Третій в історії розіграш Ліги націй УЄФА видається таким, на якому усі команди-учасниці змагань із категорії топ-спірних Європи відчайдушно поставили хрест, тож інтригу в протистояннях доводиться шукати серед найгучніших афіш накшталт тієї, що супроводжувала матч на стадіоні Молінью у Вулвергемптоні. Рівно 11 місяців тому, 11 липня 2021 року, збірна Італії тріумфувала на Вемблі в фіналі чемпіонату Європи-2020, здолавши саме Англію.

Певна річ, що можливість узяти реванш у кривдників у настільки короткому проміжку часу раніше випадала зрідка, але такий турнір, як Ліга націй, дозволив складати більш цікаві розклади. Однак не даремно, як покаже досвід, команди мали зіграти саме на Молінью. І справа тут геть не в жахливій поведінці фанатів господарів під час того самого фінального матчу.

Команди Гарета Саутгейта посіли в нас великі сподівання на те, що саме їхня гра відродить завчасно втрачене захоплення розіграшем цього турніру. І вже на перших хвилин ми отримали достатньо родючий для того ґрунт, коли на момент Фраттезі блискавично та не менш гостро відповів біля чужих воріт Абрагам. Та зовсім трохи потому помилка Доннарумми на рівному місті, яка так і не завершилася влучним ударом від Теммі, лише підігрівала становище на футбольному полі.

Однак, неначе злякавшись власної швидкості, Англія потрохи начала збавляти оберти, тоді як суперники також намагалися вгамувати надмірну квапливість власних гравців. Гра через це стала більш спокійною та чітко поділеною на зони впливу кожної зі сторін, що призвело в підсумку до зниження рівня напруги. Лише поодинокі загрозливі випади накшталт замикання прострілу Ді Лоренцо з правого флангу зусиллями Тоналі в середині першого тайму, або цілий каскад моментів у Італії перед перервою порушували цей спокій.

Але господарі та гості так і не змогли розпечатати ворота, а коли повернулися на поле в другому таймі, то до нас знову завітав настрій Ліги націй УЄФА. Якщо б матч відбувався в більш пізній для Англії часовий проміжок, то дітлахів на трибуни геть не можна було б пускати, бо засинати їм у цьому віці краще все ж таки у власному ліжечку. А ось категорії глядачів трохи старше довелося терпіти, аби просто не вимкнути трансляцію цього "дійства".

Англія та Італія відмовилися грати в футбол після перерви, а під завісу гри почали ще й вантажити власні голови думками про якесь турнірне значення цього матчу. Так воно виглядало збоку, у будь-якому випадку. Цікавого не було геть нічого, і тільки можна подякувати Саутгейту та Манчіні, що вони десь в підтрибунці швидко домовилися про синхронні заміни, а не то б ми дізналися про новий спосіб затягнути й без того мертву гру.

У наступному турі Англія зіграє вдома проти Угорщини, а Італія поїде до Німеччини.

Англія — Італія 0:0

Англія: Рамсдейл — Джеймс, Магвайр, Томорі (Гуехі, 87), Тріпп’єр — Ворд-Прауз, Маунт (Бовен, 65), Райс (Філліпс, 65) — Стерлінг (Сака, 79), Абрагам (Кейн, 65), Гріліш.

Італія: Доннарумма — Ді Лоренцо, Гатті, Ачербі, Дімарко (Флоренці, 86) — Фраттезі, Локателлі (Еспозіто, 64), Тоналі — Пессіна (Крістанте, 87), Скамакка (Распадорі, 76), Пеллегріні (Ньонто, 64).

Попередження: Гріліш, Ворд-Прауз — Локателлі, Гатті, Тоналі