– Петре Петровичу, як би ви оцінили виступ команди в чемпіонаті, що завершився? 
 
– У всьому можна знайти як позитив, так і негатив. Але коли до останнього туру команда не знає, залишиться вона у вищій лізі чи ні, то такий чемпіонат навіть посереднім я назвати не можу. Він був провальним на всі 100 відсотків.
 
– У більшості матчів Карпати виглядали не гірше за свого суперника, натомість у рівних поєдинках зазнавали поразок. Чи можна говорити про тотальний нефарт?
 
– Футбол – це не той вид спорту, де фарт визначально впливає на результат. Везіння у тому чи іншому епізоді поєдинку не можна порівняти з майстерністю чи розумом гравців, злагодженою командною грою. Сказати, що Карпатам тотально не щастило, я не можу. Якщо говорити відверто, то команда не змогла досягти того результату, на який ми розраховували.
 
– Тож у чому причина такої ситуації?
 
– Я б виділив три основні причини. Перша – це функціональна неготовність команди, яка так і не змогла ефективно розподілити сили на три турніри, в яких брала участь. Друга причина – це психологія. Дуже серйозно морально вплинув на гравців невихід у груповий турнір Ліги Європи. Третя, і найважливіша причина, – це кадрова проблема. Протягом всього сезону у нас постійно випадали провідні гравці. У центрі поля був порушений трикутник Худоб’як – Голодюк – Ткачук. Довго не грали Зеньов, Авелар. Скажімо, тому ж таки ПАОКу ми програли тому, що не були готові функціонально. Зверніть увагу на те, що на 60-ій чи 70-ій хвилині у команди відверто бракувало сил. Так було і в матчах проти Шахтаря, донецького Металурга, Чорноморця. Скажімо, в домашньому матчі проти одеситів на перших хвилинах Карпати грали дуже сильно, всі думали, що ми легко обіграємо суперника. В кінцевому результаті ми програли чимало матчів саме в кінці. Команда була не готова. А коли їй почали давати більші навантаження, почалися травми, які переслідують команду й донині. На жаль, і Володимир Шаран не зміг підготувати команду взимку так, як це мало бути.
 
– У Лізі Європи Карпати програли ПАОКу зокрема й через помилку судді...
 
– Це питання однозначно є об’єктивним. Нам не зарахували чистий гол Лукаса, а також не призначили пенальті в епізоді, коли збили Зеньова. Якби ми хоч один гол забили у Греції, то психологічно команда на матч-відповідь налаштовувалася б зовсім інакше. А так усі розуміли, що буде складно. Проте ми до останнього вірили, що зможемо пройти греків. Була і заява тренера, що нам це під силу. Щодо моїх відчуттів, то я ще в Греції зрозумів, що ми не пройдемо ПАОК. І лише через те, що команда не була готова функціонально. На речі потрібно дивитися об’єктивно.
 
– Карпати завдяки виступам в Кубку України могли втретє поспіль вийти в Лігу Європи... 
 
– От тут вже справді можна говорити про фарт чи нефарт. Серія пенальті – це один з таких моментів, коли наперед назвати переможця нереально. Ми говоримо про Карпати, а пригадайте, як били пенальті Кака та Роналду у півфіналі Ліги чемпіонів. А вони світові зірки! Так, нам не пощастило. Якби Ткачук забив, можливо, ми б грали у фіналі та єврокубках. По самій же грі, не можна було віддати перевагу одній з команд. Я і після гри сказав, що деяким нашим суддям не можна довіряти такі матчі. Якби суддівство було більш прагматичне, то могло і не дійти до серії пенальті. Суддя просто не давав грати.
 
– А що ви скажете про арбітраж протягом чемпіонату?
 
– Тут я не маю до суддівства претензій. Хоча є у нас судді, які вміють працювати, але не хочуть, а є й такі, які хочуть, але не вміють.
 
– Підсумуйте виступ молодіжного складу команди у сезоні, що завершився.
 
– Складно оцінювати цей виступ. Ми вимушені були неодноразово протягом сезону відправляти у дубль гравців основи, які непрофесійно виконували свої обов’язки, або просто щоб форму набрати, коли вони відновлювалися від ушкоджень. Сказати, що я задоволений чи навпаки, не задоволений, не можу. Дубль відіграв на тому рівні, на якому зміг.
 
– Чи бачите ви потенціал у молодих карпатівців? 
 
– Бачу, тільки от надто вже повільно вони ростуть. На сьогодні, окрім Озарківа, я не бачу реального підсилення для першої команди.
 
– Як сталося так, що команда, яка почала сезон в Лізі Європи, ледь не вилетіла з вищої ліги? 
 
– А як сталося так, що Вільяреал, який починав сезон з Ліги чемпіонів, вилетів з Ла-Ліги Іспанії? Є цілий комплекс причин, які треба проаналізувати і визначити всі фактори, які вплинули на кінцевий результат. Футбол – це як влада. Є люди, які отримують владу і думають, що з цього моменту вже нічого не треба робити, що так буде вічно. Так і наші гравці. Вони разом з тренерським складом вважали, що вершини вже досягнули, і так буде вічно. Без праці й без відповідальності досягти результату інколи можна, але щоб втримати і примножувати його, треба дуже багато працювати. На жаль, ми отримали хороший урок, з якого необхідно зробити правильні висновки. Напевно, помилкою було і запрошення Володимира Шарана. Але головною причиною, як я вже казав, був дуже великий лазарет.
 
– Яка ситуація з домашнім стадіоном для Карпат?
 
– Питання ще не вирішене. Після серії невдалих матчів на Арені Львів уболівальники нас попросили, щоб фініш сезону ми провели на Україні. Це дійсно наш рідний стадіон, який не в останню чергу допоміг команді залишитися у вищій лізі. Що буде з новим стадіоном? Давайте подивимося на те, як лондонська влада повелася з Арсеналом. Команда переїхала на новий стадіон, а Хайбері віддала у власність міста. Якщо нам запропонують новий стадіон взяти в довготривалу оренду, то ми подумаємо. Надіюся, що влада повернеться до нас обличчям. Нам не треба грошей, нам потрібна увага. Є приклади, скажімо, в Донецьку, Дніпропетровську, Харкові – там влада реально допомагає клубам. Чому в нас нічого не рухається з мертвої точки? Землю навколо стадіону Україна віддати Карпатам в оренду обіцяють вже багато років. Проте ми, зауважте, на свій страх і ризик, будуємо там поля для дітей, вихованців футбольних шкіл, власним коштом.
 
– Вам нерідко закидають те, що в команді протягом чемпіонату часто змінювалися тренери...
 
– Хто такий тренер? Це людина, яка бере на себе певні зобов’язання і підписує контракт. Якщо тренер не виконує своїх зобов’язань, хіба я маю довіряти йому і далі? До вас питання. Ви лягаєте на операцію – у вас апендицит. А лікар відрізав вам півлегені. Хіба такому лікарю можна довіряти? Так само і з тренером. Це високооплачуваний працівник, все в клубі і в команді будується під його побажання та вимоги. Натомість результату він не приносить. Іще час дати? Я до себе і до своїх підлеглих ставлюся професійно й вимогливо. А пробачити когось я можу в своїй родині. Тренер – це відповідальна людина, він повинен відповідати за свої дії і кінцевий результат команди. Чи потрібно тренеру все пробачати, бо він хороший? У моєму розумінні тренер має бути чесним, відвертим, об’єктивним і за свої слова відповідати. Одна справа, якби тренер написав службову записку зі своїми вимогами, а я їх не задовольнив, після чого почав би вимагати результату. Але якщо тренер написав свої побажання, а я їх виконав, то вибачте. Потерпіти можна, дати ще додатково часу, але не треба забувати, що за такими людьми стоїть ціла команда. Треба подумати про її моральний стан. Дуже просто упасти в яму. Але вилізти з неї набагато важче. Професіонали все розуміють і йдуть самі. От уявіть, що було б, якби ми залишили Олега Кононова і команда з ним вилетіла б до першої ліги? Ви б зараз спитали мене, а чому я його не звільнив ще тоді? Кононов, безумовно, талановитий тренер. Але в кожного є свій час.
 
– Ви б хотіли зустрітися з ним?
 
– Жодних проблем. Якщо ми побачимося десь, чи він захоче зустрітися зі мною – я з радістю погоджуся. Він зробив багато для львівського футболу.
 
– Ви в клубі з 2001 року. Чи будете далі з Карпатами?
 
– На жаль, у мене нема таких фінансових можливостей, як у першої четвірки клубів українського чемпіонату. Єдине, що можу сказати: Карпати без фінансування не залишаться. Я за це переживаю. Але мені часто не зрозуміла однобокість мислення тих, для кого зроблений футбол. Якби я заробляв на Карпатах – це одне питання. Але ж я лише зазнаю збитків – і не лише фінансових, а й моральних. Не можу зрозуміти, чому я завжди неправий? Я ж вкладаю в клуб свої власні гроші. Інколи в мене з’являються думки про те, щоб віддати акції клубу нашим уболівальникам, а я буду звичайним інвестором. Цікаво було б на це подивитися. Я щиро хочу, щоб Карпати були кращими: зі мною чи без мене. Можливо тому, що зараз немає консолідації – причина в мені? Може, до ГО Завжди вірні буде краще ставлення? Мені треба поговорити з фанатами, зрозуміти, чи візьмуть вони на себе таку відповідальність. Про фінансовий бік питання вони можуть не турбуватися.
 
– Тобто наразі ви залишаєтеся і нікуди не йдете?
 
– Я – Почесний президент. Виконавчий орган клубу очолює генеральний директор.
 
– Але все одно це ваші люди...
 
– Менеджмент затверджують загальні збори і управляюча сторона. От кажуть, що я втручаюся в команду. За тренерства Олега Кононова я зустрічався з командою лише тричі. Я наділив тренера довірою і думав, що робив правильно.
 
– Ви готові озвучити бюджет Карпат?
 
– Тут немає секретів. Річний бюджет становить приблизно 12-14 мільйонів доларів.
 
– Чи правда те, що ви купили грузинський клуб?
 
– Ні, це чутки і не більше. Просто нещодавно батумське Динамо очолив Гія Ґурулі, з яким у мене добрі стосунки. Мені ж треба з Карпатами розібратися.
 
– Чи залишиться на посаді тренера команди Юрій Дячук-Ставицький?
 
– Чемпіонат щойно завершився. Ми проаналізуємо його можливості, будемо дивитися не лише на професійний бік. Я ще не встиг поговорити з командою. Одразу після гри в Дніпропетровську гравці пішли у відпустку. Треба подивитися на план підготовки, я його ще не бачив. Проаналізувати той відрізок часу, коли Юрій Михайлович повернувся в команду. Подивимося, як він у тандемі з Кучеровим співпрацює з гравцями. І лише після цього приймемо рішення. 
 
– А якщо говорити про те, що ви бачили на полі? 
 
– Оцінювати їхню роботу важко. Вони взяли команду в дуже скрутний час, на них тиснув тягар відповідальності. Усі бачили, що в команди є проблеми, ми не могли використати велику кількість гравців, довелося вдаватися до нестандартних кадрових рішень. Тому, зважаючи на те, що команда залишилася у вищій лізі, я б відніс цей період до позитиву тренерського штабу. Тим паче, що у цей непростий час ми дійшли до півфіналу Кубка.
 
– Що для вас було найболючішим ударом? Те, що команда посіла 14-е місце чи те, що не вдалося вийти у фінал Кубка?
 
– Один уболівальник спитав, які мої амбіції в футболі? Лише з етичної точки зору я не сказав, що вони більші, ніж в усіх фанатів разом взятих. Я в житті максималіст. Будь-яка поразка в будь-якому турнірі – це трагедія для мене.
 
– Попит на українських гравців Карпат зменшився?
 
– Я ніколи нікого в команді не тримав. Перше запитання, яке я поставлю гравцям після того, як вони повернуться з відпустки, буде таким: Хто хоче піти з команди?. Інше питання, що в кожного гравця є чинний контракт. Є й такі, з ким нам доведеться попрощатися. В одних уже не той вік, та й загалом футбол вимагає свіжої крові. Але якщо хтось мені скаже, що має інші пропозиції, і вони співпадуть із витратами на цього гравця, а клуб запропонує нам відповідну суму, то нікого тримати не будемо. Щодо зацікавленості, то про це говорити зараз складно, адже провідні гравці команди пропустили дуже багато часу в цьому чемпіонаті. Для того, щоб відновити своє реноме і, як наслідок, збільшити свою трансферну вартість, їм треба багато працювати. Все в їхніх руках. 
 
– Нещодавно Володимир Шаран сказав, що через кілька років може повернутися до Львова і довести своєю роботою в Карпатах, що може працювати краще... 
 
– Я не проти. Нехай повертається до Львова. Не можна говорити, що щось є нереальним. Поки живеш, ніколи не кажи ніколи.
 
– Ви були одним з ініціаторів створення Прем’єр-ліги. Що скажете про розвиток цієї структури на сьогодні? 
 
– На мій погляд, вона розвивається не так, як ми планували. Якщо нічого не зміниться, то можуть виникнути серйозні проблеми. Який вихід я бачу? Думаю, правильно було б перетворити Прем’єр-лігу на акціонерне товариство. Акціонерами були б всі клуби, причому незалежно від того, вилетіла команда з вищої ліги чи ні. Для мене, як і для кожного президента, було б цікавіше, якби Прем’єр-ліга сама мала свій телеканал і на цьому заробляла кошти. Чемпіонат стане привабливим для інвесторів, можна буде говорити про інші суми. Ця ідея має право на життя. Бо організація в такому вигляді, в якому вона зараз є, не цікава президентам клубів.