У першій частині сезону я детально висвітлював єврокубкові матчі бригади Миколи Балакіна. Тоді й сам не міг передбачити, що це завершиться призначенням на матч Ліги чемпіонів — вперше за 25 років для українських суддів. Не буду зраджувати традиції, і хоч з невеликим запізненням (за що перепрошую, зайнятість не дозволяла), але висвітлю роботу української бригади на матчі Бетіс — Динамо Загреб. Напевно, момент теж до певної міри історичний — коли востаннє наші працювали у плейоф єврокубків? Нехай поки це лише Ліга Конференцій. Знавці історії, підкажіть. 

Якщо в осінніх матчах на ВАРі у Балакіна були представники інших країн (Польща, Нідерланди etc), то зараз там була співвітчизниця Катерина Монзуль і італієць Мауріціо Маріані в якості асистента ВАР. Лайнсмени звичні — Дмитро Запороженко і Олександр Беркут, четвертим був Віктор Копієвський (приміром, у згаданому матчі ЛЧ був більш віковий Ярослав Козик). 

Забігаючи наперед, у Запороженка і Беркута складних викликів не було. Лише три офсайди на дві команди, небагато порушень в їхніх зонах. А от у Балакіна роботи вистачало — 29 фолів, 5 попереджень, емоційні реакції гравців і суперечливий пенальті. Але про все по порядку.  

У першому таймі загалом все сподобалося. Спочатку Балакін артистично заспокоїв гравця Бетісу, який апелював щодо кутового (до речі, може й справедливо апелював).  

Далі було картинне падіння Рістовського. Жовтої за симуляції логічно не було, бо опонент на якусь мить ледь-ледь рукою прихопив гравця Динамо Загреб за ногу. Але й штрафного Балакін не дав. 

І епізод з підніжкою Карвальо і Батуріни. Принцип переваги явно не спрацював і Балакін “повернув” фол, який стався секундою-півтора раніше. 
 

 

Гра була нервовою і жорсткою. Загребці потроху затягували час і захищалися справді відчайдушно. Зацініть, як проти Міранди одразу двоє котяться в підкат. 

Вирішальний епізод стався на 73 хвилині. Петкович і Ріад лізли боротися за м’яч ногами вперед. М’яч підлетів і влучив у руку захисника Бетіса. Балакін спершу цей епізод пропустив, але під час першої можливої паузи Монзуль покликала його до монітору. Сумнівів у тому, що влучання в руку було, нема.  

Сумніви у справедливості пенальті є через те, чи не було все ж рикошету від ноги захисника Бетіса перед рукою? Жоден з чотирьох повторів, які нам показали у трансляції, не дають чіткої відповіді на це питання. Балакіну цей епізод “прокрутили” лише з однієї камери. На мою думку, по тому, як м’яч міняв траєкторію, складається враження, що рикошет від ноги все ж був.  

Але звичайно, тут потрібні були інші ракурси. Мій перший висновок: арбітр ВАР Монзуль мала підготувати інші повтори заздалегідь, перед тим як кликати головного. Другий висновок: Балакін мав або попросити їх підготувати вже під час свого перегляду (це час, це затримка), або не робити висновок з одного повтору. Залишається найкращий для наших арбітрів варіант: і Балакін, і Монзуль прийняли правильне рішення, і пенальті в цьому епізоді дійсно варто призначати. На жаль, УЄФА оцінки арбітрів не публікує, тож якісь висновки зможемо робити лише по подальших призначеннях бригади.  

Кінець матчу Балакін однозначно може занести собі в плюс. До цього жовтих не було взагалі, а починаючи з 80-ї хвилини їх було аж п’ять. Причому різнопланові: незгода з рішенням арбітра, відкидка м’яча після свистка, зрив атаки, небезпечна гра, штовханина коли м’яч вже був не у грі. 

Підсумовуючи: був контроль над грою, рішучість в рішеннях, розуміння гри. Є питання по головному епізоду, але там важко бути у чомусь впевненим.

Максим Гіленко