За год, прошедший с того времени, много изменилось в карьере 20-летнего бойца атаки. Как оказалось, он сделал шаг назад, чтобы дважды ступить вперед. Корреспондент Football.ua связался с Игорем, чтобы расспросить его об удачном сезоне.

– Ігорю, ти уже три сезони знаходишся в Ференцвароші. Перехід в Солнок був потрібним кроком?


– Так, безперечно. Я не отримував у Будапешті достатньо ігрової практики, тому з радістю відгукнувся на пропозицію піти в оренду в Солнок. Знав, що команда там ставить високі завдання, а для молодого гравця важливо виступати в клубі з амбіціями. Півріччям цілком задоволений: вдалося забити 9 голів у 13 матчах, а Солнок при цьому став чемпіоном другого дивізіону й наступного сезону гратиме в угорській елітній лізі.

– Твій контракт із Ференцварошем завершувався 31 травня 2010 року…


– Так, моя угода дійсно підходила до завершення, але на пропозицію клубу я підписав новий контракт на три роки. Тобто, я буду гравцем Ференцвароша до 31 травня 2013 року. Сподіваюся, після оренди зможу довести свій рівень і в рідній команді.

– Давай поговоримо про тебе. У різних джерелах пишеться, що ти народився чи то в Канаді, чи то в Югославії. Як було насправді? Де пройшло твоє дитинство?


– Я народився у сербському місті Сремська Митровиця (до речі, звідти родом і захисник Браніслав Іванович, Челсі та збірна Сербії, – прим.авт.). Мої батьки також народилися в Югославії – я був четвертим поколінням моєї сім’ї, народженим на балканській землі. Проте в родині шанували українські традиції, як наслідок – я володію українською мовою, можу нею порозумітися, хоч і не бував в Україні й виріс далеко від неї.

– Твоє дитинство пройшло в Канаді?


– Саме так, у західному передмісті Торонто – місті Міссіссоґа. Мій батько був професійним футболістом в Югославії, тож я виріс, дивлячись на його гру, й мріяв також грати в футбол. Попри те, що Канада – не скільки футбольна, як хокейна країна, я мав хорошу школу футболу. У Торонто велика українська діаспора, чимало людей люблять соккер, є українські команди. До речі, в цьому місті я навчався в українській школі та ходив до нашої церкви.

– Уже зовсім юним ти почав подавати чималі надії – став найкращим бомбардиром чемпіонату Онтаріо. Не боявся, ледь досягнувши 18-ліття, їхати в далеку країну?


– Мені дуже подобалося грати в Онтаріо, але я потребував нових викликів і хотів професійно грати в Європі. Отримавши шанс поїхати на перегляд в Ференцварош, нітрохи не сумнівався в правильності такого кроку. На щастя, я зумів вдало пройти перегляд і підписав контракт з командою. Освоїтися допомагало те, що власником команди є Кевін МакКейб (йому також належить англійський клуб Шеффілд Юнайтед), а тренерами – англійці Роберт Девідсон та Креґ Шорт. Із президентом клубу я особисто не зустрічався, а от наставники-англійці суттєво сприяли моїй швидкій адаптації в команді та країні. Коли говориш з тренером однією мовою, легше зрозуміти його завдання, мені в цьому плані пощастило. Зараз у команді новий тренер, угорець Ласло Прукнер. З ним я поки що не зустрічався, проте сподіваюся попрацювати з ним наступного сезону.

– Знаю, що ти заграний за канадські збірні…


– З командою U20 я брав участь в кваліфікації до чемпіонату світу. Два роки беру участь в юнацькій програмі розвитку канадських футболістів (вона включає в себе тренувальні табори, стажування, матчі за збірні різних вікових категорій). Міжнародний досвід дуже корисний для мене, і я ціную виклики в табір збірної.

– У Канаді чимала українська діаспора. Світ знає співачку Шанталь Крев’язюк – авторку саундтреків до численних голлівудських фільмів, а канадсько-українських політиків та хокеїстів і взагалі не перелічити. Та й в молодіжній збірній Канади є уродженці України Алекс Семенець та Роман Дуткевич. Знаєш когось із них?


– Зустрічався у таборі збірної лише з Алексом. Знаю чимало пісень Шанталь Крев’язюк, звісно.

– А якби тобі запропонували б пограти за збірну своєї історичної батьківщини, погодився б?


– Я ніколи не думав про таку можливість і не певний, що зміг би зіграти, адже не маю українського громадянства. Але якби така можливість існувала, то чому б ні? Я б з радістю про це подумав, Україна не чужа нашій родині.

На жаль для нас, Ігор заграний в офіційних матчах канадської молодіжки, тому грати за Україну йому дозволила б хіба що якась неймовірна юридична шпаринка. Але ми в Україні все одно бажаємо подальших успіхів цьому здібному й гострому гравцеві атаки.

Артур Валерко, Football.ua