Зустрівшись із Сергієм Гринюком в кулуарах столичного Будинку футболу, де того дня проходило засідання Ради ліг ПФЛ, ми обговорили перспективи розвитку футбольного клубу Буковина. Не секрет, що останній рік для єдиного професіонального колективу Чернівецької області видався надзвичайно складним, і лише завдяки ентузіазму тренерського штабу, гравців та персоналу вдалося увесь цей час утримувати на плаву таку громіздку та непросту структуру, як футбольний клуб. Проте, розуміючи всю складність ситуації, нове керівництво Буковини зберігає стриманий оптимізм: тут уже знають план, за яким мають перебудовувати клуб, та вже розібралися із шляхом, яким піде чернівецька футбольна команда у майбутньому. Розмову із паном Сергієм ми розпочали з того, як взагалі він вирішив прийняти керівництво над "проблемним" футбольним клубом. 

– Сергію Миколайовичу, не секрет, що нинішня Буковина – не найпринадніший об’єкт для капіталовкладень. Звідки з’явилася ідея очолити клуб і чи довго сумнівалися, перш ніж взятися за його порятунок? 

– Я не чужа людина в спорті й у футболі зокрема. Перш ніж взятися за цю справу, кілька місяців вивчав усі нюанси. Свого часу я пройшов великий шлях із футзальним клубом Меркурій (Чернівці) – ми три роки поспіль займали призові місця в українській першій лізі. Залишилися у мене й певні ідеї, не реалізовані у тому проекті, але цікаві для професіонального футболу. Тому цікаво й далі зростати, вивчати й освоювати нові сфери. І, це одна із найперших причин, я сам займався футболом, грав тут у Чернівцях. Виріс на матчах місцевої команди і лишаюся і зараз її шанувальником. 

– Наразі у клубу Буковина за плечима велика історія, значні імена і серйозні борги. Яку ситуацію ви застали в клубі? І, головне, яким чином маєте намір її вирішувати?

– Ми розглядаємо ФК Буковина як серйозний проект. Маємо за взірець приклад ФК Тернопіль – клубу, котрий розвивається, тісно співпрацюючи з місцевими владою і бізнесом, залучає місцевих футболістів. Розумієте, ми провели низку попередніх зустрічей з буковинським бізнесом, з міською і обласною владою. Всім потрібен клуб, і ніхто нібито не висловлюється проти того, щоб допомогти команді. Тому наразі маємо об’єднати зусилля і зібрати коло потенційних спонсорів. 

Є у нас різні напрацювання. Скажімо, таке: ми будемо розповсюджувати серед вболівальників та підприємств міста абонементи. Вони не тільки даватимуть право відвідувати матчі, але й дозволятимуть власникам отримувати знижки при покупці різних товарів та послуг. Уже сам продаж абонементів дозволить закрити певні питання. 

Хочемо утримати лідерів нашої команди

– Модель, яку можна умовно назвати "ФК Тернопіль", в цілому, зрозуміла. Але клубу потрібно якось дограти сезон – чи встигнете її втілити саме тоді, коли Буковині потрібна підтримка?

– Дещо почне працювати уже з нового року. В бізнесі, як ви знаєте, все планується наперед – і річний бюджет також. Потихеньку будемо виплачувати борги (їх, на жаль, вистачає – і не лише сучасних). На сьогоднішній день клуб дещо винен і ПФЛ, і гравцям, і тренерам, і іншим працівникам ФК Буковина. Юрій Гій, намагаючись втримати команду на плаву, врятувати її від зникнення, також набрався боргів. 

– За певною наявною інформацією, команда отримала уже частину однієї зарплати і почала виплачувати перші транші боргу по заявочному внеску. Це так?

– Дійсно, ми почали виплачувати за цими напрямками частину грошей. 

– Інколи так буває, що в тяжкі часи в команді грають одні гравці, а коли вони виконають свою роль, і в клубі з’являться гроші – приходять інші. Якою буде доля нинішнього складу? Адже, з одного боку, ці футболісти підтримали клуб у часи безгрошів’я, а з іншого – на декого з них уже є попит на трансферному ринку…

– Звісно, наша мета – втримати лідерів команди. Ясна річ, що рятувати команду від вильоту доводиться на скромних умовах… Але тут треба зрозуміти й інвесторів – вони вкладають кошти в команду, бажаючи мати певні гарантії щодо своїх вкладень. Тобто, ми надамо можливість гравцям і надалі грати в Буковині, спробуємо підтягнути фінансування й забезпечити нормальне фінансування клубу. Але при цьому нам треба знати, що та команда, над якою ми працюємо, створюється на майбутнє, і колектив не розійдеться.

Маємо намір реформувати клуб за взірцем ФК Тернопіль 

– Я розумію, що наразі стоїть питання про сам порятунок клубу, в пасиві якого уже є одна неявка, від зникнення. Але все ж – в активі Буковини всього сім очок, як команда збирається рятуватися від вильоту?

– Розумієте, як бізнесмен, я звик розкладати справи за пріоритетністю. Звісно, турнірне становище не може нас не турбувати, однак, повірте, у клубу занадто багато проблем, які потребують негайного вирішення. Йдеться, до речі, не лише про борги перед працівниками та гравцями, а й про стадіон, його освітлення та інші потреби клубу. Всі ці проблеми будуть вирішуватися, але зараз потрібно вибудувати план згідно з насущними пріоритетами. Щоб знати, куди рухатися. 

– Чимало буковинців нині грає по всій Україні і за її межами – достатньо назвати Ткачука (Металіст), Палагнюка й Орловського (Гандзасар, Вірменія), Платона (Металург Запоріжжя), Керчу й Гунчака (Нафтан, Білорусь). Якщо когось із них, зважаючи на молодий вік і спортивну перспективність, навряд чи вдасться повернути назад на батьківщину, то інші, можливо, й не проти допомогти землякам. Не замислювалися над такою можливістю?

– Чому ж ні? Всі ці імена тримаємо в полі зору. Зізнаюся, радіємо успіхам наших земляків, постійно за ними стежимо. З деким із них уже говорили, дізнавалися про їхнє бажання й готовність допомогти Буковині. Вони справжні патріоти – є такі, що готові й на значно гірших умовах допомогти рідній команді… Але наразі про це поки зарано говорити. Давайте налагодимо клуб, ввійдемо у зимовий антракт…

Платон, Палагнюк, Орловський, Ткачук, Гунчак, Керчу? Секрети поки не буду розкривати, але з деким із них ми вже говорили…

– Нинішній нападник Ниви, а взагалі – вихованець буковинського футболу Семенюк, виступаючи за Ниву, забивав рідній команді і палко святкував цей успіх, а недавно був дискваліфікований із формулюванням, цитую – "за нецензурний жест на адресу глядачів 8 листопада 2014 року після матчу 16-го туру чемпіонату першої ліги між чернівецькою Буковиною та тернопільською Нивою". Невже на батьківщині його чимось образили? Адже просто так такої реакції не мало б виникнути…

– Ви знаєте, молодим притаманні інколи такі вчинки. Ми, старші, знаємо – розуміння життя приходить з роками. Тому я не хочу звинувачувати його в чомусь, якось роздувати емоційний сплеск. Роки розсудять… 

– Наостанок – запитання із розряду філософських. І все-таки, вірите в майбутнє чернівецького футболу? 

– Звісно. Повторюся, я багато бачив прекрасних матчів у виконанні Буковини. Мій вболівальницький стаж немалий, але й футбольний – досить значний. Для мене історія Буковини – це не просто пожовклі сторінки програмок та газет. Я сам бачив великі події своїми очима, брав участь у багатьох важливих справах. На ветеранському рівні виходив на поле з багатьма зірками нашого футболу. Тому вірю в Буковину й зичу цього ж нашим футбольним діячам, вболівальникам, усім землякам. 

Артур Валерко, Football.ua