Частина I

Срібний Mercedes-Benz C-класу – один з видимих символів багатства, який за 4 роки проїхав вже більше 370 тисяч кілометрів. Це розкішне авто купив Стів Джонс, не встоявши перед фантастичною знижкою, яку запропонували членам Асоціації професійних футболістів. В цей типовий англійський осінній день, в який ніхто без потреби не висовує носа з дому, Стів сів в мерседес, щоб здійснити найкоротшу подорож в своєму житті – 16-кілометрову мандрівку до містечка Уеллінг, яке розташоване в південно-східному Лондоні. Джонс їхав на стадіон Чарльтона «Веллі». Стів є одним з найяскравіших прикладів скаутів, які працюють для того, щоб вижити. Він суперпрофі, який має величезний досвід роботи на «посаді» людини нізвідки. Але сучасний футбол часто буває жорстоким до скаутів, що на власній шкірі відчуває Джонс.

Сміхотворна зарплатня аж ніяк не впливала на відповідальність скаута. Він завжди ґрунтовно підходив до своєї роботи, а не просто відбував номер. Цього дня він напише 13-сторінковий аналіз гри Колчестер Юнайтед, який згодом ляже на стіл Денні Уілсона, менеджера Шеффілд Юнайтед і теперішнього боса Стіва. «На жаль, Клинки платять мені лише за подолану відстань, я звичайно прошу, щоб мене взяли на повну ставку, але керівництво постійно просить ще трішки зачекати. Проте час йде, а нічого не змінюється. Я неодноразово обіцяв дружині, що покину цю невдячну роботу: «Дай мені час до літа, я хочу подивитись, кого ми придбаємо і кого продамо». Коли  наступає літо, я вигадую чергову причину, щоб залишитись. Й так триває вже багато років. Моє життя – це один суцільний «День бабака». Ця робота для мене, мов наркотик. Ви не повірите, але мені платять лише 25 пенсів за кілометр. Так, сьогодні я проїду 16 кілометрів. Дорога і матч в мене заберуть близько 3 чи 3,5 годин. Коли я повернусь додому, то напишу рапорт з матчу, а це ще дві з половиною години. А тепер скажіть мені чи ви знаєте ще одного такого божевільного, який би погодився працювати 6 годин за 4 фунти. Але я не соромлюся цього, адже люблю футбол всім серцем. Й скаути – це зовсім не ті люди, роботу яких цінують клуби. Мене найбільше бісить те, що «профі», які не працюють цілий день, не намотують кілометрів, не збирають статистику, які ніколи не грали, не тренували, раптово з’являються на футбольній сцені й отримують посаду з зарплатнею в 80 тисяч фунтів на рік», – розповідав Майклу Калвіну про свій важкий хліб Стів.

Якби не підтримка дружини, Джулі, яка є власницею перукарсько-косметичного салону, Джонсу давно довелося б покинути світ футбольних скаутів. А без нього він просто не уявляє свого життя. Джонс міг стати хорошим футболістом, але Саутгемптон колись вказав йому на двері. І хоча Борнмут дав нашому герою черговий шанс, музика недовго грала на вулиці Стіва. Провівши у складі Вишень лише два тижні, Джонс порвав хрести. Цей фатальний для Стіва епізод трапився на одному з передсезонних тренувань, коли він невдало приземлився після боротьби за верховий м’яч. Дана травма поставила хрест на кар’єрі Стіва на серйозному рівні. Джонс вперто продовжував грати за аматорські команди.

Намагаючись звести кінці з кінцями, він працював на будовах та брався за будь-яку роботу. Тоді ж він став тренером команди Джиллінгем U-10. Паралельно Стів очолював клубний молодіжний центр. Якщо ви думаєте, що Стів просто сидів в кріслі та працював лише язиком, то сильно помиляєтесь. Джонс прибирав роздягальню, чистив бутси та був водієм мікроавтобуса. На цьому обов’язки Стіва не закінчувались. Він підробляв людиною нізвідки, тренував та займався резервною командою. Один з керівників клубу не міг не помітити футбольний голод Стіва та допоміг йому влаштуватись скаутом Плімута. Наступним місцем праці Джонса став Міллуолл. Там Стів займався аналізом гри суперників Докерів. Згодом нашому герою надійшла пропозиція, від якої він не зміг відмовитись. Його покликав сам Лестер. В сезоні 2012/13 Лисів очолював Свен Йоран-Ерікссон, який пасував до Чемпіоншипу, як верблюд до Антарктиди. Оскільки швед не мав зеленого поняття про позапрем’єрліговий футбол, він потребував знань Джонса.

Запрошення Ерікссона було чистої води авантюрою, яка швидко вилізла Лисам боком. Через 13 місяців швед покинув Лестер з високо піднятою головою. Джонса не потішила ця новина, адже він розумів, що тепер його теж можуть виставити за поріг, а про фінансове відшкодування за дострокове розірвання контракту люди нізвідки навіть не мріють. Головний скаут Лестера Білл Грін порадив Стіву працювати так, наче нічого не трапилося і не робити різких рухів. Невдовзі Гріну самому довелося шукати роботу. Стів не приховував обурення цим фактом: «Начальство просто плюнуло на Білла. Він та 6 наших провідних скаутів отримали стандартні електронні листи, де їм подякували за працю та повідомили, що вони більше не потрібні». Джонс усвідомлював, що крісло під ним теж дуже сильно хитається й він деякий час боявся заходити на свій e-mail. Зрештою переборовши страх, він відкрив пошту, де прочитав на перший погляд позитивний для нього лист. Лестер хотів, щоб Стів продовжив свою роботу. Але на цьому хороше для Джонса закінчилось. Лиси готові були платити своєму безцінному спеціалісту лише 50 фунтів на тиждень. За словами Стіва Уолша, нового шефа Джонса, це була остаточна пропозиція, яка не обговорювалась. Наш герой, звичайно ж, відмовився від цієї «казкової» зарплатні.

Цікаво, що Уолша за декілька років до цього теж вигнали з Лестера. Раніше він працював шкільним вчителем фізкультури, паралельно підробляючи людиною нізвідки, аж поки Жозе Моурінью не запропонував йому стати головним скаутом Челсі. Після освітянського хліба, зіткнувшись з швидкоплинним світом великого футболу, Стів жив в постійній напрузі. Він з радістю попрацював би в меншому клубі, а не в команді, де існує лише одне місце – перше. Саме тому Стів з радістю прийняв пропозицію Сема Аллардайса та приєднався до Ньюкасла. Саме там Уолш познайомився з Найджелом Пірсоном, з котрим він продовжить співпрацю в Лестері. За два сезони Уолш знайде для Лисів 32 гравців. Й це був той випадок, коли кількість перейшла в якість. Лестер не лише виграв League One, а й навів галасу в Чемпіоншипі, ледь не пробившись до Прем’єр-ліги. Однак між президентом Лисів Міланом Мандаричем та тренером пробігла чорна кішка, й тандему Пірсон-Уолш довелося змінити клуб.

 

Джонс почав шукати хорошу роботу, на якій би цінили його фахові якості. «Коли людину звільняють, вона одразу бере до рук телефон. Тоді ти відразу довідуєшся, хто твій справжній друг. Перша реакція людей зазвичай наступна: «Без проблем. Так, в мене є щось для тебе. Я тобі невдовзі зателефоную». Але насправді ніхто тобі не віддзвонить. Ти знову телефонуєш і чуєш в слухавці такі слова: «Перепрошую, друже, я трішки закрутився. Не переживай, я вирішу цю проблему». Проходить ще кілька тижнів. Й знову нічого не відбувається. «Друзі» навіть перестають відписувати на смс. Я не розумію, навіщо вигадувати всілякі байки? Адже можна бути щирим та просто сказати, вибач, але в мене для тебе нічого немає. Я вважаю, якщо людина є фахівцем своєї справи, то невдовзі вона отримає те, на що заслуговує. Мені лише 44 роки і я достатньо молодий, щоб мати те, що хочу», – зазначив розчарований Джонс.

Невдовзі Стів знайшов роботу в Халл Сіті, однак він там надовго не затримався. Керівництво Тигрів заявило скаутам, що воно більше не буде платити їм за роботу. «Беріть приклад з ваших колег з Саутгемптона. Ви ж знаєте, що скаути Святих самі платять за квитки на матчі». Через це Джонсу довелося погодитись на «спокусливу» пропозицію Шеффілд Юнайтед – 25 пенсів за кілометр. Керівництво Клинків, на відміну від босів Тигрів, хоча б дбає про квитки для Стіва. Так, при вході на стадіон «Веллі» йому довелося лише показати паспорт, адже в Англії досить часто трапляються випадки, коли шахраї вдають з себе скаутів, беруть відкладені для них тікети і зникають в натовпі, який заповнює трибуни.

Далі буде…

Підготував Володимир Войтюк, Football.ua