Свого часу перехід Ігоря Мединського із аматорського ще ФК Тернопіль до резервної команди київського суперклубу став невеличкою сенсацією, й на малій батьківщині продовжували слідкувати за успіхом земляка у Динамо. Там Мединський регулярно грав у складі першолігової команди киян, однак останнім часом виступав усе рідше, і чутки навіть відправляли його в оренду. Однак на початку лютого було оголошено, що Ігор продовжить виступи саме у тій команді, яка дала йому путівку у великий футбол – ФК Тернопіль. Нині «муніципали» змагаються за вихід до першої ліги й готуються також і до чвертьфіналу Кубка України, де їм випало грати з учасником Ліги Європи – одеським Чорноморцем. І на Мединського покладаються великі надії: після динамівської школи він із новим здобутим досвідом має допомогти рідній команді у вирішенні цих завдань. 

– Ігорю, ти повернулися в ФК Тернопіль. Які емоції? Що змінилося в клубі за цей час? Багато знайомих лишилося?
 

– Емоції позитивні – всіх був радий бачити, з цими гравцями й тренерами я прожив уже маленьке життя. Що змінилося? Майже нічого: команда лишилася такою ж бойовитою, з характером. Тренування такі ж цікаві та інтенсивні. Хлопців більшість також на місці. Тренери добре мені знайомі. 

– Останнім часом ти не так часто грав за Динамо-2. Чому? Адже навіть цього року були успішні матчі – наприклад, в Охтирці, коли ти забив переможний м’яч і вирішив долю зустрічі.
 

– Ще минулого сезону я зіграв повний чемпіонат, провівши з Гемегою більше за всіх матчів у команді. А ось в нинішньому чемпіонаті справді виходив на поле не так часто, як хотілося б. 

– В Динамо (особливо коли тренером резервістів був Гусин) тебе робили універсалом, ставлячи в опорну зону. Раніше, до Динамо-2, доводилося грати в центрі півзахисту? Як оціниш цей досвід?
 

– Раніше я грав тільки нападником, і вийти в півзахисті було для мене трішки неочікувано. Однак, хоча для мене це й була новинка, я продовжив працювати й освоївся там. Спробував себе в центрі поля з інтересом – і в опорній зоні, і на фланзі, і під нападником. Для мене на той час важливіше всього було отримати достатньо ігрової практики, тому готовий був грати скрізь, де потрібно команді. 

– Влітку команду Динамо-2 очолив Хацкевич, а ти у той час відбув у Казань, де студентська збірна України грала на всесвітній Універсіаді. Те відрядження не вплинуло на те, що в оновленій команді ти отримував невелику кількість ігрового часу?
 

– Не знаю, думаю, що це майже не вплинуло. Річ у тім, що, повернувшись із того турніру, я швидко увійшов в тренувальний процес і буквально за тиждень уже грав у складі. А от чому далі не заграв… Важко судити, однак поїздка в Казань точно не стала головним фактором. 

– Важливе уточнення: ти остаточно розстався з Динамо-2, чи в Тернопіль перейшов на правах оренди?
 

– Так, я остаточно розірвав контракт і отримав статус вільного агента. 

– Як оціниш час, проведений в Динамо? Чого навчило життя в столиці, які спогади лишилися від перебування в одному з найкращих клубів країни?
 

– Спогади – тільки позитивні. Для мене це були дуже щасливі чотири роки. Я здобув багато знань і досвіду, ігрової практики. Дізнався багато нового в навчально-тренувальному процесі, почув думки провідних фахівців. Врешті-решт, здобув багато нових знайомств і друзів. 

– Чимало гравців, які пройшли через Динамо, йдуть в оренду – в тому числі, й за кордон. Для тебе такий варіант був неприйнятним?
 

– Цими справами займався мій агент, а для мене було головне, щоб після розриву контракту набрати хорошу форму й проявити себе знову в професіональному футболі. ФК Тернопіль же завжди був готовий мене прийняти, і так вийшло, що я підписав угоду саме з ними. 

– За той час, що ти був у Києві, ФК Тернопіль встиг дебютувати серед професіоналів, заробити там свою репутацію, опинитися серед лідерів і дістатися чвертьфіналу Кубка України. Ти слідкував за виступами ФК Тернопіль у цьому й попередніх сезонах? Як оціниш досягнення команди в другій лізі?
 

– Звісно, ця команда для мене рідна. Вони вийшли на хороший рівень, що для декого навіть стало неочікуваним. Усі критикували цю команду, багато хто не вірив в неї, але вони своїми силами, своїми гравцями добилися хороших результатів. 

– Зрозуміло, що ти грав у першій лізі і з друголіговим футболом не дуже стикався, але, все-таки, чого чекаєш від цього дивізіону? Він суттєво поступається першій лізі?
 

– Можу сказати про ФК Тернопіль, що вже зараз за рівнем, за тренувальною роботою – це перша ліга як мінімум. Підтверджує це і те, що тернополяни вже грали з представниками першої ліги й хороший футбол показували. Тож ФК Тернопіль має грати у першій лізі. За рівнем тієї роботи, що проводиться в клубі, наша команда не поступається представникам більш високого дивізіону. 

– У вас уже була розмова з головним тренером. Пан Івегеш не казав, які завдання ставить перед командою і тобою особисто? Він планує використовувати тебе саме в нападі, чи, можливо, доводиться згадати київські уроки універсалізму?
 

– Василь Петрович ставить акцент якраз на гру в нападі, але якщо будуть якісь перестановки – я буду готовий зіграти й на інших позиціях. 

– Як сприймаєш інформацію про проблеми, які виникли взимку в обох тернопільських клубів? Чи не страшно було міняти матеріально здорове Динамо на нестабільні нижчі ліги?
 

– З приводу Ниви – я знав, що у них проблеми (до слова, вони мене також запрошували). У цій команді я був більш невпевнений, ніж у ФК Тернопіль. Я був на зв’язку з головним тренером ФК Тернопіль і знав, що хоча й ходять різні чутки, всередині команди все добре і з нею нічого не станеться. 

– Коли футболісту лише 21 рік, можна ще в майбутнє дивитися з великими надіями. Яку мету маєш у своїй кар’єрі, до чого прагнеш? 
 

– Хочеться досягти успіху й заграти у хорошій команді – це мрія будь-якого футболіста. Хочу добитися у футболі чогось значного. Щоб мною пишалися не тільки мої рідні, а й усі на Тернопільщині. 

– Одна синьо-жовта футболка у тебе вже є – ти грав за студентську збірну України, брав участь в Універсіаді. А з боку юнацьких, молодіжної збірної ніколи не відчував до себе інтересу?
 

– Нічого з цього приводу не знаю. Але тримаю контакт з моїми друзями із Динамо. Дуже радий за тих, хто досяг успіху на Кубку Співдружності. Знаю, що декого із них навіть до національної збірної рекомендували. Це – велика честь для кожного гравця. 

– Попереду у тернополян відповідальний кубковий матч. Ти задоволений жеребом? 
 

– Це така доля. Значить, мало бути таке випробування, як Чорноморець. Звісно, легше було би грати з менш сильним суперником, але футболісти завжди мріють зіграти із дуже сильними опонентами, перевірити свої сили й відчути, як воно – грати з учасниками єврокубків. Можу сказати, що тернополяни будуть віддавати усі сили й старатися себе проявити з кращої сторони. 

– З командами рівня Чорноморця тобі доводилося раніше перетинатися?
 

– Напевно, з суперниками такого рівня я ніколи не стикався. 

– Які завдання поставлені перед командою керівництвом?
 

– Звісно, ми будемо боротися за вихід до першої ліги. Стоїть завдання поборотися і в кубку – хоч як і не тяжко, але до гри ніхто не програє, і ми будемо битися. Хлопці у матчі з Ворсклою вже довели, що варті поваги. Постараюся всіляко допомогти їм у другій частині сезону. 

– Якщо чесно, атмосфера, яка панувала на тернопільському стадіоні під час матчу з Ворсклою – це одне із найяскравіших вражень від Кубка України цього сезону. Тоді на трибунах було більше 13 тисяч глядачів. Сподіваєтеся зібрати, як мінімум, стільки ж і на матчі із Чорноморцем?

– Ми не лише сподіваємося, а й упевнені, що так буде. Для тернополян це історична, важлива гра. І на стадіоні не буде де яблуку впасти. 

Артур Валерко, Football.ua