– Андрію, з яким настроєм ти вийшов на гру проти Зорі на її полі? Адже в минулому чемпіонаті ти грав саме за команду з Луганська.

– Для мене це була звичайна гра чемпіонату. Розумієте, коли я приїздив до Львова у складі Металіста чи тієї ж Зорі, то це була зовсім інша ситуація. Адже Львів для мене є рідним містом: саме в ньому я народився, навчився грати у футбол і став тим, ким є нині. А повертатися додому – це якесь особливе відчуття, його передати словами неможливо. Натомість рік у луганській Зорі – це лише сторінка у моїй спортивній біографії.

– Як тебе зустріли фанати Зорі?

– Дуже добре: коли ми вийшли на розминку, вони кричали моє прізвище. Звісно, мені було дуже приємно. А після фінального свистка, незважаючи на поразку Зорі, я не почув на свою адресу жодного образливого вигуку. Тому підійшов до луганських фанатів і подякував їм за підтримку – вони відповіли взаємністю.

– А той факт, що гра відбулася напередодні твого дня народження, якось вплинув на твій настрой на матч?

– Нічого особливого не відчував – все, як завжди перед офіційним матчем, у якому необхідно досягнути максимального результату.

– Карпати його досягли – за рахунок чого?

– Ви самі бачили, що грати довелося в незвичних умовах. Думаю, що за класом ми сильніші за Зорю, але на такому полі багато що вирішують характер і бійцівські якості. Сьогодні ми їх також продемонстрували, тому й виграли. Вважаю, що перемогли ми заслужено. Адже Карпати мали значно більше моментів для взяття воріт суперника. Особливо це стосується першого тайму.

– На снігу воротарю, напевне, особливо складно діяти у рамці?

– Як і для решти гравців, є свої нюанси. Зокрема, сніг налипає на м’яч і рукавиці. Тому я здебіл ьшого не ловив м’яч, а відбивав – намагався звести ризик до мінімуму. Скажімо, коли Скоба пробив зі штрафного, за нормальних умов я б м’яч ловив, але сьогодні вирішив, що краще відбивати.

– За рахунку 2:0 Лазарович мав дві чудові нагоди забити, але в обох епізодах ти не дозволив йому цього зробити, хоча шансів врятувати ситуацію в тебе майже не було.

– Шанс є завжди. От і цього разу, якби його не було, то він би забив. Але я не вважаю, що зробив щось надзвичайне. Наприклад, у нападника головним завданням є забивати голи. А я воротар, і моїм найпершим обов’язком є не пропустити м’яч – саме це я й робив.

– Коли ліквідовував вихід Лазаровича з тобою сам на сам, не боявся, що він намагатиметься піти на контакт, аби заробити пенальті?

– Відверто кажучи, в грі про таке немає часу думати. Всі помисли спрямовані, щоб відбити м’яч, а там уже як вийде.