Динамо Київ мінімально поступилось Арісу

Черговий сезон для київського Динамо супроводжується матчами міжнародного рівня на початку серпня, але цього разу команда Мірчі Луческу вже змушена була стартувати з третього раунду Ліги конференцій УЄФА. Приводом для цього стали результати "біло-синіх" за ходом минулої кампанії української Прем’єр-ліги, за підсумками якої вони посіли четверту сходинку, яка водночас указувала не необхідність грати в третьому за рангом європейському клубному змаганні, а також відсутність права на помилку, бо вилітати далі просто немає куди.

Першим суперником Динамо на шляху до групового етапу став грецький Аріс — колектив із Салоніков, проти якого українським колективам рідко вдається зіграти. У минулому сезоні "жовто-чорні" були п’ятими в своєму чемпіонаті, розташувавшись позаду таких грандів своєї країни, як АЕК, Панатінаїкос, Олімпіакос та ПАОК. У той самий час, як кияни встигли хоча б набрати обертів на внутрішній арені, суперники через кліматичні умови регіону навіть не починали грати в чемпіонаті, на попередньому етапі відбору здолавши Арарат-Вірменію.

Фанати суперників одразу висловили неповагу до всієї України своїми жалюгідними банерами на трибунах, і якщо футболісти Динамо встигли за лічені секунди (бо на більше не вистачило сміливості в лівацьких ультрас Аріса) побачити, що ж там було написано на полотні, то мали б відповідати на футбольному полі. Напевно, таки не побачили, бо те, що відбулось на перших хвилинах відверто здивувало.

Греки ввімкнули пресинг та жорсткий футбол майже одразу, але замість того, щоб грати з холодною головою, "біло-сині" почали відповідати на провокації й просто перегоріли саме в емоційному плані. Як наслідок — невдалі дії перед власним штрафним та помилки, за які Динамо просто дивом не карали опоненти. То й же момент Монтої вже на четвертій хвилині з промахом повз ліву стійку потрібно пригадати в цьому контексті.

Але найбільше за інших у команди Апостолоса Терзіса відпрацьовував на всіх фронтах півзахисник Жан-Жюль Зепп-Мвондо, який у одному епізоді ледь не привіз пенальті на власні ворота за доторк до спини Буяльського на лівому фланзі штрафного, але в підсумку був попереджений лише за зайві емоції. На матчі, до речі, не було VAR, тож спірні моменти арбітру доводилось вирішувати на власний розсуд.

Хоча, якщо чесно, їх було не так уже й багато, бо достеменно можна було стверджувати лише одне — кияни виглядають погано в атаці, а місцями й дуже погано в обороні. Наприклад, як у моменті з хибою Сироти на 22 хвилині, коли той не перехопив передачу з лівого флангу належним чином, у наслідок чого Меберг лише дивом поцілив у спину Дубінчака, що кинувся закривати ворота від розстрілу.

Під завісу тайму на полі були помітні виключно нерви з обох боків, тож про конструктивний футбол ми наче й забули. Напевно, Луческу хотів зарядити свою команду інакшим чином на другий тайм, але в нього нічого не вийшло. Змінювати гру вже за ходом румунський наставник наважився лише під завісу основного часу, коли Динамо, як не дивно, пропустило.

Суперники під середину другого тайму почали вантажити м’яч до штрафного за будь-якої слушної нагоди, і в підсумку в них виник момент із ударом головою від Фабіано на завершення подачі з лівого флангу, який відправив м’яч у руку Сироті. Пенальті піжонським чином реалізував Пальма, пробивши в лівий кут, і лише дивом Бущан не витягнув той м’яч.

Як, наприклад, Георгій зробив у моменті з ударом головою від Даріди за мить до пропущеного голу, чи в епізоді з Менендесом та його пострілом із кількох метрів на завершення компенсованого часу. Як можна було зрозуміти, Динамо майже нічого путнього не створило біля чужих воріт, хіба що моменти з Шапаренка та Ярмоленка можна було вважати вартими уваги. Однак вирішальні удари були такої самої якості, як і вся гра у виконанні гостей — помірної.