Новий міжнародний цикл — нова реальність. Тепер національна збірна України, як мінімум, три найближчі місяці житиме виключно думками про кваліфікацію до чемпіонату світу-2026, який уже наступного року відбуватиметься в США, Канаді та Мексиці. На відбіркова група при цьому дуже мала — усього чотири команди, тож конкуренція буде шаленою.

Бо місця розподіляються на рівні з іншими. Перша команда отримує пряму перепустку, друга — гратиме в плей-оф, решта — залишаються з порожніми руками. І в компанії з Францією, Азербайджаном та Ісландією "синьо-жовті" на чолі із Сергієм Ребровим точно не хотіли б опинитись нижче за другий рядок. Як мінімум. А як максимум — відповідь на це питання мав дати вже перший матч у Вроцлаві проти абсолютних фаворитів нашого квартету.

Свідками дивовижного розвитку подій у першому таймі ми так і не стали. Команда Реброва спробувала почати агресивно, але особливого успіху в атаці не мала, тож довелось відходити в оборону. І, на жаль, стався швидкий пропущений м’яч. На 10 хвилині Олісе з власної половини запустив м’яч на хід Баркола до лівого флангу атаки, і поки всі наші гравці танцювали довкола Бредлі, устиг добігти до вільного центру штрафного й пробити в дальній кут із зворотньої передачі партнера.

Та й насправді всі ці атаки Франції в першому таймі виглядали аж занадто легко, як для такого рівня протистояння. Захист України не витримував критики, кількість помилок під час спроб вийти на чужу половину — теж. Як наслідок, ще кілька небезпечних моментів біля наших воріт, у одному з яких Трубін відверто врятував від невдалої авантюрної спроби Ярмолюка та Зубкова зіграти в стінку в центрі власного штрафного. А у відповідь Меньян навіть жодного удару по власних воротах до перерви не отримав.

Зате отримав у другому таймі, який збірна України, за вже сталою традицією на чолі з Ребровим провела більш потужно, аніж половину матчу до цього. Чому так? Хтось колись дасть відповідь на це питання, а ми тим часом констатуємо, що після перерви на нашу команду було не гріх і подивитись конструктивним поглядом. Але все одно суворим, бо далеко не все працювало так, як би того хотілося б.

Одразу перейдемо до середини тайму, де "синьо-жовті" мали таки запхати той м’яч у ворота в моментах із ударами Довбика та Калюжного, але спочатку Конате, а потім і ліва стійки чужих воріт завадили цьому статись. Це бух нереальний емоційний вибух, після якого хотілося б отримати якийсь більш приємний післясмак, аніж те, що довелось відчути трохи пізніше.

Україна відчувала себе на куражі, тож не дивно, що прогрес у плані наступальних дій трошки вдарив у голову, і команда Реброва загралась на чужій половині, за що отримала контратаку від Мбаппе з передачі Чуамені на лівий фланг на 82 хвилині, і пропустила зрештою вдруге.

А потім ми ще будемо згадувати момент Ваната наприкінці матчу, коли теж треба було спрямовувати м’яч у ворота, але тут уже Меньян спрацював на "відмінно" в очній дуелі. Звичайно, це все супроводжувалось і контратаками від французів, за якими зрештою перестав устигати навіть Забарний, але Дешаму теж буде, що сказати своїм хлопцям у плані завершення епізодів. Дива не сталось, але цю гру вже треба забути.

У наступному турі Україна гратиме в гостях у Азербайджана, тоді як Франція прийматиме Ісландію.

Україна — Франція 0:2
Голи: Олісе, 10, Мбаппе, 82

Україна: Трубін — Конопля, Забарний, Матвієнко, Зінченко (Волошин, 87) — Ярмолюк (Очеретько, 82), Калюжний, Судаков (Бондаренко, 82) — Зубков (Назаренко, 76), Довбик (Ванат, 76), Гуцуляк.

Франція: Меньян — Кунде (Гюсто, 90+2), Конате, Упамекано, Дінь — Коне, Чуамені — Баркола (Рабьо, 76), Олісе (Акліуш, 90+2), Дуе (Дембеле, 46, Екітіке, 81) — Мбаппе.