120 років, як він з нами. Він – це український футбол. 14 липня 1894 року у Львові під час Загальної крайової виставки відбувся футбольний матч між командами спортивного товариства Сокіл. Львів’яни та краків’яни змагалися на спеціально збудованому стадіоні, і того дня, котрий став днем народження українського футболу, львівська команда виграла у своїх суперників завдяки голу Володимира Хомицького. Про прем’єру «копаного м’яча» для читачів Football.ua розказав Юрій Михалюк – історик футболу, автор перших публікацій щодо витоків вітчизняного футболу.  Нині пан Юрій є керівником інформаційної служби ФК Скала.

"110-річчя українського футболу
відзначали навіть урочистіше, ніж 100-річчя"

– Отже, Юрію Андрійовичу, як віднайшлася ця дата і коли вдалося її встановити?

– На початку 90-х, переглядаючи багато різноманітної футбольної літератури, у тому числі – й довідників та енциклопедій, я віднайшов цю дату. Зокрема, 14 липня 1894 року згадувалося у чеській «Малій енциклопедії футболу», виданій у Празі, та у «Футбольному лексиконі», виданні НДР, яке побачило світ у Лейпцигу. Хоча це була лише дата зустрічі Соколу (Львів) та Соколу (Краків), однак мені цієї інформації було цілком достатньо. Я пішов у нашу львівську наукову бібліотеку імені Стефаника, почав пошук у архівних підшивках міських видань та інших історичних документах. Роботу цю я проводив у 1992-1993 роках, коли працював керівником прес-служби футбольного клубу Карпати. 

– Ви шукали цю інформацію уже після розпаду СРСР. А за радянських часів яка дата вважалася як першопочаткова для українського футболу? 

– Ніхто цю тему особливо не досліджував – «більшовики» вважали, що футбол розпочинався уже після революції, і в пресі про дореволюційний футбол практично не писали взагалі. 

 

– Цікавий момент: датою народження російського футболу і в радянські часи вважали 13 вересня 1898 року, коли на Кадетській лінії Васильєвського острова Санкт-Петербургу зіграли команди місцевих кружків любителів спорту. Ви вірите в такі точні дати – що стосовно російської, що стосовно української? Чи вони є, до певної міри, умовними?

– Мене не цікавили дати Санкт-Петербурга чи будь-яких інших міст за межами України, мене цікавив, передовсім, Львів. Я почав шукати дані про цей львівський матч – до цих пір зберігаю ксерокопії місцевих газет, які писали про поєдинок («Газета львівська», «Діло»…). Є низка інших свідчень, фотографій. Звістки про цей поєдинок широко висвітлені у світових історично-енциклопедичних виданнях. Тому відносно львівської дати немає ніяких сумнівів – вона офіційно підтверджена як сучасниками, так і нинішніми істориками, а також численними публікаціями та іншими пам’ятками. Вона досліджувалася багато років. Всі вони згадані у моїх книгах: «Львівське коріння українського футболу» (вона повністю присвячена саме цій темі), а також «Історія львівського футболу», де також приділена увага історичному поєдинку. 

– Цікаво, сучасники розуміли всю історичність того поєдинку?

– Так, звісно. Повторюся, матч мав великий резонанс, про нього писали міські газети. Тобто, непересічність події була зрозуміла і її учасникам, і спостерігачам. Власне, невипадково спеціально саме для цього матчу був зведений стадіон. 

– Вам не прикро, що ювілейні дати українського футболу ніхто не відзначає особливо?

– Справді, так вийшло, що 100-річчя було практично проігнорованим «футбольними властями», на 105-річчя ми домоглися лише офіційного визнання, а по-справжньому відзначити вдалося лише 110-річчя. Ми, футбольні історики, свою справу зробили – вказали на цю дату, знайшли докази її вірності. А далі – все залежить від Федерації футболу. Якщо держава та керівні органи нашого футболу не будуть пропагувати історію вітчизняного спорту, знайомити з нею молодь, то гріш їм ціна. 

– Що для вас було принциповіше: географічна прив’язка матчу чи його учасники? Адже, якщо чесно, матчі на українській землі відбувалися й раніше, існував і так званий «дикий футбол»…

– Географічна прив’язка та походження учасників – це пов’язані, однаково важливі речі. Найважливіший же момент у тому, щоб на території України грали місцеві жителі. Дійсно, футбол на територію сучасної України прибув раніше 1894 року. Однак у портових містах грали задля власної розваги самі британці – моряки, службовці. Місцеві футболісти довгий час не допускалися до таких змагань. 

– Коли була встановлена ця дата, наближалося 100-річчя українського футболу. Чому тоді офіційно «освятити» ювілей не вдалося?

– Справді, дата досліджувалася роками, але до 1994 року, коли ми мали б відзначати 100-річчя українського футболу, зібралося уже достатньо доказів, щоб офіційно її визнати. Але коли ФК Карпати (Львів) звернувся до очолюваної Банниковим ФФУ, вони дату передивилися і сказали: «Так, тут підтвердження є, але ми не знаємо, яка ситуація в інших регіонах». І вийшло так, що святкування довелося перевести. А уже коли наближався 1999 рік, 105-річчя, ми знову активізували роботу. Відбулися три засідання робочої групи, до якої входили історики футболу зі всієї України – я Роман Мелех та Юрій Назаркевич від Львова, В’ячеслав Кульчицький від Одеси, Олександр Двойнисюк від Миколаєва, Микола Ковальов від Кіровограда, Юрій Ландер від Харкова, Микола Моторний, Юрій Сай, Валентин Щербачов та Олексій Семененко від Києва, Марк Левицький від Донецька та інші… Усі вони визнали, що саме львівська дата є найдавнішою і найточнішою. У підсумку виконком ФФУ, керівником якої уже був Пустовойтенко, визнав цю дату. По-справжньому відсвяткували ми уже 110-річчя. У нас у Львові був встановлений спеціальний пам’ятний знак, відбулася урочиста церемонія нагородження. 

– Тоді, у 1994 році, було не так багато атрибутів визнання 100-річчя вітчизняного футболу. Одним із них був конверт із спец погашенням, випущений Укрпоштою. Хто став ініціатором його появи, хто підказав поштарям про дату?

– Це була ініціатива ФК Карпати, і нам допоміг у цьому керівник львівського філателістичного товариства. 

"Усі інші міста визнали, що львівський матч був найдавнішим"

– Для людини зі сторони, яка поверхово знає історію розповсюдження футболу, може видатися, що улюблена гра розповсюджувалася тільки через порти. Як же вона дісталася «сухопутного» Львова? 

– Був такий викладач львівської гімназії – Едмунд Ценар, який побував 1891 року у Великобританії, побачив і полюбив футбол. Він привіз перший м’яч до Львова, познайомив з грою гімназистів. Однак усе це було на рівні уроків фізкультури. Однак дуже швидко все воно переросло у організовані змагання, першою датою у відліку яких стало якраз 14 липня 1894 року. 

– Що, власне, спричинило до проведення першого матчу саме цього дня?

–    У цей день відбувалася друга загальнокрайова виставка досягнень (щось на зразок ВДНГ у радянські часи) програма якої була дуже насиченою, зокрема, пройшли конференції літературознавців (кілька своїх рефератів виголосив Іван Франко), медиків, інженерів та ін., свідками якої лише в перший день роботи стали понад 30 тисяч львів’ян та гостей столиці Східної Галичини, що прибули до Стрийського парку на нещодавно запущеному з 31 травня 1894 р. електричному трамваї. До футбольного матчу готувалися дуже серйозно: спеціально для нього був зведений стадіон з трибунами на 10 тисяч місць, поєдинок проводився за всіма правилами, єдине – що грали до забитого м’яча. Гол відбувся уже на сьомій хвилині, тому прем’єрний поєдинок тривав так недовго. Незважаючи на протест арбітра матчу пана Виробка з Кракова, який вимагав продовження гри, бо його земляки прагнули реваншу, команди  попросили з поля, на яке вже виходила група гімнастів, щоб демонструвати групові вправи.

– Що стало потім із автором першого голу – Володимиром Хомицьким? 

– Він народився 19 квітня 1878 року у місті Лева. На час проведення першої загальновизнаної в історії українського футболу гри був учнем другого року навчання учительської семінарії. 898 року закінчив навчання в семінарії. Продовжив навчання у Львові та Відні, потім був учителем фізичного виховання ХІ львівської гімназії. Оскільки мав слабке здоров'я, його оминула військова служба. За станом здоров'я у 50-річному віці пішов на пенсію. Війну перечекав у Львові, 1946 року виїхав до Польщі, де і помер 12 липня 1953 року.


На фото: Юрій Зубач забиває першу палю на місці історичного стадіону

– Спортивне товариство Сокіл, яке, власне, й провело цей матч між двома своїми командами зі Львова та Кракова, мало якесь політичне «забарвлення»? Футболісти у львівській команді були поляками чи українцями?

– Ви розумієте, тоді існувала Австро-Угорщина. Багато хто цього не враховує і тому розподіляє гравців за національністю. Насправді ж у товариство входили представники різних народів, і не лише українців або поляків. Щодо команди «Сокіл» (Львів), то її гравці були, передовсім, львів’янами. Жителями нашого міста. 

– Про той матч ми можемо судити із газетних звітів. Що, власне, у мові тодішніх піонерів спортивного репортерства вражає вас, як журналіста, нині? Пам’ятаю, коли я читав репортажі із перших київських матчів, мене вразило, скільки статистики вони використовували і наскільки «математичними» були їхні звіти. 

– Я також хотів би це відзначити – наскільки люди тоді були точними! Вони відзначали у своїх репортажах усе – як команди збиралися, як їхали на зустріч, у якій формі грали, яка погода була у той день. Видно, що журналісти серйозно ставилися до своєї роботи. 

– 1999 року, коли, власне, й відбулася «легалізація» цієї дати, хто був конкурентами Львова у боротьбі за звання «колиски українського футболу»?

– Абсолютно ніхто! Представники усіх міст, що були на нарадах щодо дати народження українського футболу, визнали, що львівська дата підтверджена і справедливо визнана. Тоді ФФУ поставила декілька критеріїв: матч мав бути проведеним за всіма тодішніми футбольними правилами, у ньому мали брати участь офіційні спортивні товариства й команди, він повинен був відбуватися на облаштованому стадіоні за діючими на той час футбольними правилами, а учасниками мали бути місцеві футболісти. За всіма цими критеріями Львів підійшов. Для нас, істориків, не було принципово, яке місто «призначити» – Львів, Одесу, Київ, Миколаїв чи будь-яке іще. Ми дійсно хотіли усі разом дослідити, який же матч був найдавнішим. У якому місті був проведений найперший поєдинок за участі футболістів із українських міст. Для цього роботу проводили історики футболу з різних областей, які паралельно вели дослідження по своїх містах. І всі вони визнали, що львівська дата – одночасно й найдавніша, й найбільш підтверджена. Утрималося тоді лише двоє, і серед них – Григорій Суркіс. Щоправда, у 2004 році він уже проводив урочисту церемонію у Львові і повністю визнавав цю дату. 


На фото: Пошукова група львівських істориків футболу розглядала місце, на якому був зіграний історичний матч 120-річної давнини

– Наостанок: нині, вивчаючи архівні згадки про футбол 120-річної давнини й порівнюючи його із сучасними матчами, чого вам не вистачає у футболі ХХІ століття? 

– Ви знаєте, футбол постійно розвивається і еволюціонує. Якщо дивитися кінохроніку давніх матчів (на жаль, не 1894 року – тодішніх відеодоказів не збереглося), то можна відзначити, що нинішній футбол швидший, організованіший, досконаліший, у нього зовсім інша техніка і тактика іт.д.. 

– Гадав, ви скажете про культ «джентльменства», який намагалися зберігати на полі «піонери футбол»…

– Цілком можливо, що деяким сучасним футболістам на полі джентльменства не вистачає. Але, щоб про це говорити, треба нам було побувати на матчах ХІХ століття. Нині ж маємо довіряти пожовклим сторінкам архівів…

Інтерв’ю Артура Валерко, Football.ua

Фото із архіву Ю.А.Михалюка