Продовжуємо цикл матеріалів стосовно кубку світу. Цього разу поговоримо про топових гравців, які, на жаль, будуть дивитися мундіаль лише по телевізору, бо їхні збірні не відібралися на турнір.

Мохаммед Салах (Єгипет)

Цього року Садіо Мане двічі змусив впасти у відчай лідера Єгипту, спершу перегравши його команду у фіналі Кубку Африканських Націй, а потім впоравшись з ним й в вирішальному двобії за право зіграти на мундіалі.

Салах провів феноменальний минулий сезон на дуже високому рівні, зробивши 23+14 у Прем’єр Лізі, а також допоміг симпатичному Ліверпулю дійти до фіналу чемпіонської ліги. Втім, цієї кампанії щось зламалося у клубі, проте Мохаммед продовжує демонструвати солідний рівень.

18 результативних дій у 20 матчах сезону – багатьом може лише снитися подібна статистика.

Через це додатково дуже шкода, що ми не побачимо єгиптянина у Катарі. Його збірна грає в доволі закритий не дуже симпатичний футбол, проте хотілося би побачити футболіста у його блискучій формі. Версія на чемпіонаті світу у 2018 році вийшла неповною. Мо тоді саме відновлювався після травми у фіналі Ліги чемпіонів та не був готовий на сто відсотків.

83 матчі та 45 голів за збірну – такого яскравого голеадора ми не побачимо на турнірі.

Ерлінг Голанд (Норвегія)

Якщо мова зайшла за голеадорів, не можна не відмітити феноменального норвежця. Було багато сумнівів стосовно форми та гольових показників гравця у рамах Прем’єр Ліги, проте він з перших ж турів почав демонструвати традиційний для себе космічний рівень.

Поки що можна сміливо сказати, що Ерлінг практично ідеально та безболісно вписався у відлагоджину структуру Манчестер Сіті, а Хосеп Гвардіола не став міняти гравця під себе, а просто дозволив йому займатися звичною справою – штампувати голи.

Проте, на жаль, рівень збірної Норвегії не дозволяє розраховувати на регулярну участь у різноманітних великих турнірах.

Голанд витягнув щонайменше чотири очки скандинавів у кваліфікації мундіалю, що дозволило їм до фінішу змагатися з Туреччиною за потрапляння до стикових матчів, втім, саме у тому відрізку лікував травми та не прийняв участь у вирішальних битвах команди.

Та нічого, у нього попереду ще роки видатного футбольного шляху і шанс зіграти принаймні на одному мундіалі точно буде.

Окрім форварда можна відмітити й Едегора. Мартін нарешті знайшов себе у Арсеналі, проте його прогресом та блискучою грою вболівальники зможуть насолоджуватись лише у англійських турнірах.

Джанлуїджі Доннарумма (Італія)

Фактично, сюди можна занести багатьох гравців збірної Італії, що сенсаційно вилетіла від Північної Македонії у стиках.

Проте відмічаємо голкіпера Парижа в якості головної зірки "скуадри". Ба більше, Доннарумма є діючим найкращим гравцем чемпіонату Європи.

Саме його сейви та впевнена гра серйозно допомогли італійцям взяти золото на турнірі.

У Парі Сен-Жермен він моментально став основним та витіснив Кейлора Наваса, і, хоча й наварив каші у минулому плей-оф Ліги чемпіонів, є воротарем елітного рівня і його буде дуже не вистачати на мундіалі.

Відмітимо також й Бареллу, бо Нікола декілька років демонструє традиційно високий рівень в Інтері та збірній.

Давід Алаба (Австрія)

Баварія не захотіла підвищувати зарплатню австрійцю та минулого року відпустила його до Реалу. Впевнені, що мюнхенці серйозно жалкують, бо вийшло повторення ситуації із відходом Тоні Крооса.

У Мадриді гравець продовжив демонструвати клас, а його місце в основі діючого володаря кубку чемпіонів не підлягає жодним сумнівам.

До того ж якщо Давід і забиває у складі "вершкових", то практично постійно надважливі голи.

Наприклад, у Классіко чи у нещодавньому матчі за Суперкубок УЄФА.

У збірній Австрії Алаба капітан та повноцінна зірка, а його непоганої за складом команди та креативу самого центрального захисника буде дуже не вистачати.

Луїс Діас (Колумбія)

Частково додамо сюди й Хамеса з Фалькао, статус яких доволі високий, не дивлячись на їхню форму, проте Діас, звісно, головна зірка "кавових" прямо зараз.

Колумбійці втратили занадто багато пунктів у відборі з середняками, так що не врятували навіть дві перемоги на фініші.

Шкода, бо ми могли б побачити Луїса на мундіалі.

Колишній гравець Порту моментально вписався у складі мерсисайдців та достойно виглядав у новому для себе контексті – 10 результативних дій за половину сезону є доволі непоганим показником, проте якщо футболіст підтримає такий рівень, то є шанс побачити його вже на ЧС-2026.

Ріяд Марез (Алжир)

Чергова зірка світового калібру в списку, збірна якої не поїде до Катару.

Марез сенсаційно зумів стати чемпіоном Англії у 2016-му, а перебравшись у Манчестер Сіті продовжив прогрес під керівництвом Гвардіоли.

Ви могли забути чи не знати, проте на першості у Бразилії Ріяд, у січні 2014-го року лише змінивший Гавр на Лестер, відіграв 18 хвилин у стартовому матчі групи з Бельгією, а в наступних поєдинках просидів на лаві запасних.

Була б дуже гарна історія, якби він вже в статусі лідера повів колектив за собою, втім, алжирці, вигравши групу у другому раунді відбору без жодної поразки там, примудрилися поступитися Камеруну та попрощатися з надіями зіграти на катарських полях.

Нагадуємо, це чемпіон Африки-2019 з дуже потужним складом.

Віктор Осімген (Нігерія)

Ще один лузер африканського відбору з дуже схожою долею.

До самого Осімгена питань бути не може – у збірній, так само як в Неаполі, він забиває доволі багато, проте перемогти Гану його колективу не вдалося.

Шкода, бо "суперорли" традиційно потужно виглядають на мундіалях, часто виходячи з групи.

У сенсаційному Наполі форвард, який не завжди виконує типові для цієї позиції функції, котрі є дуже корисними, зараз запалює на пару з Хвічею Кварацхелією (більше десятка результативних дій на цьому етапі сезону) і шкода, що ми не побачимо його разом із симпатичною африканською збірною на турнірі.

Едін Джеко (Боснія)

Були великі сумніви в тому, що Едін зуміє принаймні якось компенсувати втрату Ромелу Лукаку у Інтері, проте боснієць зі старту довів протилежне, непогано вписавшись у структуру міланського клубу.

20 результативних дій лише в одній Серії А, що практично допомогли команді захистити "скудетто".

Цього сезону гольові показники Джеко також у повному порядку. Проте подібний майстер не зіграє на світовій першості, бо збірна Боснії поступилася нашим хлопцям у вирішальному матчі кваліфікації.

Найкращий бомбардир в історії своєї національної команди прийняв участь лише на бразильському мундіалі, де відмітився голом проти Ірану, проте дебютант турніру не вийшов далі. Враховуючи те, що нападнику виповниться 40 років за декілька місяців до наступного світового форуму – слабко віриться, що в нього ще буде можливість відчути смак чемпіонату світу.

Ендрю Робертсон (Шотландія)

Капітан збірної Шотландії та одна з зірок Ліверпуля також повз чемпіонату світу.

Робертсон регулярно тримає солідний рівень багато років у складі мерсисайдців, а також є капітаном "скоттів".

Майже шість десятків ігор за збірну, незабаром Ендрю увійде до історичної десятки за кількістю матчів у нейшнлтім. Проте поки що окрім виступу на Євро-2020 портфоліо гравця на міжнародних турнірах не надто й велике.

До речі, шотландці не вийшли на мундіаль завдяки Україні, як і в ситуації з Джеко. Латераль британців встиг помститися "блакитно-жовтим" у нещодавній Лізі Націй, сподіваємось, Едіну це не вдастся.

Мілан Шкриньяр (Словаччина)

Завершимо зіркою збірної Словаччини, котра встигла двічі засвітитися на попередніх Євро та навіть забити переможний голясо полякам, проте з чемпіонатом світу справи якось не складаються.

На жаль, в "соколиків" є лише декілька гравців більш менш солідного рівня, чого замало для виходу на мундіаль у форматі, де лише двоє учасників відбіркових груп мають шанс поїхати на подібний турнір.

Боротися з кимось зі світових топів на рівних не вдастся.

Шкриньяр є одним з найбажаніших центрбеків світу прямо зараз і демонструє стабільно високу гру.

Інтер свого часу заплатив солідні 34 мільйони Сампдорії і навряд жалкує стосовно подібної інвестиції.