Неможливо вести будь-яку розмову про латвійський футбол, не згадавши Маріса Верпаковскіса.

Наскільки великий внесок Маріс зробив в історію Динамо початку нульових, настільки ж його партія виявилася недомовленою. Власне, будь-хто з молодих уболівальників, через роки переглядаючи статистику, не зрозуміє його значущість для киян у певний момент. Смішні 74 матчі за вісім років на контракті (20 голів теж не дуже вражають) – і цілих чотири оренди.

Але з Маріса тому й відправляли в стільки оренд, що підписували з ним дуже довгий контракт. А підписували, бо він був справжньою зіркою.

Він і в Латвії захоплював результативністю: 41 гол у 65 матчах – це круто навіть для їхнього іграшкового чемпіонату. В Україні Верпаковскіс голосно заявив про себе: забив надважливий гол Трабзонспору , чим допоміг уникнути вильоту у кваліфікації ЛЧ; забив Реалу, допоміг цим взяти нічию на Бернабеу; забив Шахтарю, який ставав все сильнішим – загалом, повністю заслужив на визнання гравцем року в Динамо-2004. А ще була збірна, з якою він досяг, здавалося б, неможливого: витяг на Євро-2004 – і навіть там допоміг взяти нічию, причому із самими німцями. Та й голом відзначився – щоправда, у програному матчі проти чехів.

Верпаковскіса цінували та поважали як масштабну величину. Цінували навіть суперники – і саме тому оренди Маріса були, скажімо так, не в Анкарагюджю і не в Еюпспор, як Жерсона Родрігеша зараз. Бернд Шустер, колишній опонент Маріса за чемпіонатом України, запрошував його до Хетафе.

Звісно, Маріс не реалізував свій талант повністю – і в Динамо, й взагалі. Сабо не зійшовся у поглядах на життя з головною зіркою цілої нації, яка й жила як зірка: наприклад, одружилася з донькою мера Лієпаї. Динамо, зважаючи на все, саме після цього вирішило робити ставку на бразильський вектор – і набрало різних Клеберів і Майклів... Через роки латвієць говорив про зміни тренерів у Динамо:

Уся підготовка та тренування була однаковою. Вся робота будувалася за записами Лобановського — великого тренера, який багато зробив для Динамо. Я думаю, що Ігор Михайлович не надто дозволяв новим тренерам привносити щось своє, ставити команді якийсь інший стиль. Хотіли залишити все те, що давало результат раніше. Може, треба було пропонувати більше нового. Дуже важко когось копіювати. Часи міняються, футбол змінюються. Треба щороку додавати щось нове. Я впевнений, що Лобановський, якби він продовжував тренувати команду, щороку вносив би якісь зміни ”.

Але й сам Верпаковскіс сильно пішов похилою і в 34 роки догравав за скромний грецький Ерготеліс. Ось він і дізнався, що в його рідного клубу великі проблеми.

Це не Сконто, Маріс здобув футбольну освіту в Лієпаї – і 2014-го лієпайський металургійний завод перестав виділяти кошти на місцевий футбольний клуб. Game over – але тільки для футбольного клубу “Металург” (Лієпая). Дамо слово самому Марису:

Мені дзвонив мер міста, люди з федерації — питали, чи не хочу я повернутися, допомогти зберегти команду. Я довго думав: пограти ще чи повернутися до Латвії. Разом із сім'єю вирішили розпочати новий етап у житті ”.

Новим етапом була робота президентом у футбольному клубі “Лієпая”. Маріс скромно зізнавався, що і вкладає в клуб особисті кошти, шукає спонсорів, і намагається щось заробити на команді. Виходив на поле, але без фанатизму – пізніше сам зізнавався, що це несправедливо стосовно гравців, які не пропускають жодного тренування.

ФОТО: lsm.lv

Результат не просто перевершив очікування – він шокував. Лієпая стала чемпіоном вже на другий сезон свого існування! Тренер Добрецов, який з молодим Верпаковскісом грав, а потім почав працювати під його керівництвом, говорив: “ Маріс змінив системний підхід до футболу в Лієпаї. У Металургі панувала стара школа, методи минулих часів, клуб по суті перестав розвиватися. Верпаковскіс обрав абсолютно інший шлях – європейський підхід до гравців, уболівальників, методів роботи”. Сам герой говорив, що цей тренерський титул переважує його титули гравця.

Цей успіх дозволив Верпаковскісу швидко реалізувати себе і у новому статусі. Ще коли Лієпая мчала до титулу, він став менеджером збірної; а у 2018-му став директором з футболу одночасно молодого та старого, але у будь-якому разі більш амбітного клубу.

Ще не забули, з якого клубу Верпаковскіса переманило Динамо? Сконто – домінатор латвійського футболу, переможець 13 чемпіонів поспіль, який у якийсь момент був рекордом Європи. Так от цього клубу тепер немає – він теж оголошений банкрутом. І практично синхронно зі смертю Сконто в Ризі вирішила придбати професійну команду Ризька Футбольна Школа – як, власне, і розшифровується “РФШ”.

Результати? РФШ став домінатором ліги У сезон приходу Верпаковскіса РФШ виграв перші медалі у своїй історії – бронзові. Це ще було слабко пов'язане з роботою Маріса – а ось два комплекти срібних медалей, так само як і три чемпіонства за останні чотири роки, дуже сильно!

Фото: RFS

Безперечно, Верпаковскіс прийшов не на порожнє місце. У команди потужний спонсор: “LNK Group” – один із найбільших холдингів Латвії. Але РФШ – не найвпливовіший і найбагатший клуб навіть у своєму місті. Можна сказати, що на руїнах Сконто з'явилися два клуби – і та сама Рига, яка наймала Скрипника та Юрченка практично на піку їхнього кар'єру, може дозволити собі більше. Проте останні три роки вона лише віце-чемпіона.

У РФШ Маріс робить ставку на іноземців. Навіть для України він, можна сказати, відкрив Марусича: півзахисник навіть на рівні першої ліги не виблискував, у Карпатах награв на дострокове розірвання контракту – але у Латвії заграв так, що забив 15 м'ячів у 34 матчах і дуже допоміг становленню РФШ у статусі гранда. Андрій Циганик , кузен відомого коментатора, хоч і має латвійський паспорт, але кар'єру будував у Німеччині, Нідерландах. З голландського Камбююра він виїхав у Ригу, а з Риги – в луганську Зорю.

Звичайно, рівень латвійського футболу дуже скромний, але сам розвиток РФШ робить його сильнішим. У попередньому турі єврокубків підопічні Верпаковскіса обіграли Аякс – ви впевнені, що зараз на це здатна бодай якась українська команда? Ніччю з Галатасараєм, якщо що, РФШ теж цього сезону добув – і якщо по ходу турніру здавалося, що в останньому турі латвійці розіграють з Динамо останнє місце в групі, то тепер це виключено. Нічия ще й з Андерлехтом дала у сумі з попередніми успіхами п'ять очок і остаточно скасувала цю загрозу для РФШ.

Успішна РФШ і на ринку. Суми, за які клуб купує гравців, просто смішні: лише вісім разів в історії він у принципі викладав за гравців гроші, лише двічі – суму понад 100 тисяч євро. Лукас Вілела коштував клубу 200 тисяч євро, Лаша Одішарія – у 350... А один лише Андрєй Ілiч поїхав до Валеренги за 1,6 млн. євро! Чiнонсо Оффора продали в Чикаго за 760 тисяч, з Дарко Лемаїчем Верпаковскіс взагалі провернув фінт, подібних до яких за красою і на полі не демонстрував. Лемаїч поїхав у Гент за 900 тисяч євро, не заграв там – і через два роки повернувся все в той же РФШ.

Команда грає за схемою 3-5-2, яка у єврокубках швидко трансфомується у 5-3-2. Зараз найпомітнішими гравцями команди є воротар Ондоа, який разом із Онана закінчував академію Барселони та регулярно грає за збірну Камеруну; двометровий словенець Лiпушчек, який із капітанською пов'язкою цементує центр оборони; форвард Яніс Ікаунієкс, який за минулий сезон поклав 24 голи. Втім, до персоналій цю команду зводити точно не варто. Навіть нинішня РФШ – команда дуже скромна, яка поступається Динамо на всіх позиціях і яку кияни мають перемагати на класі.

Що, звичайно, не скасовує факт, що і в цього клубу Динамо може багато чому повчитися.