Завершився перший матч збірної України під керівництвом Сергія Реброва та його тренерського штабу. Результат вийшов доволі непоганим, враховуючи малу кількість підготовки та статус суперника. Позитивні моменти є, і в цьому матеріалі розберемося, що вдалося змінити в грі нашої національної команди. Деякі речі помітні вже зараз.

Цікава структура білд-апу та оборони

Перше, що варто зазначити — не перенасиченість білд-апу. Не завжди вдавалося розігрувати його коротко, у цьому матеріалі ми вже говорили про вміння німців високо пресингувати суперників, тому нерідко Анатолій Трубін змушений був вибивати м'яч вперед, проте було й багато епізодів, коли вдавалося подолати тиск "бундестім" через короткий пас. 

Це багато в чому вдавалося досягнути завдяки розтягненню гравців. Фактично це нагадувало схему 3+2, коли латералі підіймалися вище чи хтось один з них залишався ближче до центральних захисників, створюючи легку асиметричність, а опорники в разі чого допомагали у розіграші.

Загалом в позиційній атаці схему можна було описати, як 4-3-3. Андрій Ярмоленко грав у напівфланзі та діяв ближче до центру, Михайло Мудрик відкривався у ширині.

Олександр Тимчик підіймався достатньо високо флангом, тому Тарас Степаненко нерідко компенсував його простір. 

В обороні формація перетворювалася на 4-4-2. Багато людей намагалися зрозуміти роль Віктора Циганкова, де йому доведеться грати — або на фланзі, або на "десятці". У підсумку, він діяв в якості другого нападника в парі з Артемом Довбиком. Вінгери, Андрій Ярмоленко та Михайло Мудрик, сідали нижче та формували лінію з півзахисниками. 

Команда не застосовувала активний пресинг постійно, хоча й намагалася висуватися на гравців опонентів, скоріше вмикала його, коли м'яч опинявся ближче до флангів, проте про це далі. 

Голи команди — це симбіоз згаданих вище тенденцій

Гол Віктора Циганкова наслідок блискучих дій Іллі Забарного. Саме він після перехоплення м'яча колективом почав атаку довгим пасом на Олександра Тимчика, який вивів вінгера Жирони на побачення із голкіпером. Антоніо Рюдігер не витримав дистанцію до українця, відпустивши його та застрягши у позиції, коли наздогнати суперника було вже практично неможливо. 

Відмічаємо й те, як здорово колишній гравець київського Динамо надурив опонента, чітко зробивши різку зміну орієнтації корпусу.

Другий гол почався зі сміливого пресингу (повертаємося до теми вище), який був притаманний команді протягом більшості матчу. Олександр Тимчик та Андрій Ярмоленко затиснули Давіда Раума на фланзі, що призвело до втрати м'яча латералем Лейпцига та пасом нашого капітана на хід Тимчику, який виконав крос в центр штрафного майданчика, де Михайло Мудрик з рикошетом від Антоніо Рюдігера відправив м'яч у сітку.

В епізоді з третім голом можна сказати, що пощастило з помилкою Маттіаса Гінтера, проте це не так. Точніше не зовсім так. Артем Довбик грамотно зреагував на невдалий прийом м'яча захисником та одразу агресивно ввімкнувся в пресинг, що додатково призвело до нерозторопних дій опонента. Якби зробив це трішки пізніше Маттіас міг би встигнути розвернутися або вибити м'яч. Відмітимо й альтруїзм форварда. Не кожен нападник в такій ситуації віддасть пас на пусті ворота партнеру.

Пропущені м'ячі — невірне розподілення зон відповідальності та індивідуальні помилки

Тепер про іншу сторону цієї медалі. В епізоді з першим голом Німеччини важко звинуватити когось одного. Віталій Миколенко, який був найближче до Маріуса Вольфа, тримав Лероя Сане, тому зіграти з німцем можливо мав Михайло Мудрик, який концентрувався на зоні м'яча та не дивився собі за спину. Микола Матвієнко очікував удару від суперника, тому не пішов на нього до кінця, свою роль зіграв й рух крайнього захисника, який підлаштував м'яч під удар, що в підсумку дозволило представнику Боруссії акцентовано пробити. 

Наступний гол. В Німеччини знайшовся свій Ілля Забарний. Антоніо Рюдігер провалив матч, але реабілітувався довгою передачею на Кая Гаверца, який блискуче виграв дуель в Миколи Матвієнка та забив. Захисник мав два варіанти — зберегти лінію офсайда чи завчасно підготуватися до передачі за спину. Він обрав другий варіант і в цілому це було виправдано, хоча момент завершився голом, якби захисник зіграв більш жорсткіше, його можна було уникнути.

Щось схоже було й в епізоді з третім голом. 

Інколи були проблеми з розподіленням відповідальности між захисниками. Німеччина вміє блискуче проходити оборону суперника в декілька передач, тому дуже важливо вірно розподіляти гравців та не створювати занадто великих розривів в лінії. Не завжди це ефективно вдавалося у першому таймі. Ось, наприклад, епізод, де Юліан Брандт побачив простір за спинами захисного блоку, Ніклас Фюллькруг блискуче зіграв у дотик, Микола Матвієнко розривався між Нікласом та Юліаном, й півзахисник ледь не виконав асист на Давіда Раума, який знаходився на самоті на дальній стійці.

Після перерви ривки Раума почав контролювати блискуче зігравший в обороні Андрій Ярмоленко (ситуативно також Тарас Степаненко), який опускався ще глибше та епізодично ставав фактично крайнім захисником, а схема трансформувалася в 5-3-2.

З виходом на заміни Данила Ігнатенка, Руслана Маліновського, Олександра Зубкова та Владислава Ваната структура без м'яча не змінилася — тепер вже гравець Марселя формував лінію з нападником Динамо, а інший "француз" з Бордо та вінгер Шахтаря робили четвірку у півзахисті. 

Висновок цього матчу позитивний?

Так, так, і ще можна повторити безліч разів. Результат проти сильного суперника виявився вдалим по рахунку, хоча й втратили перевагу, проте найголовніше зараз — це побудова моделі гри. Не забуваємо, що в тренерського штабу було лише декілька днів на представлення свого бачення гравцям, отже збірна лише на шляху до ідеального балансу. Потрібен час, проте й без нього помітні позитивні тенденції. 

З нетерпінням чекаємо на матчі проти Македонії та Мальти. Сергій Станіславович Ребров та його штаб дебютували на чолі національної команди України вдало.