Відбіркові етапи до чергових міжнародних форумів завжди були для українських футбольних уболівальників сильним головним болем. Що поробиш, але нечасто ми стаємо учасниками фінальних частин великих турнірів, і тому на кожен такий досвід є підвищений попит. А цього разу ми взагалі впритул підходили до потрапляння наступного року на Євро-2024 в Німеччині.

Але є одне велике "але" й зветься воно збірна Італії. Так, саме проти чинних володарів кубка Анрі Делоне ми мали боротись за єдину перепустку на турнір від групи C, що залишалась вакантною після того, як національна команда Англії спокійно посіла першу сходинку в нашому квінтеті. І насправді все було дуже просто — перемагаємо, і готуємось собі до Євро-2024, а в іншому випадку — малюємо собі плани на майбутнє в плей-оф Ліги націй УЄФА.

По першому тайму сказати в перерві було просто нічого — занадто багато емоцій. Як позитивних, так і негативних. Куди ж без цього. Ребров вигадав протидію атакам суперників у вигляді п’яти захисників за рахунок динамічної позиції в Зінченка й це реально працювало. Італійці важко входили в гру й ми навіть устигли створити перший небезпечний момент завдяки дальньому пострілу Циганкова.

Але й "Скуадра Адзурра" не відпочивала — К’єза миттєво повернувся нас думками назад на землю ударом із центру штрафного над воротами. Тоді вперше почало здаватись, що навіть широку лінію захисту можна розтягувати переведеннями поміж флангів. Та й цей Федеріко невгамовний постійно заважав нашим оборонцям своїми переміщеннями та грою на партнерів у відкриті позиції.

Таким чином згаяв свій момент Фраттезі, але до цього Україна створила небезпеку у вигляді пострілу здалеку від Судакова, але Доннарумма, як і Трубін в епізоді за участі Барелли за кілька хвилин після цього, парирував загрозу. Як бачите, постійно намагались команди відповідати один одному, тож зупинок у грі майже не було. А ще була просто фантастична підтримка, і якщо навіть фанати суперників аплодують вашим уболівальникам у відповідь, то це говорить багато про що.

Що ж до другої половини матчу, то тут Італія вже намагалась грати з холодною головою. Захист, обережні заміни Спаллетті та контроль над рухом м’яча. Інколи нам удавалось розбити всі ці хитрі схеми опонентів, але що ж то були за беззмістовні швидкі флангові атаки? То Мудрик утратить м’яч, то Циганков, а після Віктора — і Зубков. Наче непогано ж грали на загальному плані, але чогось постійно не вистачало.

Проблема полягала в тому, що треба ж було перемагати, а суперники, чим далі заходив матч, тим нижче сідали в захист. Ще й і відскоки м’яча всі на їхню користь були, тому Доннарумма інколи й власноруч міг з’їсти хвилини зо дві ігрового часу. Потрібно було це ламати, тому Ребров розпочав ротацію.

І ось він — вирішальний момент. Зубков у компенсований час робить простріл із правого флангу на Мудрика до центру штрафного, Михайло чіпляється за ногу Крістанте, летить додолу, а арбітри… Нічого. І VAR нічого. От ми й не отримали свій найкращий шанс забити в цьому матчі. Але зберігаємо спокій — ця команда ще своє слово не сказала.

Таким чином збірна України фінішувала у відбірковій групі C на третьому місці з 14 очками в активі й гратиме в плей-оф Ліги націй УЄФА за путівку на Євро-2024, тоді як Італія посіла другу сходинку з такою самою кількістю заліковими балами й уже має свій щасливий квиток.

Україна — Італія 0:0

Україна: Трубін — Конопля (Тимчик, 84), Сваток, Забарний, Миколенко — Степаненко (Піхальонок, 80) — Циганков (Зубков, 80), Судаков, Зінченко (Сікан, 85), Мудрик — Довбик.

Італія: Доннарумма — Ді Лоренцо, Ачербі, Бонджорно, Дімарко — Фраттезі, Жоржиньйо (Крістанте, 71), Барелла — Дзаніоло (Політано, 71, Дарміан, 90+2), Распадорі (Скамакка, 46), К’єза (Кін, 81).

Попередження: Конопля — Бонджорно.