Усі знали про їх існування, але про них достеменно ніхто нічого не знав: вони наче були членами таємної футбольної секти. Саме тому я назвав їх «Людьми Нізвідки». Попри те, що новачкам-скаутам платили лише 25 пенсів за кілометр,  їхні думки часто впливали на рішення щодо гравців, вартих 10 мільйонів фунтів, чи навіть більше.

У наш час людям нізвідки найбільше загрожують технології та нова релігія – аналітика. Через це скаутів, можливо, згодом доведеться вносити на сторінки Червоної книги. Але без них футбольний світ втратить одну зі своїх головних родзинок.Хоча в ієрархії скаути розташовані на самому дні, але вони, мов чарівники, можуть виконувати бажання найбільш талановитих гравців. Не існує жодного підручника, з якого вони можуть довідатись про таємниці своєї професії. Також скаути не отримають диплом, в якому писатиме, ніби вони знають унікальну алхімічну формулу, з допомогою якої вони можуть знаходити золотих гравців. Вони підбирають футболістів кожен на свій смак. Скаути звертають увагу на характер та вміння гравця й аналізують, чи впишеться він в культуру клубу, на який вони працюють.

Всі знають, що роблять люди нізвідки, але ніхто насправді не розуміє, для чого вони це роблять, і ніхто не знає, ким вони є. Їхня анонімність є чимось фантастичним у сучасному футболі, цій глобальній каруселі. В найкращому випадку вони є пересічними людьми, про яких судять, як про гольфових кедді, котрі люблять випити та часто ночують у кущах. 

Скаути живуть за своїми власними законами, які часто формують не вони самі, а навколишнє середовище. Кожен, хто коли-небудь стояв, тремтячи від холоду, біля бокової лінії, або сидів, вигукуючи з останніх рядів на трибуні, думає, що може без проблем впоратися з їхньою роботою. Але чи пересічний футбольний фанат наважився б на настільки хаотичний стиль життя – зовсім інша справа. Якщо тобі платять за перегляд 10 матчів на тиждень, це – праця мрії хіба що для школяра, який помирає з нудьги на уроці алгебри. Якщо ж ти дорослий, то сім’я крутить носом через те, що ти займаєшся такими дурницями. Скаути є всюди і, водночас, ніде. Вони крутяться, наче білка в колесі, в них постійний стрес, а за свою каторжну працю вони отримують копійки. 

Один з таких людей нізвідки – Мігель Ріос. Він шукає алмази для свого скромного клубу Брентфорд (тепер Мігель полює за талантами для Вулвергемптона) серед наймолодших хлопчиків. Його світ – це  світ, у якому батьки часто розпочинають скандали та полюють на арбітрів, яким доводиться ховатися від тих, хто хоче їх лінчувати. Тренери цих дитячих команд часто намагаються корчити з себе Алекса Фергюсона, вони дають дітлахам поради, які вони підслухали в телевізійних експертів, та й про тактику намагаються не забувати. Але, на жаль, матеріал, з яким їм доводиться працювати, не найкращий. Це ж Англія, наша Англія. Діти, яким щойно виповнилось 7, вже починають горбитися. Так, вони рухливі, як всі діти, але багато з них вже мають зайву вагу. В лондонських парках всі знають Ріоса, який, попри численні гулі, які він набив працюючи скаутом, завжди бачить в людях краще. 

В іншому житті Мігель працював бізнес-аналітиком для таких топ-банків як UBS, Citigroup, BNP Paribas і Barclays Capital. Ріос так пояснив, чому він свого часу наважився на авантюрний крок та покинув цю престижну роботу: «Я бачив, що я поступово перетворювався на той тип людей, який я терпіти не можу. Звичайно, всі хочуть заробляти багато. Але в якийсь момент я поставив собі запитання: «Для чого ти це робиш?» Я жив в постійній напрузі, але, щиро кажучи, це мені подобалося. Мене дістало зовсім інше. Я бачив багатьох людей, які заробили стільки, що їм вистачить до кінця життя. Але вони чомусь перестали бути людьми. Для них не існувало нічого святого, й вони дивилися на простих смертних згори вниз. Я більше не міг працювати з цими пупами землі. Саме тому я вирішив сказати «чао» банківській сфері».

Після того, як Мігель повісив костюм на цвях, він став тренером на пів ставки у спортивній школі Портобелло. Там в нього відбулася історична зустріч з вчителем, який розповів йому, як працюють з молоддю в Барселоні. Ріосу вдалося потрапити у більше, ніж клуб, де він протягом кількох років працював як тренер і перекладач. Після стажування в Барселоні за Мігелем почали полювати англійські важковаговики. Найпереконливішим виявився Арсенал, де він й познайомився з Осе Ейбенджі та Шоном О’Коннором. Тепер це тріо працює на благо Брентфорду. Ріос шукає для свого клубу талановитих хлопців віком від 6 до 12 років. Під його орудою знаходяться 15 скаутів, але він і сам працює, не покладаючи рук. В наш час багато футбольних функціонерів носять клубні барви, але Ріос приходить в лондонські парки так, як пересічний мешканець Лондона. 

«Чому я не ношу форму Брентфорда? Батьки люблять, коли представник команди одягнений в неї. В їхніх очах форма додає її власнику ваги. Саме тому скаути часто носять її. Але я не одягаю її, оскільки не хочу нікому муляти око. Ніхто не повинен знати, ким я є. Я не хочу виділятися з натовпу. Я слухаю імена та намагаюся ідентифікувати батьків хлопця, який впав мені в око. Насправді знайти талановитого футболіста так само «легко», як шукати голку в стозі сіна. На цьому рівні потрібно оглядати безліч матчів. Так, за неділю я, як правило, дивлюся до 8 матчів.

Світ скаутів дуже жорстокий, тут ніхто тобі не збирається допомагати,  а навпаки намагаються підштовхнути падаючого. Для чого ж тоді ставати скаутом? Тому що це мені подобається набагато більше, ніж бути тренером. Там все дуже одноманітно, а я люблю імпровізацію. Тренерські курси FA не враховують вік підопічних. А на молодіжному рівні все відбувається дуже хаотично. Саме тому тренери, які працюють з хлопчаками, не розуміють, чому тут не діють ті закони, яких їх вчили на курсах. Якщо порівняти людей футболу з панеллю приладів автомобіля, то скаути – це навігаційна система, яка показує, куди ми прямуємо і як туди потрапити», – розповідає Ріос.

Ми приїхали в Уоррен Фарм, де колись розташовувались десятки тенісних кортів. Тепер тут щовікенду на гігантській площі в 25 гектарів організовуються до 20 матчів. Я разом з Ріосом спостерігав за грою між командами 11-річних хлопчаків, які виступали на стандартному футбольному полі. Це був якийсь театр абсурду. Дивлячись за тим, як ліліпути бігали за м’ячем, я ловив себе на думці, що те, що відбувається на полі, більше скидається на гонки по пересіченій місцевості, аніж на футбольний матч.

 А ось батьки, молоді матері з колясками й тати, силуети яких ховалися в сигаретному диму, були в захопленні. Коли ми прогулювалися вздовж бокової лінії під час матчу команд до 9 років на милосердно зменшеному полі, Мігель показав мені надутого молодика, який тримав руки в кишенях модних джинсів. 
– Він сказав, що є тренером академії. Що ви скажете на це?

Це було риторичне питання. Але навіть, якщо б я відповів, то Мігель би мене не почув, адже він знайшов того, кого шукав. Гра команд U-15 мала протривати ще 15 хвилин. Це був шалений матч, повний хаотичного копання та дивних тренерських інструкцій. «Подивіться будь ласка на етнічне походження гравців команд. Деякі тренери можуть працювати лише з хлопцями з певного середовища. Їхні команди є дзеркальними відображеннями наставників», – зазначив Мігель.

Один з тренерів в білій футболці виглядав як екс-боксер. Він часто вигукував: «Давай, Джоне, завали його, чорт забирай!» Його команда складалася виключно з білих хлопців робітничого класу. Суперники, які протистояли команді «боксера», були набагато барвистішими, а тренував їх мужчина, який виглядав так, наче щойно повернувся з кастингу. Для того, щоб виглядати соліднішим, він носив з собою табличку з затискачем для паперу, але його модний одяг множив на нуль усю цю солідність. 

Коли я перевів погляд з тренера на Ріоса, то побачив, що з ним трапилася дивна метаморфоза. Він наче рентгеном свердлив плечі гравця з дев’ятим номером у команді Людини з Табличкою. Мігель нагадував мисливську собаку, яка відчула запах пораненого звіра. Жертва Мігеля була високою, худою та мала чудові фізичні дані. Коли б мене запитали, хто він за походженням, я б відповів: «сомалієць». «Погляньте, який він швидкий. Фінальний свисток близько, а він бігає так, наче щойно пролунав лише стартовий. До того ж, він не бігає просто заради бігу. Він – голодний до гри. В цьому хлопцеві однозначно щось є», – не приховував захоплення Ріос. Після закінчення матчу Мігель підійшов до одного з партнерів «дев’ятки», Майкла, якого він пригледів кілька тижнів тому в одному з міжшкільних матчів та запросив на тренування Брентфорда. Хлопець, який почервонів від того, що скаут його пам’ятає, погодився допомогти. Виявилось, що новачка звати Деніел. Він походив з родини емігрантів з Анголи. підійшов до Людини з Табличкою, представився та продемонстрував йому свою візитівку. Однак той відреагував так, наче Ріос вручив йому виклик до суду.
– Чого Вам треба?
– Чи можу я з вами поговорити про Деніела?
– Я про нього нічого не знаю. Він просто щонеділі приходить до порогу мого будинку.
– Чи Ви знаєте його родину? Я гадаю, що він ходить в ту саму школу, що й Майкл.
– Час від часу я бачу його маму.
– Якщо пан її побачить знову, то чи не могли б Ви переказати їй, що я хотів би з нею порозмовляти. Буду Вам вдячний, якщо Ви передасте їй мою візитівку.
– Щиро кажучи, я не маю бажання це робити. У цьому сезоні Деніел грає в моєї команді.
– Розумію, дякую за час, який ви присвятили мені.

Цікаво, що згодом Людина з Табличкою поскаржилася чиновникам FA на Мігеля, який начебто дуже неввічливо з ним розмовляв та хотів вкрасти в нього найталановитішого гравця. Ріос працює для Брентфорда вже два роки, полюючи на найобдарованіших хлопців віком від 6 до 8 років. Він має власну базу даних, у якій діти класифіковані за тілобудовою та етнічним походженням. «Гравці постійно розвиваються. У такому матчі, який ми щойно оглядали, я намагаюся зазирнути на 15 років вперед. Якщо хтось добре грає в цьому віці, то це не означає, що з нього обов’язково виросте видатний футболіст», – розповідає Ріос.

Він часто згадує свій барселонський досвід: «Там гравців в першу чергу оцінюють за вміннями, а не за віком. Вони мають команди А і В, які можуть грати в різних вікових категоріях. Їхні хлопчаки набагато більш фізично розвинені, ніж наші. Тренуючи 6-8 річних дітей Барселона використовує такі вправи, що якби я їх запровадив в нас, то мене підняли б на сміх. Вони роблять акцент на координації рухів, вмінні втримувати рівновагу та спритності. Хлопці вправляються з м’ячем та одночасно масують собі живіт. Спочатку однією рукою, а потім іншою. Тренери в Барселоні не просто тренери, а й вчителі. Вони шукають розумних гравців, які швидко дають собі раду з технічними елементами». 

Мігель помітив хлопця, який копав м’яча на сусідньому полі.
– Привіт, Дереку! – вигукнув Ріос.
Мігель попросив тренера цього хлопця, фаната Брентфорда, щоб він випробував його на позиції воротаря, адже Дерек був дуже спритним та виділявся чудовою координацією.
– Йому це не подобається, – зазначив тренер, який бив хлопцеві по воротах. – Він не любить бруднитись. 

Ріос посміхнувся на всі 32 та зазначив: «Якщо в такому віці не буде ротації воротарів, то між штанг завжди стоятиме або ж той, хто найгірше грає в полі, або ж найбільший хлопець. На жаль, не всі тренери хочуть мене слухати, адже навіть на цьому рівні вони хочуть вигравати за будь-яку ціну. Тут є наставник, який ретельно фіксує всі результати своєї команди. А на офіційній інтернет-сторінці клубу він публікує таблицю матчів чемпіонату парків.

Проблему збільшує ще й те, що це дуже подобається батькам». Мігель також зачепив тему «молодильної води», яку часто п’ють футболісти африканського походження. «Колись я працював з 11-річним нігерійцем, він був більшим за мене. Я маю одну хитрість, яка дещо допомагає мені вивести шахраїв на чисту воду. Я починаю розповідати жарти та анекдоти і, коли хлопці сміються, я заглядаю їм до рота, щоб перевірити, чи мають вони молочні зуби».

За групою 8-річних гравців, яку протягом двох років формував Ріос, вже полювали скаути Саутгемптона, Астон Вілли та Норвіча. Та й  Марк Андерсон з Ліверпуля теж не спускав з них очей. Мігель з тривогою рахував дні, які залишались до третьої суботи квітня, коли хлопці мали підтвердити намір підписати угоду на наступний сезон, у якому групу включать до складу академії. Він чудово розумів, що може втратити кількох гравців, оскільки вовки давно чатували на свою здобич. 

Далі буде… 

Підготував Володимир Войтюк, Football.ua