Слободян: "Хотілося б більше чистоти в футболі"

Після зняття ФК Оболонь із першої ліги минулого чемпіонату чимало вболівальників шкодували через зникнення клубу із особливою історією та філософією. Проте в рекордні строки було створено новий клуб – ФК Оболонь-Бровар, котрий у лютому минулого року провів свій перший в історії матч, потім стартував у аматорському чемпіонаті України і того ж року здобув професіональний статус, розпочавши виступи в другій лізі. 

Нині, у своєму прем’єрному сезоні, ФК Оболонь-Бровар встиг уже здобути реноме «грози авторитетів». Команда під керівництвом Сергія Солдатова перемогла більшість суперників із верхньої частини турнірної таблиці, а перед стартом весняної частини сезону провела активну селекційну роботу. Оновленим складом «пивовари» перемогли на Меморіалі Щанова, і цей трофей став першим в історії нового клубу. По завершенні фінального матчу ми поспілкувалися із президентом ФК Оболонь-Бровар Олександром Слободяном, котрий розповів про стратегію розвитку футбольного клубу і його локальні завдання.

– Олександре В’ячеславовичу, Кубок Щанова – це перший трофей в історії вашого клубу. З яким настроєм стежили за виступами оболонців на цьому турнірі?

– Якщо чесно, то я не зовсім задоволений. Чекав від команди кращої гри в фіналі, але, можливо, півфінальний матч, який Оболонь-Бровар виграв з рахунком 8:1, десь розхолодив хлопців. Через це десь не пішла гра – ми  пропустили першими, і далі гра пішла не зовсім так, як хлопці собі думали. 

– Тим не менш, те, що ваша команда брала участь у Меморіалі Щанова, це плюс і для неї, і для цього турніру. Якої ви думки про змагальний рівень турніру пам’яті Олександра Щанова?

– У нас дві команди брали участь у цьому турнірі, тож ми змогли переглянути усіх футболістів, яких ми хотіли відібрати. Для нас було важливо закрити чотири позиції (воротарську ми закрили трішки раніше), і цей турнір дозволив нам це зробити, знайшовши перспективних українських футболістів. 

– ФК Оболонь відзначався патріотичною футбольною філософією. Оболонь-Бровар збереже ці традиції?

– Ви розумієте, ми були єдиними спонсорами того футбольного клубу, тому ці традиції будуть продовжені. Нині є багато українських футболістів, котрі хочуть, мріють потрапити у професіональний футбол. У нашому клубі замається 700 футболістів різного віку, і найкращі випускники академії матимуть де продовжувати виступи й відточувати свою майстерність. Та й місто Київ має багато гравців, котрі поки що не можуть знайти, де реалізувати свої таланти. Ось у цьому всьому і є роль клубу Оболонь-Бровар в українському футболі. 

– Ваш клуб несе ще й певну патріотичну місію, адже на базі Оболоні в Бучі займаються збірні України, на Оболонь-Арені проводяться міжнародні семінари федерації. Тож ви й надалі будете підтримувати український футбол в цілому?

– Як ви знаєте, наші збірні поки не мають власних полів, тому їм доводиться шукати, де проводити свої збори. На щастя, ми упродовж тривалого періоду працювали над розбудовою матеріальної бази. Маємо два непогані тренувальні поля в Бучі, а також свій власний стадіон – Оболонь-Арену, і ми хочемо збільшувати кількість глядацьких місць на ній. 

– Наскільки?

– Наразі загадувати наперед ще не приходиться. Сьогодні у нас трішки більше 5 тисяч місць, а можна було б підняти до 8-10 тисяч. Проте узгоджувати якісь будівельні справи у нас дуже важко. Будувати, розвивати щось надзвичайно непросто – і в футболі, і в економіці. Ми є виробнича структура, і нас наскільки «придавили» цими податками, що нам дуже важко. 

– Попри це, інфраструктура вашого клубу зразкова для нижчих дивізіонів – про це говорив і президент ПФЛ Мілетій Бальчос. У зв’язку із цим, виникає запитання – чи не має Оболонь-Бровар бажання уже зараз штурмувати вершини другої ліги й переходити на більш високий рівень?

– Ми двічі по три роки перебували у прем’єр-лізі, отримали значний досвід. Але не так давно я читав інтерв’ю президента ФК Мир із Херсонської області. Чому він покидає футбол?

– У тому інтерв’ю нашому сайту він натякнув, що через, скажімо так, незадоволення суддівством…

– Хотілося б, щоб у цьому плані футбол був чистішим і арбітраж був об’єктивнішим.

– Підозрюю, що зараз ви, у першу чергу, пригадаєте резонансну нічию з певним клубом у першій частині чемпіонату…

– Саме так, і не тільки цей матч. Скажу вам відверто, ми спочатку хотіли просто оцінити наші можливості й оцінити турнір другої ліги. За підбором команд друга ліга мене порадувала – команди досить рівні й непоганий футбол показують. Але ось це суддівство і підхід окремих команд до своїх турнірних завдань мене розчарували. Доводиться чути від деяких команд, що у них немає коштів, але чому при цьому вони знаходять кошти на суддів? 

Зрозуміло, що ми, Оболонь-Бровар, розпочали з чистого листа. Якщо пригадати той час, коли ми стартували в аматорській першості, то в фінальному матчі Меморіалу Щанова зі стартових хвилин грав лише один гравець із того часу – Андрій Корнєв. А Валерій Іващенко, відомий наш футболіст, нині працює тренером у другій команді Оболоні. Звичайно, нам довелося брати гравців і в літній період, і по ходу чемпіонату, і нині. І коли чуєш, коли в команду, яку ми колись двічі за сезон обігрували, вливається троє нових гравців – і це велика проблема, то що казати про нас, коли ми повністю з нуля розпочинали?

– Оболонь-Бровар від самого початку взяв акцент на власну академію, на молодіжний футбол. Ваша команда гравців 1996 р.н., котра й стала базовою для нового клубу, минулого року отримувала добротну ігрову практику в чемпіонаті Київської області. Це також – частина стратегії розвитку клубу, яка буде продовжена?

– Ми зараз відбираємо уже футболістів 1997-1998 р.н. На цьому турнірі в нашій другій команді, Оболонь-Бровар-2, найстаршими були троє гравців 1995 р.н., а всі інші були на рік-два молодшими. Тож і надалі ми будемо орієнтуватися на молодь – у першу чергу, нашу власну, а також на вихованців інших київських шкіл. Ми знаходимося зараз у манежі Динамо (Київ) – тут прекрасні умови для роботи, чудова база. Але при цьому угнатися за Динамо чи Шахтарем у пошуку талановитих футболістів дуже важко, інша справа – чи знаходять усі їхні випускники собі місця у своїх клубах. І ми в останні роки ловимо себе на тому, що особливо талановитих хлопців ми знаходимо або десь дуже далеко, або у своїй власній клубній школі. Тож із нашими 16-17-річними хлопцями варто працювати. Так, як і варто продовжувати селекційну роботу. Ось, для прикладу, Артем Корольчук – він раніше не був дуже відомим, ми його знайшли в Ретро (Ватутіне), він виріс на Житомирщині. А сьогодні у нього є дуже хороша перспектива, цей молодий футболіст буде прогресувати. Звісно, все залежить від нього, але зі сторони нашого клубу він матиме підтримку. 

– Троє футболістів ФК Оболонь-Бровар останнім часом отримували виклики до різних збірних України. Вас цей факт радує?

– Звісно. Знову ж таки, я хотів повернути до нас у команду тих перспективних гравців, які грали у нас в дублі, яких ми плекали і дуже на них розраховували. Мова йде про М’якушка, Месхію, Кирила Ковальця, Юрія Яковенка. Це хлопці, які уже в 17-18 років спробували свої сили в основі Оболоні і навіть у прем’єр-лізі. Є такі футболісти, які по два-три рази поверталися у наш клуб – значить, вони хотіли відчути цю атмосферу, котра панувала у нас завжди. 

– Мова йде не тільки про ФК Оболонь-Бровар, а й про колишній ФК Оболонь?

– Ми були єдиними спонсорами ФК Оболонь й опікувалися цією командою 15 років. На жаль, так сталося, що нам довелося припинити фінансування і попрощатися з двома функціонерами, бо вони пішли на те, щоб ліквідувати футбольний клуб і людської, нормальної, мови не розуміли. І лікарі, масажисти, адміністратори, тренери, котрі нині є в ФК Оболонь-Бровар, вони й раніше перебували у нашому клубі. Сергій Солдатов очолював команду 1996 гравців р.н., Олег Мазуренко і Валерій Іващенко були одними із найкращих наших гравців. Ми поважаємо традиції і намагаємося їх підтримувати. Звичайно, ми хочемо бути командою, котра підтримує спортивні принципи в футболі. Що це за спорт такий, і навіщо нам, виробничим структурам, підтримувати український футбол, якщо він не буде чесним? Хотілося б більше тієї чистоти в футболі. 

– Прикре запитання. У Хмельницькому зникла єдина професіональна команда. Ви певний час, поки могли, її підтримували. Чи є надія на відродження Динамо чи Поділля у цьому місті? Запитую вас, як вихідця із подільського регіону…

– Бачите, зараз можна багато що говорити негативного про ту обласну владу, яка була раніше в Хмельницькому. Байдуже було керівництву області до футболу, а мер, хоч і хотів, не мав можливості підтримати команду. Я добре знаю хмельницький футбол, після школи запрошувався у ту команду. Звичайно, ми підтримали один рік цю команду – поки мали можливість, як ви говорите. Але я сподівався, що і Валерій Крохан, і інші, хто причетний до клубу, зможуть команду підтримати й знайти в округах, які є в Хмельницькій області, тих дуже заможних людей, котрі могли б допомогти єдиній команді майстрів області. Мені дуже прикро, що так сталося. Ми у найважчий час підтримали Динамо (Хмельницький), і я сподівався, що це дасть можливість вижити клубу, команді і за цей період будуть знайдені нові спонсори. І в цьому повинен обов’язково брати участь керівник області, але, на жаль, на той час місцевій владі не було справи до футболу. 

– На перегляді у вашій команді побувало чимало гравців. Задоволені посиленням?

– Тих футболістів, котрих ми підписали, думаю, буде достатньо і щоб вирішити кадрові проблеми, і щоб не перекрити шлях молодим клубним вихованцям. 

– Яким місцем за підсумками сезону будете задоволені?

– Побачимо, як будуть складатися обставини. Ми – максималісти, і перед кожною грою я ставлю завдання її виграти, і не просто виграти – а продемонструвати хорошу гру. Ті команди, які нині вище нас у другій лізі – ми більшість із них обіграли. При хороших обставинах команда буде вище. Те місце, яке ми нині займаємо, непогане для дебютанта, але ми хочемо більше. Турнір, як ми побачили, цікавий. Багато хороших команд, перспективних футболістів. Хочеться, щоб клуби не зникали і змагання ставали ще цікавішими. У нас є можливості і перспективи грати і на більш високому рівні. Але як буде далі – життя покаже. Ми – виробнича структура, нам непросто виживати. І ми шукаємо ті формули підтримки нашого клубу і команд, які в мінімальній мірі впливали б на витрати наших виробничих структур. У нас це вийде – важливо, щоб футбольний клуб обходився дешевше, ніж це було раніше. Для цього ще треба працювати над футбольним клубом – і та підтримка збірних, про яку ми говорили вище, проходить також не на безоплатній основі й допомагає нашому клубу. Ми надаємо, коли потрібно, наш стадіон і наші поля, що трішки допомагає нам фінансово. У нас підтрибунних приміщень більше 3 тисяч кв.м., вони також повинні працювати й приносити клубу кошти. Працює у нас тренажерний зал, салон краси, кафе. Площа стадіону повинна давати кошти, які ми зможемо вкладати в футбольний клуб. Тож наразі ми наробляємо досвід і працюємо над поліпшенням фінансування клубу також. 

Артур Валерко, Football.ua