По-своєму унікальним вийшов матч Ренова – Дачія, зіграний в рамках першого етапу Ліги Європи – відразу п’ятеро гравців у складі молдавського віце-чемпіона були українцями (захисник Заставний, півзахисники Лозовий, Піднебенний, Гавриленко і Загинайлов, який також може зіграти в атаці). За активної допомоги наших земляків кишинівці зуміли виграти стартову зустріч, яка проходила в Македонії. І тепер "даки" сповнені рішучості пройти далі, щоб отримати ще серйознішого суперника. До того ж, попереду у "вовків", як їх називають у Молдові, – напружений сезон на внутрішній арені. Перед командою п’ятьох українців, яку очолює уродженець Одещини Ігор Добровольський, стоять лише найвищі завдання. 

Поки інші наші легіонери освоюються у Молдові, ми вирішили поспілкуватися з гравцем, який не перший рік виступає в Національній дивізії. Вихованець футболу Львівщини Володимир Заставний заробив у сусідній країні чималий авторитет, і за підсумками минулого сезону навіть увійшов до символічної збірної місцевого вищого дивізіону на позиції лівого захисника. 

Перед матчем з македонцями Молдова вірила, що ми їх переграємо

– Володимире, пропоную почати розмову з недавніх вражень – а саме з успішного старту вашої команди в Лізі Європи. Як сприйняли в Молдові успішний старт Дачії, адже старт і інших місцевих команд вийшов не настільки успішним (говорю про Шериф, який вдома поступився Одду – 0:3)?

– Загалом, і наші вболівальники, і наші колеги з чемпіонату Молдови думали, що ми маємо перемогти. Не те, щоб ми були очевидними фаворитами – але скоріше наші суперники наш побоювалися, ніж ми їх. 

– Македонська команда Ренова на фоні ваших конкурентів у боротьбі за медалі Національної дивізії виглядає гідно, чи поступається за класом тим же Мілсамі та Шерифу?

– Не сказав би так. Хороша команда, непогано контролює м’яч. З ними було непросто, і відчувалося, що це єврокубкова зустріч. 

– Як оціните гру українського "легіону" Дачії?

– Команда виграла, тож гру не лише всіх п’яти наших гравців, а всіх футболістів нашої команди можна оцінити позитивно. Українці старалися допомогти Дачії, і приємно, що це виходило. 

– Ви уже грали в єврокубках зі своїм попереднім клубом – Зімбру, а ось серед ваших земляків-одноклубників більшість дебютували. Вдалося позбавитися передматчевого мандражу?

– Ви знаєте, напевно, так. Хоча ми й живемо в одній квартирі, але навіть не обговорювали дебют. Вважаю, це добре – хлопці не хвилювалися, не переживали, тому й зіграли спокійно. 

Доля медалей у молдавському чемпіонаті вирішувалася на останніх хвилинах останнього туру

– Для більшості ваших одноклубників це лише перший рік у Молдові, а от ви тут граєте вже четвертий сезон. Що їм треба робити, щоб швидше пристосуватися для місцевого чемпіонату?

– Ну, для цього потрібно небагато – сумлінно виконувати свою роботу й прислухатися до слів тренерів. Молдова – сусідня з Україною держава, менталітет людей тут схожий, і не можна сказати, щоб у побуті доводилося стикатися із чимось зовсім незвичним. Чемпіонат – досить середній, це нині його рівень трішки піднявся. Нічого тяжкого не було – та й наші хлопці в Україні грали не на гіршому рівні, тож швидко пройшли акліматизацію, і нині все нормально. 

– Думаю, попри радість від успішного старту в Лізі Європи, у гравців Дачії є таке відчуття, що вони могли б грати не тут, а в Лізі чемпіонів. Адже аж до останнього туру ваша команда зберігала реальні шанси на чемпіонство, однак у підсумку задовільнилася срібними медалями, зате обігнавши місцевого гранда – Шериф. Розкажіть українським вболівальникам про чемпіонські перегони в Національній дивізії Молдови. 

– Справді, дуже серйозна вийшла кінцівка – ми дуже хотіли стати чемпіонами, на гравцях Дачії була величезна відповідальність. Нам вистачало зіграти внічию в останньому турі, але Мілсамі скористалося двома нашими помилками й завоювало перше місце. Можна сказати, все було в наших руках, але ми не зіграли спокійно, а почали вигадувати щось таке, чого не треба було робити на полі. 

Хоча загалом чемпіонатом і вболівальники, і керівництво задоволені. Ми на правильному шляху і наступного сезону будемо старатися покращити наші показники. 

– Мілсамі, який став чемпіоном, виявився дійсно сильнішим за вас? На турнірі чотирьох в Одесі орхейська команда переграла Іллічівець…

– Маю сказати, що вони дуже додали цього року (і вже цього літа стали сильнішими, запросивши ще кількох новачків). Я не стану говорити, що вони не гідні чемпіонства – на полі вони все довели. Але скажу, що по ходу сезону не було такого, щоб вони нас або Шериф в одні ворота перегравали. Тобто, у Молдові три команди приблизно однакового рівня, і до них постійно додається і четвертий серйозний конкурент (минулого сезону це був ФК Тирасполь, однак клуб припинив виступи, і цьогоріч уже Зімбру виходить на перші ролі). 

– Для людей, які побічно цікавляться молдавським футболом, Шериф – це головне ім’я. Невже гранд став слабкішим, що втратив лідерство?

– Ні, що ви! Дуже хороша команда – навпаки, вони влітку настільки посилилися, що у них є гравці, яких раніше в лізі не було. Просто рівень конкурентів суттєво підвищився – і такого, щоб Шериф ставав чемпіоном вже за п’ять турів до завершення, уже, напевно, не буде. 

– За рахунок чого відбувається зростання цього чемпіонату?

– Так склалося, що власники провідних клубів зараз уже мають великі амбіції. Та й місцеві футболісти якраз дали хороше покоління, яке може конкурувати навіть з найкращими тутешніми легіонерами. В цілому, тут все скромно, але три-чотири клуби намагаються досягнути дійсно суттєвого прогресу. 

Амбіції Дачії не обмежуються срібними медалями

– Раніше в Молдову приходили гравці з першої та другої українських ліг, а тепер Шериф запросив Шарпара, який є міцним прем’єр-ліговим гравцем… Про що це говорить?

– Напевно, про складну ситуацію в Україні – ніхто не знає, що буде завтра, і футболісти шукають спокійніших місць. Шарпара хвалили тренери Шерифа, на нього тут всерйоз розраховують. Єдине – не знаю, чому в матчі проти норвежців він не вийшов з перших хвилин. Це вже у тренерів тираспільців треба запитувати. 

– До речі, у Молдові також чемпіонат – не з найспокійніших: то Ністру зникне, то Іскра-Сталь, то ФК Тирасполь. Із чим це пов’язано?

– Навіть не знаю – сам у відпустці дізнався про це з інтернету. Там було багато наших, у тому числі – Іллющенков. Зустрічалися з ними й на чемпіонат, і на кубок. Цікава була команда. 

– Ви переходили із давнього, історичного гранду Зімбру, який переживав не найкращі часи, у Дачію, яка є зростаючим проектом…

– На той час обидві ці команди виступали в єврокубках – дійсно, Зімбру для Молдови – це значне ім’я, однак Дачія, на мою думку, зараз на порядок вище. 

– Відомо, що у вашого клубу серйозні інвестори. За що боротиметься Дачія наступного сезону?

– За чемпіонство – 100%, навіть 1.000.000% можна дати :)

– При цьому у вашому клубі часті зміни тренерів – із Добровольським, який працює з командою із пізньої весни, склалися хороші стосунки? 

– Однозначно. Це хороший, досвідчений фахівець, який може щось підказати, пояснити. Думаю, для нас, футболістів, він відкриває можливості вчитися й ставати кращими у нашій професії. 

– Особисто ви дійсно досягли прогресу – срібні медалі, місце в збірній сезону… Це найкращий для вас сезон у кар’єрі – так виходить?

– Можливо. Але не хочу на цьому зупинятися – думаю, я здатен і забивати більше, і віддавати результативних передач. А головне – щоб команда досягнула своєї мети й стала найкращою в чемпіонаті. 

– Життя, побут в Молдові задовольняють?

– Так, можна сказати, що все нормально. Базуємося в Кишиневі, граємо на власному заміському стадіоні. 

– Планів повернутися в Україну немає?

– У мене ще рік контракту. Звісно, повернутися хотілося б – але знаєте, яка зараз ситуація, та й конкретних пропозицій не було. Тому, якщо вже граю не на батьківщині, буду робити все, щоб своєю грою звернути на себе увагу. 

Артур Валерко, Football.ua