У тому, що збірна Мексики дійшла до 1/8 фіналу, немає нічого дивного. По-перше, суперники в неї були дуже посередні. По-друге, грала Мексика виключно вдома. А здолати вдома ПАР, Корею, Чехію та Еквадор вона всяк повинна. В результаті — вихід до 1/8 фіналу та перша перемога у плейоф з 1986 року. До речі, тоді Мексика теж грала вдома. Щоправда, тоді плейоф розпочинався з 1/8 фіналу, і на цій стадії була переможена Болгарія (подивіться гол Негрете, визнаний, якщо не зраджує пам'ять, другим за красою на тому мундіалі після слаломного проходу Марадони), а тепер — в 1/16. Тож до повторення результату інших домашніх турнірів, 1970 та 1986 років, Мексиці потрібно здолати ще одного суперника.

Здивувало більшою мірою те, що збірна Мексики в цих чотирьох матчах жодного разу не пропустила, адже вона традиційно асоціюється з дуже технічними футболістами, класними дриблерами, які люблять грати на публіку. Але ця збірна інша. Збірна, що не пропускає. Величезна заслуга в цьому належить надійно зліпленій обороні, але й про воротаря не забуваємо.

Рауль Ранхель Агілар виходив у стартовому складі у всіх чотирьох матчах і лише в одному з них не дограв до кінця, поступившись місцем легендарному Очоа, для якого, швидше за все, це був останній матч у кар'єрі. Цікаво, що коли в березневому товариському поєдинку проти Португалії легендарний Хав'єр Агірре — основний форвард збірної на тому самому ЧС-86, а нині тренер — випустив у старті Ранхеля, воротаря освистали вболівальники збірної, які розраховували бачити Очоа. Ранхель у тому матчі не пропустив. У наступному поєдинку з Бельгією він знову зіграв 90 хвилин — 1:1. По суті, саме тоді стало зрозуміло, що Агірре бачить його основним воротарем на ЧС.

Усю кар'єру Рауль Ранхель відіграв у Гвадалахарі, дебютувавши, коли клуб тренував відомий сербський форвард Велько Паунович. На момент дебюту йому було 23 роки, тобто він був у віці, коли класні воротарі захищають ворота своїх команд. Однак з того моменту його кар'єра різко злетіла вгору — вже наступного року він став у клубі №1. Прозвали його вболівальники «Талою» (Tala) за аналогією з іншим відомим воротарем, який також грав за збірну Мексики та Гвадалахару — Альфредо Талаверою. Вони зовні схожі — високі, потужні, схожий і їхній стиль гри.

Але, на мою думку, набагато цікавіше те, що відбувалося до його дебюту на професійному рівні.

Традиційна історія: батько покинув сім'ю, коли Рауль Ранхель був зовсім маленьким, і виховували його матір із бабусею. Традиційно і те, що жили вони бідно, що мати Міріам багато працювала, щоб хоч якось забезпечити їх, і його вихованням займалася бабуся Долорес. Сам футболіст називає їх своїми двома матерями.

Так тривало, доки хлопчику не виповнилося 8 років. А далі він сам почав працювати: у м'ясній лавці, у пекарні, продавцем кокосів, муляром на будівництві. Саме та дитяча робота муляром, на думку воротаря, допомогла йому стати справжнім профі. Той досвід сформував його характер та трудову етику. Ця важка праця, за його словами, загартувала його, привчила до дисципліни і навчила цінувати кожне зусилля. Саме завдяки цьому досвіду він зрозумів, що наполегливість і витривалість дозволяють подолати будь-які труднощі, що згодом допомогло йому пробитися у професійний футбол.

На цьому чемпіонаті світу Ранхель мав не так багато роботи. У чотирьох матчах він зробив лише шість сейвів (знову ж таки відзначаємо гру збірної Агірре в обороні), проте те, як він врятував ворота збірної на 87-й хвилині матчу з Південною Кореєю за рахунку 1:0, вкотре свідчить про те, що навіть за відсутності загроз він завжди пильний і завжди готовий виручити. Дуже важлива для воротаря якість. Та перемога, до речі, гарантувала Мексиці перше місце у групі...

Чотири матчі без пропущених м'ячів – звісно, не рекорд, але дуже помітне досягнення. Однак попереду у Мексики значно серйозніший противник – Гаррі Кейн і збірна Англії. Невже буде й п'ятий матч на нуль?