Незабаром, після четвертої перемоги на чемпіонаті світу, Німецький союз розщедрився на відкриття Музею футболу. Пройтися численними залами музею – подивитися на м'яч, яким грали у фіналi ЧС-1954, проголосувати за те, чи перетнув м'яч лінію у фіналі ЧС-1966, побачити трофей, який давали чемпіонові Німеччини до “салатниці” – вже майже 10 років можна в Дортмундi. І це, мабуть, найкраще місце для футбольного музею.

Футбол – головний культ Дортмунду. Це, можна сказати, основне значення існування міста після закриття вугільних шахт. Тут люблять футбол настільки, що минулого року Боруссія в черговий раз, звично захистила титул найвідвідуванішої команди світу. Непогано для року, впродовж якого “джмелі” сповзали з п'ятого місця на приблизно десяте! І, головне, для міста, яке за населенням навіть у Німеччині важко проходить у десятку.

Але Боруссія – це, звісно, бренд, незалежно від результатів. Сюди регулярно і з великим задоволенням приїжджають фанати з усього світу – точно не заради театрів, фестивалів чи культурних місць (окрім, хiба що, Музею футболу), а заради Боруссії. “Жовту стіну” настав час до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО вносити, настільки це явна пам'ятка міста. І це не кажучи про те, що Боруссію “просто” люблять місцеві, які, незважаючи на жодні результати, передають абонементи з покоління в покоління і з'їжджаються навiть на прохідні матчі з усього Рура.

Дортмундський фенікс

Такому бренду старт було покладено, як і належить у Німеччині, у пивній. Назва клубу означає “Пруссія”, але, на відміну від тезок з Менхенгладбаха, бажання увічнити назву країни “джмелі” не переслідували – так просто називалася пивна, в якій члени молодіжного католицького товариства “Трійця” вирішили організувати окреме об'єднання. Це сталося в 1909 році, саме тому клуб носить цифри “09” у назві – але до перемог був ще дуже, дуже довгий шлях.

Цілі десятиліття Боруссія проживала настільки скромному рівні, що у ньому починав тренерську кар'єру Ернст Куцорра – один із найбільших гравців в історії Шальке. Більше того, він ще навіть не закінчив кар'єру гравця! Просто ієрархія в німецькому футболі тридцятих років була такою, що команди були різними за рівнем: Шальке був найсильнішою командою країни, Боруссія ж була відвертою периферією – і Куцорра міг собі дозволити так балуватися, набивати шишки. За часів нацистів “кобальтові” і на рівні Німеччини ставали кращими 6 разів – на рівні ж Гауліги-Вестфалія вони перемогли у всіх 11 сезонах. Боруссія навіть другою на регіональному рівні ставала рідко, поступаючись то Бохуму, то Армінії, то забутому зараз CV Гентроп.

Як скромну команду, Боруссію викошували війни – причому більшою мірою навіть Перша світова, після якої майже ніхто не повернувся. Після Другої ж саме місто було зруйноване настільки, що деякі не бачили навіть сенсу у відновленні – мовляв, простіше побудувати нову агломерацію на новому місці... А вже дуже скоро Дортмунд процвітав.

Вугілля, сталь, сталь, вугілля – нехай і на тлі загальних злиднів, але, починаючи з сорокових, місце базування Боруссії дуже скоро стало одним із найрозвиненіших і найуспішніших міст країни. Це, звичайно, позначилося і на футболі: вже 1946-го “джмелі” переманять у Дуйсбургера Альфреда Прайсслера, який і досі утримує перше місце в топі найкращих бомбардирів клубу.

Прайсслер був втіленням Боруссії на полі: він був відомий тим, що міг дати стусанів партнеру за промах прямо на полi. Разом із тезками Кельбасою та Непеклом він сформував атаку “Три Альфреда”, яка принесла “джмелям” перше чемпіонство в їхній історії. У сезоні-55/56 Боруссія забила 78 м'ячів: 17 з них забив “Аді” Прайсслер, 24 – “Фредді” Кельбаса, 22 – Альфред Непекло. А ще був Альфред “Акі” Шмідт, який грав атакуючого хава!

Тоді у Боруссії почало жеврiти протистояння, яке зараз, чесно кажучи, виглядає вмираючим. На воротах у перший (та й другий) чемпіонський сезон у “джмелів” був не хто-небудь, а чинний чемпіон світу. Щоправда, з мінорним відтінком: Гайнц Квятковськi зіграв лише у групі проти угорців та пропустив вісім м'ячів. Так ось, починав кар'єру він у Шальке, але легендою став у Боруссії, зігравши 340 матчів! А коли після вильоту з Бундесліги “кобальтових” залишив великий Лібуда, і перейшов саме в Боруссію, щоб нікуди з Гельенкiрхена не переїжджати, і голом Ліверпулю допоміг виграти Кубок Кубків... Самі розумієте.

Епоха лихоліття

При цьому ці красиві золоті часи закінчилися досить швидко. Взагалі, при всій повазі до “інстинкту вбивці” Боруссії, готовності в потрібний момент виривати титул (її сьогоднішній команді не вистачає), треба визнати, що її значущість у німецькому футболі сильно переоцінюють.

Сімдесяті, епоха розквіту німецького футболу, коли німці вигравали і Кубки Чемпіонів, і чемпіонат світу, і Євро, принесли “джмелям” хіба що виліт у другий дивізіон, існування у статусі “ліфта”. Взагалі, на наступний титул після Кубка Кубків-66 довелося чекати більше двадцяти років. Тезки з Менхенгладбаха, як і Кельн, і Гамбург, програли найбільшій Баварії багатенько історій перегонiв за “салатницею”, але вони у цих перегонах принаймні брали участь. Так само, як періодично брав участь Шальке – і навіть Герта з Фортуною.

Для Дортмунда поява національного чемпіонату стала часом, коли клуб надірвався, переоцінив свої можливості. Він виграв останній сезон перед появою Бундесліги, здолав Кельн у фіналі – але у круговому розіграші скоро став другим після "козлів", а потім йшов все нижче, і нижче, і нижче.

Клуб занадто багато витрачав, поринаючи все глибше в борги. Головною зіркою Боруссії тих часів став Лотар Еммеріх – вихованець, двічі найкращий бомбардир Бундесліги, срібний призер ЧС-1966, рідкісний представник “джмелів” у тому складі Бундестім – але 1969-го навіть його довелося продати, причому у бельгійський Беєрсхот. 1972-го клуб вилетів, і величезною проблемою того вильоту була відсутність Другої бундесліги: клуб бовтався з напівсільськими командами, на кшталт гельзенкірхенського Айнтрахта (це не друкарська помилка), кельнської Фортуни і леверкузенського Баєра.

Але перший гол в історії Бундесліги був забитий гравцем Дортмунда. Бутса, за допомогою якої Тiно Конецка це зробив

Врятував Боруссію від скочування в трясовину... чемпіонат світу. Саме до турніру, який мала приймати Німеччина, у Дортмунді вирішили побудувати те, що зараз є головним символом як міста, так і клубу.

Навіть зараз “Вестфален” виглядає дозволеним допінгом у гонці за прибутками: адже відвідуваність Боруссії вдвічі перевищує відвідуваність, наприклад, Челсі. В епохи до соцмереж та до величезних телеконтрактів значимість цього допінгу була ще вищою. “Джмелям” довелося почекати у Другій Бундеслізі (так, до ЧС-1974 з'явився ще й другий загальнонімецький дивізіон), але згодом вони стали набирати сили і з самого початку вісімдесятих стали міцним середняком вищої ліги.

From zero to hero

Майже вся історія Борусії – балансування між розкішшю та банкрутством. Перші чемпіонства прийшли невдовзі після серйозного обговорення, що Дортмунд не треба відбудовувати, а Борусію краще розформувати. За якісь роки до появи “Вестфалену” клубу загрожувало банкрутство – і до "жирної" доби дев'яностих клуб ходив по лезу.

1984-го Боруссія пішла в такі борги, що екстрено скликала наглядову раду – і в такій ситуації президентом став Герхард Нібаум. Через два роки довелося грати стикові матчі, причому там програли в Кельні 0:2 і на початку домашньої гри отримали від Фортуни (так, це була кельнська Фортуна) ще один гол. Потім довели домашній матч до 3:1, що означало третій матч на нейтральному полі – і його виграли, раптово, 8:0.

А вже за кілька років Боруссія була грандом такого масштабу, що навіть титули вторинні. Перелічимо їх для проформи: дві перемоги у Бундеслізі, одна – у Лізі чемпіонів (до дев'яностих не було нічого з цього), дві – у Кубку Німеччини за 1994-1998 рр.., але справа навіть не в них. "Джмелі" були знаком якості самі по собі, сильно нагадували італійські гранди того ж часу – прикладом команди, в яких грають найкращі.

Заммер, Шапюїза, Рідле, Соуза, Колер, наставником до них Гіцфельд – ту команду Нібаум вибудовував, як дрімтiм. Навіть на позицію воротаря у конкуренцію до вихованця Клоса підписали легендарного “Тоні” Шумахера, фіналіста двох чемпіонатів світу – він зовсім не заграв, але сам факт цього переходу говорить про принципи набору найкращих. До певного часу Боруссія багато брала нестандартністю на трансферному ринку: Пол Ламберт, наприклад, був куплений з Мазервелла, без найменшого досвіду на високому рівні (навіть за збірну Шотландії ледве встиг дебютувати) – але у фіналі ЛЧ проти Ювентуса зіграв надважливу роль.

Потім ці великі трансфери, як ботокс, у надмірних кількостях спотворили обличчя Дортмунда. Аморозо за 25,5 мільйона євро, Еванілсон за 15 – Парма, якби сама не витрачала гроші як божевільна, на цих двох трансферах могла б врятуватися. Ще один титул “джмелі” зачепили 2002-го (той самий, хет-трик “майже” у виконанні Баєра), але згодом сумнівних легіонерів ставало все більше – як і боргів, так і поразок.

Боруссія хотіла стати італійським Ювентусом, домінатором ліги. Не вийшло, не пощастило – у нульові вона закінчувала знову у передбанкрутному стані та біля зони вильоту. Велика повага Баварії, яка в найважчий момент позичила вічному супернику 2 млн євро, але до кінця нульових Боруссія, у будь-якому випадку, випала з-поміж навіть найочевидніших її конкурентів. Сезон-2007/08 вона закінчила на 13-му місці.

Напевно, немає сенсу розповідати, хто створив останню велику Боруссію – багато хто бачив, як Клопп вибудовував ту команду із самого початку. До першого чемпіонства не провернувши жодного трансферу дорожчого за 5 млн євро, Юрген створив команду без слабких місць. Суботiч прийшов разом з ним із Майнца, Гьотце та Шмельцер прийшли з молодіжної команди, Левандовські – з Леха, Кагава – фактично з другого (!) японського дивізіону, Гуммельса списала Баварія, як безперспективного... А на виході вийшла найстабільніша Боруссія в історії. Чотири поспіль фініша у топ-2, з двома титулами, “джмелі” не видавали ні до, ні після.

Найдивовижніше в цій казці – те, що вона правда.

Що зараз?

Клопп створив команду, здавалося б, на віки. Боруссія і при Тухелі була класною: не такою скромною на ринку, але дуже сильною. Але потроху, крізь стадію “дорого і сильно”, вона дійшла стадії "дорого і слабо". Якийсь час була клубом-фермою, який адаптує до великого футболу то Беллінгема, то Голанда – а тепер вона готується приймати Шахтар у статусі 11-ї команди Німеччини, яку і тренувати ніхто не хоче. Рогера Шмідта, згідно з інсайдами, звали, але він відмовився – йти в настільки похмурий проєкт до літньої перерви безперспективно навіть для людини без позитивного досвіду у топових лігах.

Будучи головною пам'яткою невеликого, загалом міста, Боруссія давно стала сімейним клубом. Щоб згадати його легенд та рекордсменів, необов'язково гортати чорно-білі сторінки. Рекордсмен за матчами – Мікаель Цорк – працював спортивним директором клубу з 1998-го по 2022-й. Власник Золотого м'яча Маттіас Заммер – консультант з управління. Автор вирішального гола у фіналі ЛЧ Ларс Ріккен – генеральний менеджер зі спортивного спрямування. Один із рекордсменів за кількістю ігор Себастьян Кель – замінив Цорка у 2022-му... Дехто з легенд, звичайно, розвиває футбол у Зальцбурзі, але список людей, які ухвалюють ключові рішення, до останнього часу нагадував якийсь топ голосування за найкращих гравців.

І зараз, здається, Боруссія загралася у команду-сім'ю. Безперечно, Баварія виглядала найкращим орієнтиром, можливо, в історії футболу – Генесс в якийсь момент просто перестав асоціюватися з поняттям “колишня зірка команди”, і він не соромився запрошувати собі в команду то Беккенбауера, то Румменігге, то Кана – але останнім часом навіть мюнхенці відмовляються від такої практики. Навіть у Мюнхен, місці, де топ-клуб реально сформував один склад, замість Кана приїхав Крістоф Фройнд – колишній спортдир Ред Булл Зальцбурга. Про інші ліги і говорити зайве: топ-клуби все рідше звуть легенд і все частіше – “білих комірців” з кількома освітами, які не провели жодного матчу на високому рівні.

Дортмунд навіть на посаді тренера змінював Терзiча на Шахіна. Едін, звичайно, та ще легенда (жодного матчу у Бундеслізі, не кажучи вже про Боруссію), але він був спробою виростити легенду в клубній системі через всі можливі молодіжні команди. Шахін – зрозуміло, 274 матчі за першу команду "джмелів", вихованець клубу, плоть від плоті. З Келем вони вигравали “салатницю” в сезоні-2010/11 – і, звичайно, легенда у спілкуванні з легендами могла замовити слівце про легенду.

Боруссія все ще вміє розкривати таланти: вінгер Джеймі Гіттенс став відкриттям сезону. Клуб у принципі добре працює на ринку: Серу Гірассі забив вже 15 м'ячiв. Плюсом до цього не варто забувати: ми говоримо про учасника останнього фіналу ЛЧ, який зміг вибити Атлетіко та ПСЖ. Потужність і запал у “джмелів” все ще є, їх не те що можна, а треба побоюватися.

Але зараз команда перебуває у надуразливому становищі. Коли останні новини зі стану клубу – це конфлікт Ріккена із Заммером, який у статусі телеексперта насмілився покритикувати клуб, незважаючи на посаду консультанта в самій Боруссії, розумієш, що клуб сильно не в порядку. Марк Тюльберг, який вивів Боруссію проти Вердера і виведе проти Шахтаря, навіть не розглядається як повноцінний менеджер – і цей статус тимчасового "правителя" може послужити для наших додатковим козирем.