ФК Карлівка – один із найбільш багатообіцяючих новачків другої ліги останніх років. У місті дбайливо реконструювали і усучаснили стадіон, а команда має можливість вирушати на закордонні збори й плекає свої власні турнірні амбіції. Однак якщо у минулому сезоні ще ФК Полтава-2-Карлівка був серед претендентів на медалі Групи Б, то у нинішньому сезоні уже самостійний ФК Карлівка опинився несподівано низько у турнірній таблиці. З одним із лідерів та старожилів цього колективу, напівоборонцем Олександром Пономаренком, ми говоримо про 2013 рік у житті ФК Карлівка, а також про кар’єру цього молодого футболіста, котрим, тим не менш, уже пишаються земляки.
- Олександре, в останньому турі ви переграли Макіїввугілля й пішли у відпустку в покращеному настрої. А як взагалі оціниш півріччя ФК Карлівка? Що вдалося, що – ні? Що назвеш головним досягненням своєї команди в 2013 році?
– Це півріччя було досить непростим. Наша команда добре грала з лідерами, але демонструвала невиразну гру з командами нижньої частини турнірної таблиці. Якщо чесно, я вважаю його провальним, все-таки ми розраховували на вищі позиції у турнірній таблиці. Головним досягненням, на мою думку, є наша самостійність як футбольного клубу.
– Ваша команда раніше виступала як ФК Полтава-2-Карлівка, маючи можливість використовувати гравців першолігового клубу. Як дався Карлівці перехід у «самостійне плавання»? Ви, гравці, відчули, що тепер у клубі нова трансферна політика?
– Результати «самостійного плавання» поки що гірші,ніж ми сподівалися, але причиною цього, я вважаю, є те, що змінилося багато гравців, не вистачало зіграності, взаєморозуміння.
– Згадуючи сезон, які матчі відзначиш для своєї команди як найкращі, а які – як найгірші?
– Найкращими я вважаю матчі проти свердловського Шахтаря та команди Гірник-Спорт (Комсомольськ), найгіршими – проти ФК Реал Фарма (Овідіополь) та Арсеналу-Київщини.
– Полтавська область має чи не найбільше представництво у другій лізі. Як гралося із Кременем та Гірником-Спортом? Ці матчі для вас принципові, чи не придаєте сусідству особливого значення?
– Ці матчі для нас є дуже принциповими, ми завжди розцінюємо їх як дербі та налаштовуємося з подвійною мотивацією. До речі, за два сезони карлівчани провели із Кременем уже 5 матчів, і всі 5 завершилися внічию.
– Що скажеш з приводу об’єднання другої ліги? Цікаво грати проти нових суперників, з якими раніше не доводилося перетинатися?
– Так, на мою думку, це добре, більше матчів – більше досвіду.
– По ходу сезону ваша команда пережила тренерську відставку. Які спогади лишилися від роботи із Зав’яловим? Що змінилося під керівництвом Лукаша?
– Спогади про Андрія Зав’ялова залишилися хороші. Він багато часу приділяв роботі з м’ячем, добре ладнав з гравцями, до кожного мав свій підхід. З приходом Сергія Лукаша більше уваги стало приділятися нашій фізичній формі.
– Які плани у вашої команди на зимову перерву? Уже відомий графік зборів?
– Точного графіку ще немає. Планую добре відпочити і з новими силами повернутися до чемпіонату.
– Як проводиш відпустку?
– Відпустка – чудова нагода побачити рідних і друзів, але спортсмен навіть у відпустці повинен тримати себе у формі: ранкова пробіжка і елементарні фізичні вправи – обов’язково.
– Трішки про тебе. Знаю, що ти вихованець футболу Полтавщини. А конкретніше – звідки родом? Як потрапив у футбол?
– Я родом з села Пришиб Шишацького району Полтавської області. Розпочав грати за команду Гоголеве на чемпіонат області. Потім переїхав до Полтавського інтернату. Першим тренером у мене був Олександр Олександрович Єжаков. Я грав за команду Молодь (Полтава). Виступав на різних позиціях, крім, хіба що, воротаря:) Але основними для себе вважаю позиції лівого та центрального півзахисника.
– Знаю, що ти побував і в дублі Металіста. Розкажи, як туди потрапив – хто помітив, хто запросив? Скільки часу там провів?
– У дубль Металіста на перегляд мене відправив Олег Миколайович Кривенко. Тренером там тоді був Сергій Петрович Ралюченко, він і запропонував мені залишитися. У Металісті я пробув недовго, близько року.
– Де виступав до Карлівки? У яких командах, який чемпіонат?
– Наступною професійною командою після Металіста у мене була якраз Карлівка.
– Тобто, ви разом пройшли усіма щаблями. Ти вже другий сезон виступаєш у складі своєї команди в другій лізі. Які враження?
– Дуже приємно розуміти, що ти можеш бути гравцем професійного клубу, особливо там, де ти виріс, тому враження приємні.
– Як для напівоборонця, ти немало забиваєш. Який улюблений гол із тих, що ти забив?
– Найкращим голом вважаю м’яч, забитий у ворота команди Шахтар (Свердловськ) у цьому сезоні (Олександр, вочевидь, має на увазі гол, котрий він провів шикарним прицільним ударом із пристойної відстані, – прим. Football.ua).
– А загалом, за які команди вболіваєш? Хто твій кумир у футболі?
– Динамо та Барселона – мої улюблені команди. Я не виділяю когось одного, мені подобаються футболісти з умінням миттєво оцінювати ситуацію, вибирати найкращий з багатьох варіантів пасу чи позиції, як це роблять Іньєста і Хаві.
– Із Полтавщини вийшло багато крутих гравців – від Шарія до Ротаня. Хто найкращий в історії, на твою думку?
- Шарій – це легенда полтавського футболу, але, на жаль, я не застав його гри на професійному рівні, тому найкращим вважаю Ротаня.
Артур Валерко, Football.ua
