт. Форвард обійшовся Твенте в кілька енциклопедій, які передали в бібліотеку при футбольній академії Нейвердала, екс-клубу Коллінза. Джон чудово, як на свій вік, стартував в новій команді, забивши 11 голів. Не дивно, що невдовзі приїхали англійські купці з Фулгема, які забрали нідерландський алмаз на Туманний Альбіон. Але там він не показав нічого особливого. Джон став черговим тюльпаном, який зів’яв на холодному Острові.

Трансфер століття

Джон Барнс, який зіграв 79 матчів за Трьох Левів, колись виступав в аматорському Седбері Коурт. В 1981 році один зі скаутів Уотфорда порадив своєму клубу купити Джона. Керівництво погодилось, адже по суті нічим не ризикувало. Седбері просив за півзахисника лише комплект форми. Можна з впевненістю сказати, що це був один з найвигідніших трансферів в історії, адже 9 червня 1987 році Уотфорд продасть Джона в Ліверпуль за 900 тисяч фунтів. Кажуть, в той день екс-менеджер Седбері рвав на собі волосся. 

Хочете воротаря? Гаразд, але спочатку проведіть нам газ!

У 2006 році черговий божевільний трансфер здійснили в … звичайно ж, в Румунії. Вже згадуваний нами Жиул, зацікавився голкіпером клубу Мінерул, Крістіаном Белградяном. Тоді він був однією з головних цілей на трансферному ринку, а тому, не дивно, що керівництво Мінерула могло перебирати харчами. Президент клубу Корнелу Расмеріте, наче Морфеус, дав потенційним покупцям вибирати з-поміж двох практично рівноцінних варіантів: 160 тисяч євро або ж газифікація міста Лупені, яке представляв Мінерул. Якщо ви думаєте, що Корнелу виявився добрим самарянином, то дуже сильно помиляєтесь. Расмеріте дбав лише про власну шкуру. Він був міським головою Лупені і завдяки газифікації міста сподівався ще один термін просидіти в комфортному мерському кріслі. Жиул погодився газифікувати місто. Всі лишилися задоволені, а мешканці Лупені ще довго дякували меру за такий чудовий подарунок.

Гю МакЛенахан: півзахисник на 3 морозилки морозива

І на завершення, як годиться, подамо десерт.

Хто ж не любить морозива. В холодній Англії воно користується не меншою популярністю, аніж в спекотній Бразилії. В 1927 році Луїс Рокка, асистент тренера Манчестер Юнайтед, вирішив придбати півзахисника Г’ю МакЛенахана. Футболіст грав за Стокпорт Каунті, який міцно сидів на фінансовій мілині. Для того, щоб вижити, клуб навіть відкрив свій ринок, де торгував всім, що вдавалося дістати. Тому, мабуть, немає нічого дивного в тому, що Стокпорт швидко погодився на пропозицію продати в МЮ Г’ю за 3 морозилки морозива. Чому саме морозиво?

Сім’я Рокка володіла однією з найбільших англійських фірм з виробництва цього десерту. Цікаво, що під час переговорів виникли несподівані труднощі, оскільки Стокпорт хотів отримати за хавбека не звичайне морозиво, а найдорожче. Однак Червоні дияволи вважали, що це буде занадто висока ціна, як за футболіста рівня Г’ю. Зважаючи на скрутну ситуацію, в якій опинився Стокпорт, йому довелося задовольнитися звичайним морозивом, а не фірмовим. «На жаль, ми не знаємо, наскільки великими були морозилки і скільки в них вмістилося морозива. Мій дід завжди сміявся з цієї історії. Це неймовірна різниця в порівнянні з тими астрономічними сумами, які тепер витрачають на футболістів», – зазначив внук МакЛенахана Джефф Раштон.

Луїс Рокка правильно оцінив вартість Г’ю, адже його кар’єра в МЮ не склалася. За 10 років в червоній формі він провів лише 116 матчів. До того ж, травми постійно переслідували МакЛенахана. Це був не найкращий період в історії Червоних дияволів, які примудрилися вилетіти з Першого дивізіону. І навіть в настільки посередній команді МакЛенахан не зміг завоювати собі стабільне місце в стартовому складі. МЮ згодом  продав його в Ноттс Каунті. Звичайно ж, не за морозиво.

«Я обожнюю цю історію. Вона є частиною фолькльору МЮ. Це була одна з найцікавіших справ, які нам тоді вдалося залагодити. В ті часи не існувало жодних трансферних саг, тоді про перехід гравця можна було набагато простіше домовитися, хоча б за морозиво. Ви завжди смієтеся з цієї байки про десерт. Але, чи не смішить Вас те, що тепер за гравців платять сотні мільйони євро», – зазначив Кліфф Батлер, знавець історії Червоних дияволів. До речі, Стокпорт й досі існує. Можливо, цей клуб канув би в Лету, якби не морозиво, за яке продали МакЛенахана?

Володимир Войтюк, Football.ua