25 липня у празькому дербі зі Спартою у складі Богеміанс дебютував український футболіст Роман Артемук. Але, на відміну від більшості наших легіонерів, котрі потрапляли у чеську лігу дорослими і сформованими гравцями, цей юний нападник опинився за кордоном у шкільному віці, встиг пограти в чеському юнацькому футболі і доріс до першої команди «богемців» за п’ять років перебування у клубній структурі. В інтерв’ю для Football.ua дебютант Синот-Ліги Чехії розповів про свої виступи у цій країні, довгий шлях до вищої ліги та сподівання на майбутнє.

 

– Романе, в Україні уже знають про твій дебют у вищій лізі чемпіонату Чехії (була стаття про це). Передовсім, розкажи, як ти потрапив у цю країну і цей клуб? Адже зазвичай у чеський чемпіонат переходять уже дорослі українські футболісти…

– У Прагу я переїхав, коли мені було 12 років. Спершу сюди прибула моя мама, а потім і мене з собою взяла. На футбол пішов відразу – почав грати за ФК Темпо (Прага), спеціально вибирав трішки слабкішу команду, щоб чеську мову встигнути підучити. До речі, у цій команді був у мене друг-українець – допомагав мені освоїтися. Через рік мене помітили тренери ФК Метеор (Прага), мені там дуже сподобалося, хоч це і була лише перша ліга. А ще через рік на зимовому юнацькому турнірі мене помітив тренер Богеміанс Міхал Ширл – дядько відомого футболіста Радека Ширла. У цьому клубі я з 14 років.

– Звідки саме ти родом? Де починав займатися футболом в Україні, хто твої перші тренери?

– Народився я в Нововолинську, почав грати в футбол саме там, коли мені виповнилося 10 років. Потім переїхав з дядьком та тьотею у Вінницю. Вони мені дуже допомагали з футболом. У цьому місті я грав за юнацьку команду місцевої Ниви. Дуже добре пам’ятаю нашого тренера – Валерія Афанасійовича Безелицького, він дуже добре умів працювати з молодими гравцями.

– Цього літа ти займався з основною командою Богеміанс. Це були перші для тебе збори з дорослими гравцями? Було цікаво?

– Насправді, я був у них на підготовчих зборах ще взимку, тож влітку це був уже другий раз. Що сказати? Спочатку було важко – це зовсім інший, дорослий футбол. Але потім почав звикати, і тепер уже все добре.

– Коли дізнався, що потрапиш у заявку на матч із Спартою?

– Дізнався ще за два дні перед матчем, коли тренер говорив, хто буде брати участь, а хто ні.

– Які відчуття від дербі? Був шанс врятуватися від поразки?

– Спарта нині – це найсильніша команда в Чехії. Ми довго працювали й готувалися до цього матчу. Всі думали, що цей матч буде легким для Спарти, але ми грали дуже добре. На жаль, перший гол став для нас нещасним випадком. Воротар узяв м’яч, але впустив, і нападник Спарти забив у порожні ворота. Потім Спарта забила іще раз, але ми зразу відповіли. 1:2 – ми не повинні були програти…

– Розкажи трішки про себе. На яких позиціях граєш? Де тебе пробували тренери основної команди?

– На юнацькому рівні, грав нападника (і в Богеміансі також цілих два роки). Але потім мене тренер поставив на позицію крайнього півзахисника, і з того моменту я граю саме у цьому амплуа – зазвичай, з лівого краю, проте тренери вчили мене грати і з правої сторони. У нашій команді п’ять флангових хавбеків, тому треба постійно старатися і доводити свій рівень.

– Які маєш амбіції в футболі? Чого хочеш досягти в кар’єрі?

– Спочатку хочу показати себе тут, в Чехії. А потім – спробувати закордонні чемпіонати. З дитинства мені подобається англійська Прем’єр-ліга. Бундесліга також дуже цікава. Ну, і, звісно, українська ліга! Я за нею стежу, знаю, що тут сильні команди і висока конкуренція.

– Минулого сезону в Богеміанс перебував твій земляк Дмитро Єрьоменко. Доводилося із ним спілкуватися?

– Так, з Дімою я багато спілкувався. Він ніяк не міг вивчити чеську мову, тож я перекладав йому. В Туреччині на зборах ми були в одному номері. Я думаю, що багато в нього навчився. Він зовсім інакше на все реагує – дуже спокійна людина.

– Як живеться тобі у Празі і Чехії загалом? Можна сказати, що у цій країні ти вже свій?

– Так, я тут справді, як вдома. Але й в Україні також! В Празі у мене багато друзів. Мову вивчив відразу. Чеською говорю навіть краще, ніж українською… Але, як я вже сказав, все життя прожити тут не хочу.

– З часом думаєш повернутися в Україну, грати в українському чемпіонаті?

– Так, українська ліга мені подобається. Можливо, коли-небудь, і зіграю в ній, хто знає?..

Артур Валерко, Football.ua