Нечасто буває так, що найкращим бомбардиром ліги стає футболіст із команди, що не належить до числа лідерів чи хоча б середнячків, а ще рідше трапляється, щоб цей гравець ще й був дебютантом на згаданому рівні. Михайло Сергійчук – саме той випадок. Нападник, який досі виступав у другій лізі, у дебютному сезоні відразу ж вирвався у лідери гонки бомбардирів. Зимовий антракт він проведе в статусі найрезультативнішого гравця поточного чемпіонату в першій лізі. Таке серйозне досягнення викликає повагу до цього футболіста й дозволяє називати його найголовнішим відкриттям цього сезону Favbet-Ліги 1. А як ставиться до своїх звершень сам Сергійчук? Про що мріє й які завдання ставить перед собою в футболі? Про все це ми вирішили поговорити із Михайлом, тим більше, що нині – в чемпіонаті перерва, і є час проаналізувати проміжні результати на півдорозі.
– Михайле, коли ви переходили до першої ліги, очікували, що досягнете на цьому рівні такого результату? Ця ліга виявилася такого ж рівня, як ви й уявляли?
– Скажу, що рівень першої ліги не дуже й відрізняється від другої. Просто тут грають і думають трішки швидше, в іншому різниця не настільки суттєва. А от чи очікував, чи планував – навряд чи я тоді міг уявити, що виступлю саме так, не сподівався на особливі звершення. Але виходив, працював – і це дало свої плоди.
– До речі, вашу думку про те, що між першою й другою лігою немає провалля, підтримує і ваш колишній наставник із Славутича, Ігор Петров. З однією лише поправкою, що йдеться про лідерів другої ліги у порівнянні з клубами першої.
– Так, цілком з ним згоден.
– З іншого боку, інтенсивність боротьби у першій лізі вища, і сезон не дозволяє розслаблятися…
– Згоден, на сьогоднішній день немає тут таких лідерів, як Севастополь, запорізький Металург чи Говерла. То були очевидні фаворити, які реально претендували на вихід до прем’єр-ліги, тому саме на них дійсно налаштовувалися як на лідерів. Нині немає такого, і в кожному матчі очікуєш непростої боротьби.
– Ви раніше грали у другій лізі, яка два десятиліття була роз’єднаною, а нині об’єдналася в одну потужну групу. Які відгуки чуєте про неї від недавніх одноклубників?
– Позитивні. Стало більше ігор, що приносить футболістам задоволення. До того ж, суперники майже всі рівні – і лідери нерідко програють середнякам. Тож, я вважаю, що на сьогоднішній день у першій та другій лігах весело й цікаво. Є непередбачуваність, інтрига, і в турнірній таблиці важко визначити тих, хто надто відірвався б від усіх інших.
– Ваша нинішня команда – МФК Миколаїв – дійшла в Кубку України до донецького Шахтаря, а ваша колишня команда – Славутич – дісталася чвертьфіналу. Якби вам випала можливість обирати, ви зголосилися б на матч проти гранда, чи на зустріч із клубом звичайного рівня, але з проходженням до такої високої стадії?
– На мій погляд, цікавіше зіграти із такою сильною командою, як Шахтар. Один матч із чемпіоном України й учасником Ліги чемпіонів і для футболістів, і для вболівальників здатен принести дуже багато радості й запам’ятатися назавжди. У таких матчах ти себе морально не перенавантажуєш, а виходиш і просто граєш у футбол, почуваєшся вільно. Це проти звичайної команди у тебе є хвилювання за результат і ти граєш з оглядкою на табло.
– На ваш матч проти Шахтаря прийшло біля 20 тисяч вболівальників. Вам доводилося раніше грати при такій великій аудиторії?
– При такій – ні, але й у Черкасах, я вам скажу, не маленький стадіон, і на наш матч проти Волині наповнилися всі трибуни, і панувала несамовита атмосфера. І коли Жека Гуд забив гол – стадіон просто, можна сказати, розривався.
– Ваша команда поступилася донецьким футболістам з рахунком 0:3, але при цьому мала кілька шансів забити. Як гадаєте, існувала можливість того, що в цьому матчі все могло статися інакше?
– Ну, принаймні, на гол престижу ми напрацювали.
– На післяматчевій прес-конференції вас вирізнив сам Мірча Луческу. Чули його слова про вас? В Шахтар не збираєтеся?:)
– Ні, такої пропозиції немає:) Цей тренер – знаний не лише в Україні, а й у всій Європі, тому мені було дуже приємно почути його слова.
– Але, все ж, не лише приємностями наповнений для МФК Миколаїв 2013 рік. Наприклад, у новому сезоні вже на самому початку ваша команда поступилася в Кіровограді. Причому не просто, а ще й втративши через травму голкіпера. Чому «перший млинець» вийшов глевким?
– Я би не сказав, що нашій команді не вдалося зіграти в свій футбол – ми нормально грали, і все виходило. На жаль, ми пропустили два просто шикарні м’ячі. Але винуватити за це команду чи воротарів немає сенсу. Що перший гол, що другий вийшли досить красивими, і не завжди вдається такі забивати.
– Матч, після якого про вас заговорила футбольна Україна – це поєдинок другого туру в Тернополі, коли МФК Миколаїв обіграв місцеву Ниву, котра вперше грала вдома після повернення у цю лігу. До цього ваш суперник не так часто поступався вдома, за рахунок чого вдалося його «зв’язати», а вам особисто – забити два швидких м’ячі?
– Ще коли я грав у другій лізі, Нива мала за підбором гравців склад першої ліги. Однак я їм забивав і в тому дивізіоні, і в цьому. Саме тому я й говорю, що лідери другої ліги не особливо відрізняються за своїм рівнем від учасників першої ліги.
– До того ж, тут і аутсайдери не здаються без бою. Як приклад – ваш матч із Динамо-2, коли ви, будучи серед лідерів, вирвали перемогу в Києві уже в компенсований час. На ваш погляд, молоді кияни – це не такий простий суперник, як може здаватися після побіжного вивчення турнірної таблиці?
– Ми грали з ними уже дві гри, і я можу сказати, що це дійсно непростий суперник. Можливо, їм десь не вистачає досвіду, адже там молоді хлопці грають. Десь їм і не щастить. Однак, гадаю, взимку вони добре попрацюють і навесні ще себе покажуть.
– Ваша команда на старті сезону досягала навіть третього місця, однак згодом опустилася вниз. Що стало переломним моментом? Моя версія – кубковий матч із Титаном посеред сезону, в якому на 120 хвилин часу ви витратили надто багато сил.
– Напевно, не стільки й кубок це спричинив… Мені важко говорити на цю тему, я не особливо хотів би в неї заглибитися. Що говориться в роздягальні – те не варто розголошувати. Прикро, що так сталося, однак це вже в минулому й треба рухатися далі.
– Гаразд, тим більше, що були й матчі, у яких вашій команді все вдавалося. Як приклад – поєдинок з Геліосом. Саме його й вирізните як найбільш вдалий?
– Так, тоді десь за 17 хвилин ми забили три швидкі голи. І цей матч дійсно став, напевно, найяскравішим для нас.
– Повертаючись до теми рівності суперників у нинішньому сезоні, пропоную згадати ваші матчі проти лідерів. Навіть у гірші турнірні часи ви їм поступалися всього в один м’яч – і Олімпіку, і Сталі, й Олександрії. Тобто, можете сказати, що між лідерами й вами не така й велика різниця?
– Проти будь-якої команди ми налаштовуємося абсолютно однаково, виходимо на поле й виконуємо свою роботу. Просто бувають фактори, які не завжди дозволяють здобути бажаний м’яч. Але м’яч круглий, тому на 90 хвилин всі рівні.
– Ваша нинішня команда – найвідвідуваніша в першій лізі, але й попередня ваша наразі лідирує у цій номінації в другій лізі. Можна рівняти культуру вболівання в Миколаєві і в Черкасах?
– Мене як в Черкасах підтримували, так і в Миколаєві. Тому я вдячний і черкаським вболівальникам, і миколаївським за їхню підтримку упродовж усього цього часу.
– Якщо для ваших команд рік не особливо вдалий, то для вас особисто все-таки хорошого більше. Причому, що особливо важливо, свої голи ви забивали стабільно і в різних матчах. Що для вас важливіше – особливо яскраво «вистрелити» в окремо взятому поєдинку, чи, можливо, забивати стабільно по одному голу?
– Будь-який футболіст цінується за стабільність. Тому краще 10 раз по одному, ніж в одному матчі – 10, а потім – без голів.
– Ви – вихованець футболу Рівненщини, котра нині може гордитися ще й своїм відомим повпредом в Металісті і збірній – Гоменюком. Ваш рідний край далеко від його?
– Володимир – із Млинівщини, якщо я не помиляюся, а я – із Сарненщини. Це досить далеко. Я розпочинав грати у місцевій спортивній школі у Анатолія Івановича Назарчука, потім поїхав навчатися до костопільського спортивного ліцею-інтернату (це також Рівненська область).
– Сарненщина футбольна не особливо відома у нашій країні. Чим може похвалитися ваша мала батьківщина?
– У нас є команда Маяк (Сарни), котра виступає у першості області, а планує заявлятися ще й на аматорську лігу. З нашого краю вийшли у великий футбол такі гравці, як Вадим Мельник, Володимир Семенчук, Андрій Тотовицький, котрий наразі грає у прем’єр-лізі.
– У Костополі працює школа Штурм, яка об’єднує найкращих футболістів цілого регіону. Хто звідти вийшов, окрім вас і вашого недавнього одноклубника по Славутичу Романа Дацюка?
– Ну, наразі, окрім нас, вийшов ще мій однокласник Ігор Носарєв, котрий зараз виступає за ФК Карлівка в другій лізі.
– Носарєв, до речі, родом із Житомирщини. Тобто, у цій школі були гравці навіть не тільки із Рівненщини?
– Так, ця школа шанована й відома. До неї їдуть і здалеку. У нас був тренером Іван Олександрович Ярута – людина, яка, можна сказати так, дала мені шлях у футбол. Далі я вже грав за Верес.
– Рівненська команда на той час не мала ні особливих завдань, ні значних фінансів. Що спонукало спробувати в ній свої сили, адже не секрет, що більш-менш майстерний футболіст може заробляти на місцевих аматорських змаганнях подекуди значно більше, ніж у такій бідній команді другої ліги…
– На той час у мене не було прерогативи щодо фінансового положення. Я ще навчався в 11 класі, коли мене Микола Андрійович Філін заявив у другу лігу, і я вийшов – і чесно кажучи, відчув, що таке дорослий футбол. А з наступного сезону уже повноцінно грав. Тоді у Вересі була досить молода команда, основу котрої складали хлопці зі Штурму 1989 року народження. За Верес я грав або нападаючого, або крайнього півзахисника.
– Які матчі назвете як найяскравіші на шляху становлення вас як футболіста?
– Ну, ось з тими ж лідерами нам вдавалася гра. Коли тернопільська Нива виходила до першої ліги – ми з ними зіграли внічию 1:1, а я їм забив. Бастіон приїздив до нас лідером другої ліги – і нам вдалося з ними зіграти внічию. Тож навіть тоді при такому положенні Верес виходив і бився – наскільки уже міг.
– Після рівненської команди у вашій кар’єрі з’явилася вінницька. Як і де тодішній наставник Ниви Олег Федорчук помітив вас і запросив?
– Тоді існував такий турнір – Кубок ПФЛ, де грали збірні першої ліги й двох груп другої. Нас тоді із Вереса запросили трьох футболістів, а збірну Групи А очолював якраз Олег Вікторович.
– А я думав, що історія ще красивіша, адже ви свого часу забивали Федорчуківському Нафкому…
– Я той матч також добре пам’ятаю, ми поступилися 2:3, а я забив у Броварах.
– І як прийняли новачка у Вінниці?
– Це також був досить добрий колектив – дружній, молодий. Час, який я провів у Ниві, був досить хорошим і я багато чого навчився. Хоча там була велика конкуренція, і через півроку я не підійшов Олегу Вікторовичу, але склалося усе, як склалося… Повернувся я до Вереса, а далі грав за Маяк (Сарни) на область.
– У Славутича рівненський вектор добре налагоджений і гарно працює, адже, окрім вас, у цю команду запрошували ще й Дацюка. Черкасці «моніторять» рівненські аматорські змагання?
– Мій тренер Іван Ярута знає Кирилюка і Ковалевича із Славутича, вони були на зв’язку з ним і дізналися про мене. Якось вони зв’язалися зі мною, розказали, що команда Славутич має намір заявлятися до другої ліги й запросили на перегляд. Кирилюку я підійшов, тож із цього й почалася моя черкаська історія.
– Тоді Славутич починав у аматорській лізі, причому, склад вашої групи був цілком на рівні другої ліги – УкрАгроКом, ФК Путрівка, Діназ, Нове життя з Мелащенком… Як гралося у цьому турнірі?
– Чесно кажучи, я не можу сказати, що ми там по грі комусь дуже програвали. Рівна група – кожен у ній міг виграти й поступитися. Справді, це була чудова прелюдія до другої ліги.
– У Славутичі ви тільки в чемпіонаті України за два сезони забили 17 м’ячів. Завдяки чому вдалося так розкачатися?
– Я в Черкасах досить добре себе почував, то були чудові часи. Колектив у нас був досить дружнім (особливо, у першому сезоні). Ми всі грали один за одного й віддавалися грі повністю.
– Група А не настільки багата, однак гідних команд у ній традиційно вистачало – Десна, Нива, Суми, УАК, Буковина… Всіх навіть не перелічиш. Проти кого вам було найважче грати?
– Навіть не вирізню нікого. Ви називаєте лідерів, а бували такі матчі, коли навіть проти аутсайдерів було важко грати.
– Вибачте, однак одна справа – відбиватися, а зовсім інша – грати проти майстерних суперників…
– Все одно – матчі бували цікавими незалежно від турнірного статусу. Розумієте, ми, коли зі Славутичем дісталися до другої ліги, були досить молодими. У нас 26-річний Крупниченко був найстаршим. Тобто, звісно, нам було цікаво грати із гарно укомплектованими суперниками, однак кожен матч ніс для нас щось нове.
– Пізніше до Славутича долучилися більш досвідчені футболісти – Тарасенко-старший, Монахов. Вам, як форварду, проти кого з них навіть на тренуваннях важко було виходити?
– Вони обидва досвідчені, тому, у першу чергу, вони за рахунок свого розуміння футболу були важкими суперниками. Та й на другому поверсі боротьбу у них було важко виграти.
– Славутич весь час комплектувався сильними футболістами, демонстрував гру вище середньої, ставив високі стратегічні завдання. Чого не вистачало їм, щоб вийти-таки до першої ліги?
– Можливо, фарту. У нас за два сезони, які я там провів, у нас був лише раз спад – саме після кубку, а в інших матчах усе було стабільно, і команда грала у цікавий, переважно – атакуючий, футбол.
– Повернемося до подій цього року. Наостанок Миколаїв виграв у Охтирці у місцевих «нафтовиків», а вдома переграв Динамо-2, завдяки чому покинув зону вильоту. Це поліпшило настрій команди?
– Однозначно, але не маємо права розслаблятися. Якщо брати півріччя, ми не задоволені результатами. Ми прагнули бути у п’ятірці… Головне, щоб весною ми досягли кращих результатів і порадували наших вболівальників.
– Не можу не задати це питання. Ви – найкращий бомбардир першої частини першолігового сезону. На телефон уже трішки наярюють з заманливими пропозиціями?
– Є трішки. Дзвонять агенти, цікавляться…
– Кожен солдат мріє стати генералом. Ви також, як футболіст, націлюєтеся на максимум?
– Звичайно, якщо сказати собі: «Гратиму лише на якомусь одному рівні», то тоді можна із футболом закінчувати.
– Не прикро, що нерідко керівники прем’єр-лігових команд приділяють мало уваги українським футболістам із нижчих ліг, віддаючи перевагу безіменним легіонерам?
– Це вже питання не до нас, футболістів, а до тих, хто вкладає кошти в український футбол. У кожного президента – своє бачення, і ми не вправі їх за це судити. У кожного свої цілі.
– А ви на які команди і гравців рівняєтеся?
– В Україні – на Динамо (Київ), а взагалі – Ліверпуль.
– І кому із улюбленців скаузерів найбільше симпатизуєте?
– Поки грав Фернандо Торрес, симпатизував йому. Нині в клубі лишається така легенда, як Стівен Джеррард. А ще, звісно, також найкращий бомбардир АПЛ Луїс Суарес, який просто творить дива і може бути прикладом для усіх.
– Невже прикладом геть у всьому, адже кусатися на полі, начебто, заборонено?:)
– Заборонено, але подивіться, будь-ласка, статистику цього футболіста після дискваліфікації. Він своєю грою все доводить.
– Якщо я не помиляюся, вами свого часу цікавилася прем’єр-лігова Таврія?
– Цікавилася, але не склалося.
– Ще одна чутка, правдивість якої я можу у вас уточнити – що вами нібито цікавилися клуби із польської екстракласи…
– З приводу цього нічого не можу сказати – про таке не чув.
– Якби стояв вибір між сусідніми чемпіонатами і вітчизняним, що б обрали?
– Залишився б в Україні, бо тут ти граєш, лишаєшся на виду, і тобою цікавляться.
– Як вас зустріли на батьківщині у статусі кращого снайпера першолігового сезону?
– Все добре, всі вітають, по-своєму «притравлюють». З тренерами моїми уже говорив.
– Цього року ви забивали дуже багато – якщо не помиляюся, то в 2013-му за Славутич і Миколаїв аж 19 м’ячів, і це при тому, що влітку змінили клуб і лігу! З вами уже траплялася така «швидкострільність»?
– Та ні, це мій найкращий рік!
– Чого побажаєте вболівальникам Миколаєва та з інших команд, хто вас пам’ятає?
– Хочу привітати як миколаївських, так і черкаських вболівальників з наступаючими Новим роком і Різдвом! Хай їхні улюбленці дарують їм незабутні матчі. Славутич хай виходить до першої ліги, успішно виступає в кубку. Миколаєву побажаю піднятися в турнірній таблиці якомога вище. Своїх рідних також хочу привітати зі святами і хай все збудеться, що вони собі побажають!
Артур Валерко, Football.ua
