Абсолютно кожен матч першого кола української Прем’єр-ліги для петровського Інгульця був виїзним через неготовність оновленої домашньої арени "козаків" приймати ігри такого рівня. І ось, почався другий етап змагань, а віз і нині там. Хіба що діватись уже нікуди, тому команда Василя Кобіна розпочала безперервний цикл домашніх для себе протистоянь із не надто домашніх для неї умов — у Кривому Розі.

Проте минулого тижня всі хоча б на мить забули, що Інгулець не перемагав від самого моменту свого повернення до "елітного" дивізіону, тож посідав останнє місце в турнірній таблиці в доволі поганому настрої. Але стало надзвичайне — "козаки" виграли, причому одразу доволі гучно, здолавши на виїзді полтавську Ворсклу (3:0). І ось, друге коло розпочиналось, і команда Василя Кобіна тепер мала спробувати власні сили в грі проти луганської Зорі, яка не знає, що таке домашні матчі вже понад 10 років.

На жаль, коли ми говоримо про Кривий Ріг та футбол, розмова сама по собі доходить до повітряних тривог. Цього разу учасники постраждали від тривалого очікування дуже сильно, бо стартовий свисток довелось посунути аж на дві години, і під час перерви нас знову запросили пройти в укриття. І, насправді, шкода, бо події на футбольному полі в першому таймі були доволі цікаві, щоб так раптово знову перериватись.

Команда Кобіна провела надзвичайно успішний перший тайм, на завершення якого вийшла вперед за рахунком, тоді як від футболістів Бартуловича ми побачили лише кілька дальніх ударів поганої якості виконання й усе на тому. Решту часу Зоря думала лише про те, як відбиватись від флангових атак суперників та постійного завантаження м’яча до її штрафного.

Уперше Інгулець знайшов правильний підхід на завершення першої пів години основного часу, коли Вілівальд на Волохатого скинув м’яч у штрафному головою, але той із офсайду розстріляв чужі ворота. Десь за десять хвилин Роман знову отримав пас до небезпечної зони під час вертикальної атаки з правого флангу через ноги Білоцерковця та П’ятова, і цього разу вже поставив масну крапку.

І це був тільки початок проблем для Зорі, бо на останній хвилині основного часу Мічин на правому фланзі штрафного власної команди збив Могильного, за що арбітр Сергій Задиран одразу призначив пенальті. Однак Лосенко вгатив із "позначки" над поперечиною, після чого ми пішли на перерву, із якої повернулись… лише 30 квітня 2025 року. Так, тоді в Кривому Розі знову пролунала затяжна повітряна тривога.

Метаморфози УПЛ дозволяють собі уявити сценарій, за якого гра починається в одному населеному пункті, а продовжується вже за кілька місяців у геть іншому. Олександрія приймала це догравання, і якби спробували зіграти в цей самий час у Кривому Розі, то знову б натрапили на повітряну тривогу. І бодай на 45 хвилин спокійно провести цю зустріч атмосфери стадіону Ніка точно вистачило.

Інгулець, оновивши власну лінію оборони, не став мудрувати з тактикою, і спочатку просто відбивався від стартового штурму суперників, потім створив кілька чи не кращих за моменти Зорі власних гольових ситуацій, але Фарасєєнко та Пушкарьов своїми шансами не скористались, а потім номінальним господарям довелось знову відбиватись. Команда Бартуловича в один момент майже дотиснула колектив Кобіна — коли Мічин у центрі штрафного розстрілював ворота, але Жовтенко підставив голову. Це відбувалось на останніх хвилині основного часу, тож можна лише уявити собі, якою була напруга. Проте "козаки" вистояли.

У наступному турі петровський Інгулець прийматиме ковалівський Колос, тоді як луганська Зоря проведе домашній матч проти одеського Чорноморця.

Інгулець — Зоря 1:0
Гол: Волохатий, 38

На 45+2-й хвилині Іван Лосенко (Інгулець) не забив пенальті (промах).

Інгулець: Паламарчук — Свистун, Дихтярук, Жовтенко, Катрич — Лосенко — Фарасєєнко, Волохатий, П’ятов, Могильний (Сад, 76) — Пушкарьов.

Зоря: Сапутін — Тронтель, Джордан, Башич, Жуніньйо (Вантух, 71) — Мічин, Попара, Дришлюк (Кораблін, 71) — Антюх, Будківський, Яцик.

Попередження: Лосенко — Горбач, Жилкін