Виступи збірної Німеччини на катарському чемпіонаті світу вдалими не назвеш. Вдруге в історії команда не зуміла подолати груповий етап. Цього разу провал не настільки очевидний, як 5 років тому на полях рф, коли діючий чемпіон здобув лише одну перемогу та склав свої повноваження занадто рано. Пішов дев'ятий рік, як німецька машина не була у призерах крупних турнірів — для колективу подібного статусу справжня катастрофа.

Проте наскільки все погано і, може, певні позитиви є?

У цьому матеріалі Football.ua розбирається детальніше, чому наразі потрібно зачекати із висновками, а також чи змінилася команда після приходу Ганса-Дітера Фліка.

Контекст: звідки взагалі виникли проблеми такого масштабу

Давайте спочатку. Багато хто звернув увагу на проблеми німецької збірної лише зараз, проте вони беруть свій початок ще з часів Євро-2016, відносно успішного, варто додати. Саме тоді почали з'являтися перші паростки майбутньої стагнації та невпевненості. Після тріумфального мундіалю деякі лідери тієї команди завершили пригоду зі збірною. Особливо виділялися Філіпп Лам та Мірослав Клозе. Якщо першого вдалося замінити його одноклубником Кімміхом (хоча умовно, бо Йозуа все ж набагато швидше перейшов до гри у центрі поля на відміну від легенди), то ось із найкращим бомбардиром в історії чемпіонатів світу дещо складніше.

В Німеччини несподівано розпочалася криза якісних форвардів, котру не вдається вирішити і донині. Маріо Гомес на той момент практично "закінчився" як футболіст, забивши лише 14 голів в усіх турнірах за два сезони у Фіорентині, а "26+6" за Бешикташ не дуже вражають враховуючи рівень місцевого чемпіонату. Після французького чемпіонату він взагалі буде боротися за виживання з Вольфсбургом, хоча й стане ледь не кращим у команді, а далі тихо завершить у рідному Штутгарті в Бундеслізі 2. Якщо ветеран ще міг додати якості передній лінії, то Лукас Подольскі тоді також пройшов свій пік, Макса Крузе не любив Йоахім Льов, так само у випадку з Кевіном Фолландом.

На переможному мундіалі на полях Бразилії команда пробувала грати із фальшивою "9", роль якої виконували Маріо Гьотце чи Томас Мюллер, проте тоді це було продиктовано, скоріше, саме тактичною різноманітністю та ресурсами. З кожним роком це поступово перетворилося у наріжний камінь, який перманентно хірургічно видаляв ідею довіряти центральним нападникам.

Якщо спочатку це можна було виправдати експериментами Льова та ставці на результат, який було досягнуто у Бразилії, то далі почало викликати роздратування. На Євро-2020, наприклад, був відвертий ігнор блискучого Кевіна Фолланда, що провів чудовий сезон у Монако та став одним з найкращих бомбардирів у топових лігах. Тімо Вернер дає команді чудовий об'єм без м'яча, проте іноді їй потрібні інші якості. Необхідно мати у складі не лише профайли гравців, що більше працюють на команду, кидаючи у жертву гольові показники, а й тих людей, що можуть вийти на заміну та просто виконати свою справу. Про це детальніше поговоримо у тактичній частині.

Окрім того, колишньому тренеру "бундестім" інкримінували ставку на певних гравців та невдале проведення зміни поколінь. Дійсно, нова генерація талановитих футболістів потребувала більш ювелірної роботи. Це не бійці покрою того ж Швайнштайгера, Лама, Хедіри чи Клозе, цей колектив потрібно налаштовувати довше і точково підбирати стиль. Розподіляти ролі.

Можна вигадувати велосипед, проте також є більший простір до тактичних експериментів та можливість грати у сучасний футбол чи то з високим пресингом, чи то у більш збалансованому варіанті, використовувати схему без нападника з умовними Гнабрі чи Гаверцом на вістрі, або ж зробити ставку на вертикальних інсайдів та швидкісні фланги.

Йоахіму не вдалося йти в ногу з часом, а ось на його екс-помічника Фліка покладали дещо більші сподівання. Всі пам'ятали його Баварію, котра перетворилася на найкращий колектив світу за якістю гри та результатами. Здавалося, що подібний успіх одразу ідеально вдасться спроектувати на збірну.

Це з самого початку виглядало дивно. В Мюнхені сталася кореляція певних факторів, які допомогли здобути усі трофеї та перетворити гру команди з вбогого посміховиська імені Ковача на сучасний навіть трохи ризикований стиль. Наприклад, на краях оборони в "манншафт" не спостерігається футболістів рівня Девіса чи Ернандеса, попереду немає нападника світового рівня, як було у випадку із Робертом Левандовські. На перший погляд здається, що більшість гравців тієї Баварії традиційно грають основні ролі у збірній, проте варто копати глибше у контекст футболістів в різних середовищах праці.

До того ж, було зрозуміло – на побудову гри та трансформацію команди потрібен час. Німеччина стільки років плавала у маринаді власних попередніх успіхів, що різкий перехід та зміна філософії не можуть пройти даром.

Флік розпочав блискуче, це правда, проте не варто забувати про слабкість суперників у відбірковій групі. Єдина поразка у відборі на мундіаль сталася за його попередника, а поза тим було здобути дев'ять перемог у десяти зустрічах. Супротив Північної Македонії, Румунії, Вірменії та Ісландії не назвеш аж надто сильним, хоча в деяких матчах ці суперники відверто "возили" німецьку збірну. Більш показовою була Ліга Націй.

Завершуючи тему проблематики команди до приходу Гансі додаємо кумівство, але добре — вдячність за минулі тріумфи. Часто Льов випускав на поле не тих, хто виглядає краще тут і зараз, а більш зіркових чи перевірених гравців, які на той момент перебували у гірших кондиціях. Яскравим прикладом є Ноєр. Сезон-2017/18 воротар повністю пропустив через травму, відновився лише незадовго до старту мундіалю, а на самому турнірі виглядав посередньо, ще й підставивши колектив у вирішальному протистоянні із південнокорейцями.

Йоахім боявся або не хотів довіряти іншим футболістам, а єдине відходження від правил подарувало перемогу над чилійцями у фіналі Кубку конфедерацій.

Є ризик втратити позиції з другої половини нульових/першої десятих та перетворитися ледь не в тіньового фаворита крупних турнірів. Але ситуація не настільки катастрофічна, як була у 2000-х, коли німцям були не по зубах латвійці на чемпіонаті Європи, а місця поза плей-оф у групі були нормою. Стан сп'яніння власними успіхами та медалями у період 2006 – 2016 років закінчився і ризикує перерости у абстинентний синдром. Фліку та його штабу потрібно в цьому терміново розібратися.

Німеччина поступово проходить процес адаптації до філософії нового тренера

Перша зміна, про яку варто розповісти – відхід від схеми з трьома центральними захисниками. Команда пізнього Льова грала за формацією 3-4-3 або 3-4-2-1. Флік одразу почав реалізовувати схему 4-2-3-1, котра, однак, не є догматичною та видозмінюється залежно від завдань на полі та епізодів, лише іноді повертаючись до розташування із трійкою захисників.

Білд-ап команди найчастіше відбувається за схемою 3+2, тобто трійка захисників розпочинає атаку за підтримки гравців опорної зони. Один з крайніх захисників у розвитку атаки доволі часто піднімається вище по флангу, переважно це лівий латераль Давід Раум, отже в такі моменти інший крайній захисник залишається на своїй половині поля та ситуативно формує захисну трійку із центрбеками.

Важливим елементом у розіграші м'яча є Йозуа Кімміх, який доволі стійкий під пресингом суперника, що дуже допомагає в разі високого тиску з боку опонента.

Один з улюблених варіантів розвитку атак Німеччиною є насичення одного флангу з подальшим переведенням м'яча на протилежний, де є можливість залишити одного зі своїх вінгерів або крайніх захисників у ізоляції один в один, або спроби пройти через центр з пошуком вільних зон між лініями суперників.

Один з прикладів подібних маневрів в матчі чемпіонату світу проти Японії.

Йде передача на фланг на одного з футболістів "манншафт", гравець суперника виходить його зустрічати, через що утворюється простір між лініями, куди одразу намагається вбігти один з представників атакувальної лінії німецької команди.

Проти азійського колективу це довгий час працювало добре та дозволяло створювати тиск в безпосередній близькості до ворожої штрафної.

В фінальній третині поля присутній деякий хаос у хорошому розумінні цього слова. Німеччина, повторюємся, не має або не використовує таргетменів, на яких можна було б робити численні кроси, отже доводиться використовувати інші механізми. Серж Гнабрі та Лерой Сане дуже небезпечні не лише на відкритому просторі, а й також в грі один в один, тому на їхні плечі найчастіше падає завдання розхитувати захисний блок суперника та шукати варіанти для передачі або ривка, коли форвард та атакувальні півзахисники чатують між лініями й готові за першої можливості увірватися до штрафного майданчика.

В подібній грі важливою є роль Тімо Вернера, який відводить на себе увагу опонентів, створюючи можливість пошуку вільного простору партнерами.

Окрім того, нападник Лейпцига також приносить багато користі у пресингу. Команда Фліка вмикає високий персональний пресинг та тисне на суперника вже при білд-апі за схемою 4-2-4, де атакувальний півзахисник (переважно Мюллер) формує четвірку попереду із вінгерами та форвардом.

Коли голкіпер або центральний захисник суперника готується виконати передачу вперед, на нього одразу рухається гравець, котрий направляє пресинг й змушує його віддати пас чи вибити м'яч у зони, де на підборі вже очікує хтось із гравців "бундестім".

Персональний високий пресинг у матчі проти Нідерландів. Тімо Вернер готується грати по ван Дейку або голкіперу Флеккену в залежності на кого піде передача, Лерой Сане перекриває можливість пасу вперед.

Тиск Сане змушує захисника віддати передачу на воротаря, Тімо Вернер активно вмикається в пресинг.

Форвард направляє пресинг, одночасно перекриваючи можливість Нідерландам розгорнути атаку протилежним флангом й змушуючи Флеккена вибити м'яч.

На підборі чатує центральний захисник Ніко Шлоттербек, який дозволяє своїй команді швидко розпочати свою атаку й в декілька передач дістатися ворожої карної зони.

Ще один прийом, яким користується Німеччина – спеціально залишати одного суперника без персональної опіки, котрий слугує тригером для пресингу, якщо на нього йде передача.

Захисники Угорщини бачать вільного партнера на лівому фланзі, віддаючи передачу в його зону.

Не встигає м'яч долетіти до нього, як в пресинг одразу вмикається латераль Раум, який змушує його зіграти назад.

Якщо не вдається швидко вийти у свою атаку, німці відходять назад та перебудовуються у компактні 4-2-3-1 або 4-2-4 у середньому блоці.

Гадаємо, ви вже встигли помітити, що захисна ланка команди перебуває у доволі високих позиціях. За такого стилю, котрий був притаманний також Баварії Гансі, дуже важливим елементом є гра у перехідних фазах та компенсації простору. Якщо команда погано виглядає у цьому аспекті, численні проблеми точно неминучі. Хороша новина – німці мають достатньо якісний склад, щоб ризикувати та розташовуватися на чи поза центральною третиною поля. Проте поки що команда м'яко кажучи не виглядає відлагодженою та повністю адаптованою до різкої зміни вектору розвитку.

Високі позиції крайніх захисників роблять вразливими фланги, і хоча на лівому крилі через чудову стартову швидкість Давіда Раума вдається уникати критичних епізодів, то справа часто виникають проблеми. Проактивність центральних захисників також іноді шкодить команді, особливо якщо суперник здатен розірвати німців на швидкості. Якщо хтось з центрбеків входить із м'ячем у простір, то його зону страхує або крайній захисник, або хтось з опорників. Найчастіше це Йозуа Кімміх чи Ілкай Гюндоган.

Проте це відбувається не завжди й в випадку втрати та переходу з атаки в оборону цз намагаються максимально звузити простір та запобігти утворенню коридорів, куди можуть увірватися гравці суперника, проте в разі відсутності адекватної підстраховки це може призвести до негативних наслідків.

Низький блок використовується доволі рідко, проте якщо супернику все ж вдається притиснути "манншафт" до їхнього штрафного майданчика, то команда обороняється за схемою 4-4-2, а вінгери опускаються й формують лінію з опорними півзахисниками.

І знову говоримо про компенсацію простору, бо іноді її відсутність призводить до епізодів, подібних поєдинку проти збірної Англії на Вемблі у Лізі Націй.

Давайте розберемо більш детальніше епізод із другим голом господарів. Ріс Джеймс просувається з м'ячем по правому флангу, лівий латераль "бундестім" Робін Гозенс починає рух в його напрямку, інші захисники розпочинають логічне зміщення за ланцюжком для компенсації, проте далі відбувається щось дивне.

Ілкай Гюндоган, очевидно вимкнений з епізоду й зайнятий відчепленою пов'язкою на рукаві, відпускає Гаррі Кейна, якого змушений взяти собі Ніклас Зюле.

Йозуа Кімміх (подібні претензії на адресу Гюндогана) не компенсує величезний розрив між правим крайнім захисником (Тіло Керером, що грає персонально з Маунтом) та правим центральним, що дозволяє Букайо Сака, якого не змогли приборкати Серж Гнабрі з Ніко Шлоттербеком, віддати передачу у вільний коридор, де Мейсон Маунт потужним пострілом змушує скинути білий прапор Марк-Андре тер Штегена.

Остаточно Німеччина, що впевнено вела з рахунком 2:0, змушена була рятувати нічию у підсумку.

Як потрібно інтерпретувати провал у Катарі?

Звісно, невдача на мундіалі трактується серйозніше, враховуючи провал на попередньому чемпіонаті світу та сірих виступах на чемпіонаті Європи. Якби команда опинялася принаймні у чвертьфіналі або в призерах, відношення до однієї невдачі було б більш виваженим. Окрім того, якщо оцінювати гру німців комплексно, це буде дійсно що аномальне невезіння. Дивіться самі. Лише кілька суто статистичних фактів.

Німеччина стала п'ятою​ на турнірі за кількістю ударів (більше лише в чвертьфіналіста Бразилії, хорватів та тандему фіналістів), практично увійшла в десятку за ударами у площину воріт (проте, наприклад, Франція завдала аналогічну кількість пострілів, 37,5, за весь чемпіонат світу, а взагалі німці також обійшли Іспанію та Хорватію, учасників плей-оф).

Також важливими є показники за кількістю дотиків у чужому штрафному майданчику в середньому за 90 хвилин, де "манншафт" є абсолютним лідером, а Серж Гнабрі та Джамал Мусіала знаходяться в когорті найкращих.

На десерт — перебування у шістці за інтенсивністю пресингу, що є дуже важливим індикатором для команд Гансі Фліка.

Нагадаємо, це досягнення збірної, що не зуміла подолати груповий етап.

"Манншафт" створював достатньо, проте підводила реалізація та грубі помилки у захисті. У блоці, де ми розібралися з принципами гри команди, ви напевно помітили акцент на Лізі Націй.

В нового тренерського штабу був практично повноцінний рік, щоб підготувати команду і позитивні зміни були відчутні, проте певні проблеми також лишилися. Якщо абстрагуватися від дитячих помилок Ноєра, варто відзначити погану конвертацію моментів в голи, як проти Японії, так і проти Коста-Рики. У першому таймі проти азійського колективу Німеччина створила достатньо для впевненої переваги, проте вела лише мінімально й дозволила супернику забити двічі буквально за один короткий відрізок.

Не відомо, що було в головах гравців у той момент часу, втім інтерпретувати перший гольовий епізод "самураїв" інакше як втрату концентрації не вийде.

По-перше, команда спершу дозволяє пройти передачі до штрафного, далі розпочинається неузгодженість дій захисників, які невірно розподіляють зони відповідальності. Антоніо Рюдігер виходить на Такумі Мінаміно, потенційно створюючи для нього два варіанти розвитку подій – прострілу на Асано, що в підсумку й відбувається, чи пасу під удар Даїчі Камаді, який перебуває на ударній позиції. Зверніть увагу на фокусування Ніко Шлоттербека та Давіда Раума на зоні м’яча. Для обох стає несподіванкою, що позаду них знаходяться гравці суперника, які й завершують момент голом.

У епізоді з першим голом Коста-Рики маємо чергову пасивність від захисників, цього разу в зонах завершення. Давід Раум втрачає м'яч, німці переходять у фазу атака-оборона, Йозуа Кімміх по епізоду компенсує простір свого латераля. Спершу він йде на суперника на фланзі, далі перемикає свою увагу на Фулера, що вривається між лініями, минаючи й гравця Баварії, й Рюдігера, потім грає по іншому гравцеві, якого абсолютно спокійно відпускає та дає можливість пробити, Зюле намагається звузити простір, проте запізно, Лукас Клостерманн взагалі не намагається завадити Ельцену Техеді забити, концентруючись виключно на зоні м'яча (тримаємо в голові вищезгаданий гол Маунта на Вемблі).

Поєдинок у другому турі з Іспанією вийшов напруженим та драматичним, із геройством Нікласа Фюллькруга, проте влучні заміни від Фліка фактично були розписом у неправильно вибраному складі на гру.

Німеччина зіграла у більш яскраво виражені 4-2-3-1, активний високий пресинг та базові принципи нікуди не поділися, проте також були свої нюанси.

Одною з проблем й головним болем тренера "манншафт" була одночасна інтеграція у склад Кімміха,  Горецки та Гюндогана. Перші двоє роками виступають у клубі, сформували надійну та потужну зв'язку, втім помітно виросла й роль Ілкая, який в Сіті поступово перетворився на вертикального інсайда (чергове геніальне рішення від Гвардіоли) та став неймовірно корисним саме у цьому амплуа. У матчі проти Японії Гансі довірився Гюндогану та Кімміху, проте з іспанцями виставив кулак у центрі з баварців, а "городянина" відправив на позицію під нападником, роль якого цього разу виконував Томас Мюллер.

Вийшло сумнівно, а після блискучого виходу на заміну Фюллькруга постало логічне питання – чому не довірилися йому зі старту? Форвард Вердера зараз перебуває у чудовій формі й має необхідні якості, котрі могли б стати у пригоді. Так, можливо його технічний арсенал дещо обмежений, проте роль вістря атак йому підходить, він непогано чіпляється за верхові м'ячі та вміє виграти силове єдиноборство. Врешті-решт, завдяки його сильним якостям можна було б зробити з нього гравця-функцію, що активно допомагає партнерам, створюючи необхідний простір та розриви. Чергові запитання відносились до позиції справа у захисті.

Експеримент з Нікласом Зюле справа провалився з японцями (коли нарешті тренери зрозуміють, що він здатен лише крапково зіграти правого латераля в разі форс-мажорних обставин, проте ніяк не на постійній основі?!), а вихід Тіло Керера лише поглибив ситуацію.

Практично половина всіх атак іспанців йшла через лівий фланг, де Жорді Альба та Дані Ольмо раз за разом опинялися у ізоляції на фланзі, маючи безліч простору та часу для прийняття найбільш оптимального рішення розвитку атаки. Саме справа прийшов й гол Морати.

Зверніть увагу на таймер нижче. Це епізод за декілька хвилин до взяття воріт, коли Ольмо знаходиться на самоті, а далі практично ідентичний гольовий момент із Альбою.

Вихід Клостерманна додав впевненості та надійності, й саме з його перехоплення та передачі на Сане розпочалась гольова атака німців (чи не єдина груба помилка захисників Іспанії та персонально Ляпорта за матч).

На Коста-Рику в основі вийшов саме латераль Лейпцига.

Роблячи підсумки по усьому вищезгаданому, навряд можна сказати, що це тотальний провал. Навпаки, ми побачили поступові паростки змін в збірній, котрі у недалекому майбутньому можуть вирости та дати свої плоди.

Варто тримати в голові, що вибудувати систему в збірних набагато важче, ніж в клубному футболі. І наявність знайомих баварських обличь у старті не має вводити в оману.

Потрібен час, щонайменше декілька відбіркових циклів та виступів на крупних турнірах, щоб звикнути до конкретного стилю. Чітка реакція Німецького футбольного союзу підкреслює, що Гансі Фліку вірять та готові робити ставку на його довгостроковий проект.

В Німеччині усвідомлюють можливість та необхідність успішних виступів на домашньому Євро-2024, тому якщо після провалу на мундіалі головний тренер втримує свій пост головного, йому цілком довіряють і підтримують.

Чи вдасться здобути потрібний результат побачимо у недалекому майбутньому.