Британець з українським корінням Андрій Тодос: інтерв'ю з людиною, яка хоче, аби про український футбол говорив увесь світ

Нашу увагу привернув блогер, журналіст-фрілансер із Лондону, якого звуть Андрій Тодос. Цей хлопець усе життя прожив в Британії, але має на подив сильний патріотизм до своєї історичної Батьківщини України. Відштовхуючись від цього Андрій вирішив створити власний інтернет-ресурс, на якому він ділиться інформацією про український футбол з англомовною аудиторією. В його блогах можна побачити немало патріотизму.

Приклади таких представників діаспори надзвичайно надихають та змушують пишатися своєю країною. Ми з'язалися з Андрієм за допомогою WhatsApp. Було надзвичайно приємно чути з його вуст українську мову, при тому, що він усе своє життя прожив в Королівстві Британії. Саме тому можна лише з великою повагою віднестися до його чудернацького акценту.

- Я британець з українським корінням. Мій батько переїхав до Лондону з Тернополя на початку 90-х, ще до розпаду СРСР. Мати моя була вже в Англії народжена, але також має українські коріння. Її батьки переїхали в Британію після Другої світової війни.

- Так!

- Ще з самого дитинства. Справа в тім, що я був народжений в 1996 році в лондонському районі Уемблі, де й знаходиться однойменний стадіон. Там я прожив перші 7 років свого життя. Батько мене змалечку водив на різні матчі. 

Вперше я потрапив на футбольний матч в 2000 році, тоді на Уемблі Англія грала товариський матч з Україною (2:0). 

- По справжньому це проявилося вже десь в 2006 році, коли Україна поїхала на Чемпіонат світу. Тоді мене охопила гордість за свою історичну Батьківщину. А потім, коли став трохи старшим, почав більше розуміти українську історію. В більш старшому віці я почав відвідувати українську школу, в якій і вивчав більш досконало мову та історію.

- Так, звісно. Хоча на той момент я вже освідомлений був щодо свого патріотизму, але ті події значно посилили мої почуття. Після тих подій місцеві люди стали мене розуміти, чому я так переживаю за свою історичну Батьківщину, адже тоді весь світ побачив дух та характер української нації.

- Зараз важко згадати в якому саме році це було. Приблизно, в середині 2000-х. Я поїхав до Львову на весілля свого родича. Потім, в 2011-му, знову поїхав в Україну, до Тернополя. Вже як став трохи старший, став більш частіше їздити до України. Тільки за минулий рік я відвідав Україну 7 разів. Також з батьком приїздив до України в 2012-му на Євро.

- Вдалося відвідати лише один матч, Англія – Італія. Тоді англійці програли в серії пенальті. Взагалі, я усі домашні матчі збірної Англії відвідав у тому відбірному циклі. Тоді були дуже дешеві квитки для меня, адже мені ще не було 16 років! Символічно, що я потрапив на матч против італійців в Києві, адже, пройшовши весь відбірний цикл, я побував і на останньому їх матчі тієї кампанії.

- Звичайно за Україну. Говорю відверто. Щоб не було, але все рівно Україна пріоритетніша для мене.

- В мене подібні думки виникали вже давно. Адже тут в Британії мається дефіцит інформації про український футбол. Коли я закінчив навчання в університеті в минулому році, в мене було багато вільного часу і тому я вирішив зайнятися цим проектом. Я зрозумів, що немає подібного проекту про український футбол англійською мовою.

Знаєш, коли я слухаю радіо або дивлюсь місцеве ТВ, коли грають англійські команди з українськими, вони так багато не знають про український футбол… Так, вони можуть прочитати якусь статтю на українському сайті і все. Але ж вони взагалі не знають і не розуміють, що відбувається в українському футболі. 

Наприклад, вони можуть обговорити інформацію про недавній расистський скандал, але вони до сих пір вважають, що головними гравцями України є Ярмоленко і Коноплянка, при тому, що зараз в команді є багато інших провідних гравців.

- Я б більше сказав, моє завдання – це пропаганда українського футболу в англомовній сфері.

- На всіх. Але звісно українська діаспора — це першочерговий читач.

- Мені надзвичайно приємно, як представнику української діаспори, було задати декілька питань Андрію Шевченку. Також коли я поїхав на товариський матч проти збірної Нігерії до Дніпра, мені вдалося поспілкуватися з гравцем Евертона Алексом Івобі.

Це лише початок моєї журналістської діяльності, тому мені запам’яталося те, що я мав нагоду бути учасником різних прес-конференцій, а також здійснив деякі знайомства з іншими журналістами.

- Поспілкуватися з ним змістовно не вдалося, адже ти розумієш, він зірковий гравець, а я тоді спіймав його на фото, коли поруч були й інші люди. Але я маю велике бажання в майбутньому організувати якийсь спільний захід з Андрієм Ярмоленком в Лондоні, разом з українською діаспорою. Організувати якусь зустріч. Це все є в планах.

Але тим не менш, деякі футболісти, наприклад, вже підписані на мій Інстаграм-канал: Юрій Паньків, Богдан Лєднєв. 

- Окрім збірної України ти також висвітлюєш українську Прем'єр-лігу і виступи наших клубів в єврокубках. Ти їздив на матчі українських клубів?

- Так, в серпні я був на Класичному у Києві. Минулого літа, коли я приїздив на матчі збірної проти Сербії і Люксембургу у Львові, тоді проходив плей-офф УПЛ між Карпатами та Волиню. Ми поїхали на другий матч до Луцьку. Я тобі скажу, що це була справжня футбольна атмосфера (сміється). Такого в Англії ти ніколи не побачиш.

- Так, звичайно!

- Мені дуже Яремчук подобається. В нього є великий потенціал. Хочеться сподіватися, що це буде той форвард, яким був для збірної Андрій Шевченко.

- Я би так не сказав. 

- Так!

- Я гадаю, що так. Так буде, доки українські футболісти не будуть грати частіше в Лізі чемпіонів та топ-чемпіонатах. Але, я гадаю, що літом 2020-го про українських гравців заговорять усі.

- Так, звісно. Олександр Євтушок, Андрій Воронін, Сергій Ребров, Андрій Ярмоленко, Андрій Шевченко, Олег Лужний і Олександр Зінченко. (Андрію знадобилося 10 секунд на відповідь).

- У Англії взагалі великий шанс дійти до фіналу. Велику роль грає той факт, що вони будуть грати на Уемблі, вдома, де у вболівальників буде нагода їм надати велику підтримку. 

Що стосується України, мені здається, що вони можуть дійти навіть до півфіналу. Люди говорять, що я, м'яко кажучи, оптиміст. Але ж я бачу які зміни відбулися у менталітеті наших гравців. Раніше їм варто було пропустити один гол і гра закінчувалась, а зараз вони грають до останньої хвилини. Навіть спілкуючись с гравцями після виходу на Євро, можно було побачити, що вони зірок з неба не хапають. Стримано сприймають цей успіх. Величезна заслуга в цьому Шевченка та всього тренерського штабу. Велику роль відіграли його помічники італійці, які змінили цю культуру в поведінці та мисленні футболістів. Вони принесли багато чого нашій збірній, так, що про український футбол знову можуть заговорити, як говорили про футбол Лобановського.

- В минулому році був на матчі плей-офф раунду Ліги чемпіонів в Амстердамі: Аякс – Динамо. Також був на всіх матчах збірної України на Євро-2016. Був в Ісландії, коли збірна грала. В Чехії під час Ліги Націй, коли на останніх хвилинах наша команда вирвала перемогу. Поки це все, але я сподіваюся, що в майбутньому мій список буде збільшуватися. Я чув про те, що, начебто Україна може провести спаринг з якоюсь британською командою, напередодні Євро. Було б чудово, щоб це відбулося в Британії, я б обов’язково відвідав цей матч.

- Звичайно, якщо зупинити на вулиці пересічного чоловіка, він навряд чи багато розповість тобі про український футбол. Але такі команди як Шахтар багато грають в Лізі чемпіонів, тому вони створюють гарний імідж про український футбол за рахунок своїх результатів. Також дуже часто згадають Динамо кінця 90-х, коли про них говорив увесь світ. Але все ж я скажу те, що про Шахтар тут згадують частіше в світлі їхніх бразильців.

Велику роль такої обізнаності грає факт того, що українські команди ніколи не вигравали в Англії у місцевих команд. Чого тільки варта поразка Динамо від Челсі в минулому сезоні… Зараз звісно часи трохи змінюються за рахунок технологічного прогресу. Зараз вже люди починають знати хто такі Циганков чи Лунін, за рахунок того, що грають у такі відеоігри як FIFA, де вже є і Шахтар, і Динамо. Але все рівно, у англійців дуже бракує знань про український футбол.

- Ну, Усик і Ломаченко – це топ! До них тут величезна повага. Я навіть був на їхніх боях: Усик проти Белью, Ломаченко проти Кемпбела. Їх і не тільки в Англії топ-боксерами вважають, а й у всьому світі. Я б сказав, що бокс є ефективнішою рекламою України в світі. 

Про Зінченка також багато говорять. Відмічають те, що Пеп Гвардіола розкрив його на позиції лівого захисника, при тому, що він не був ним ніколи донині. Я вважаю, як і більшість футбольних людей тут, що Зінченко міг би грати в будь-якій топ-команді АПЛ на позиції як лівого захисника, так і центрального півзахисника. Про Ярмоленка говорять трохи менше, адже минулого року він багато не грав через травму, а також через те, що зараз Вест Хем не знаходиться в дуже гарній формі. Йому треба дати трохи часу. Я був на матчі Вест Хема з Ньюкаслом (2:3) і його замінили взагалі по перерві. Вест Хем тоді грав взагалі жахливо.

Про Світоліну не так багато згадують насправді. Коли проходить якийсь турнір Великого шлему, приділяють трохи увагу, бо вона є однією з фавориток. Коли був Уімблдон, згадали що вона у дуже гарній формі, але більшого аналізу на жаль про неї немає. 

- Відверто кажучи, в мене немає такого клубу, щоб я переживав в разі його поразки так, як переживаю за збірну України. Я маю більш нейтральне відношення в клубному плані. Мені подобається Тоттенхем, я за ними давно слідкую, але не є великим їхнім прихильником. Також вболіваю за клуби, де грають українські футболісти.

-  Більше маю симпатію до Динамо, адже я за ними слідкував ще змалечку, коли вони були головною командою в країні. Також маю любов до Карпат, так як моя родина родом з Галичини, а цей клуб був і є головним в цьому регіоні.

- В Англії футбол – це головна подія, на яку люди чекають кожного тижня, при чому як чоловіки, так і жінки. Для них це вже традиція, кожної суботи чи неділі в обід йти на стадіон. Навіть коли команда дуже погано грає, все рівно усі йдуть. В Україні такого, на жаль, немає. Я не говорю про ультрас, я говорю про звичайних уболівальників. Але знаєш, також впливає той фактор, що в Англії більш стабільна соціально-політична складова. Люди мають менше проблем, ніж це в Україні, тому вони можуть зі спокійною душею піти на стадіон, ні на що не звертаючи увагу.

- Так, загалом так і є. І знаєш, навіть коли якийсь клуб в Англії має "поганого" власника, люди все рівно підуть на стадіон. А в Україні більшість людей думають про те, що купуючи квитки на матч того чи іншого клубу, вони платять гроші тому чи іншому бізнесмену. В Англії ж такий менталітет, що вони більше за клубом слідкують, ніж за тим, що там може бути поганий власник. Адже розумієш, вони за клуб вболівали ще задовго до цього власника, а тому не збираються щось змінювати у майбутньому. Тут є велика відданість фанатів до своїх клубів.

- Після теми Брексіту, в Англії однією з найбільш обговорюваних тем є тема расизму. Коли десь є прояв расизму, це завжди дуже гучна новина. Тому не дивно, що недавній расистський скандал в Україні набув розголосу і в Англії, тим паче, коли в епіцентрі уваги такий гравець як Тайсон.

Я не скажу, що це була новина, про яку довго говорили. Так, наприклад BBC Sport наступного дня з цією новиною вийшов на першій сторінці. Але вже через один день про це мало хто згадував. Більше всього обурило людей те, що Тайсону дали червону картку. 

Прояви расизму є всюди. Англія, як і Україна, це країна з досить толерантними людьми. Але тут, як і в Україні є різні люди, які роблять погані речі.

- Великий фактор відіграє відсутність лімітів на легіонерів в чемпіонаті, як наприклад це є в Україні. Тут велика кількість легіонерів. Деякі команди взагалі можуть вийти на матч без англійців у складі. Також проблемою є те, що англійські футболісти рідко їздять до інших чемпіонатів, таких як Німеччина, Іспанія, Італія, Франція. І коли на рівні збірних їм приходиться зустрічатися з цими командами, вони іноді не знають як проти них грати, адже це зовсім інший стиль футболу, інша тактика і зовсім інший менталітет.

Знаєш, тут в Англії вже є традицією, що кожні два чи чотири роки існує багато негативу щодо національної збірної, коли вона не може перемогти на великому турніру. Але після Чемпіонату світу-2018, коли вони дійшли до півфіналу, з’явилося більше оптимізму. Багато молодих гравців, які мають великий потенціал. Тут говорять про те, що можливо на Євро ця команда ще не зможе виграти турнір, тому що треба більше часу. А от про перемогу на Чемпіонаті світу-2022 вже говорять більш серйозно. 

Мені важко сказати, чому лише один раз вони вигравали великий турнір. Великою проблемою є тиск, з яким кожне покоління збірної Англії зустрічається, адже від них вимагають лише максимальних звершень. Навіть коли вони мали "золоту генерацію" з Бекхемом, Фердінандом, Руні, Лампардом і Джеррардом, то тиск з боку фанатів та медіа був величезний, з яким команда не справлялася.

- Величезна різниця. Коли грає Манчестер Юнайтед в Європі, вболівальники Ліверпуля взагалі не будуть їх підтримувати, так само і інші. В Англії в цьому плані клуби є більш самостійними. В Україні хочуть, щоб всі їхні клуби вигравали, щоб покращувався рейтинг, а в Англії за рейтинги не чіпляються.

Також відмінністю є те, що коли, наприклад грає збірна України, то усі фанати різних клубів об’єднуються і забувають про клубні принципи, всі йдуть в одну трибуну. В Англії трохи по іншому. Люди на першому місці мають клубні вподобання, а лише потім тільки йде збірна Англії. Є звісно такі хардкори, які їздять за збірною повсюди і підтримують лише їх, але таких мало. Коли грає Манчестер Юнайтед в Європі, вболівальник Ліверпуля буде всією душею бажати їм програшу, ось так тут заведено.

- Так, звичайно, їхня "You’ll Never Walk Alone" особлива. Ліверпуль дійсно відрізняється від багатьох інших клубів за цим показником. Не даремно цей клуб має таку велику історію.

- Окрім Ліверпуля, я б ще виділив Кристал Пелас.

- Так, вони відрізняються від інших. Більшість англійських фанатських угрупувань мають однакові стилі, як більшість в світі і сприймають за стереотипом англійських вболівальників. Фанати Кристал Пелас більш схильні до європейської манери підтримки. Маючи невеличкий стадіон, вони будуть весь матч співати пісні та вигукувати кричалки, які трохи відрізняються за стилем від тих, які використовуються іншими англійськими фанатами інших клубів.

- По-перше, політична ситуація. На жаль, ми зараз маємо війну в країні. Але до 2013-го український футбол був топовим. Окрім Динамо та Шахтаря ми мали такі клуби як Дніпро та Металіст. Коли буде стабільна ситуація в країні, тоді й у футболі справи підуть на краще. Зараз навіть вболівальники мало ходять на поєдинки своїх клубів. Але на це потрібен час. Ситуація стабілізується, я впевнений. 

В майбутньому треба трохи змінювати підхід до справи. Треба щоб клуби були потрібні вболівальникам, щоб вони їх по-справжньому підтримували, а не щоб це була забава олігарха. Треба й клубам працювати з вболівальниками. Фанати мають величезний вплив на розвиток клубу. В кінці кінців, футбол немає сенсу без вболівальників. Клубам потрібно робити великий акцент на це. Це дуже важливо.

---

Вадим Адаменко, Football.ua