Football.ua розповідає про лондонський Челсі, який після завоювання п’ятого чемпіонського титулу остаточно закріпив за собою статус футбольного Дарта Вейдера.
«Батько заборонив мені вболівати за Челсі», – зізнається житель Лондона Ентоні Картер.
За останнє десятиріччя англійський клуб до такої міри ствердився у ролі універсального подразника, що всі можливі причини його ненавидіти перевищують навіть кількість менеджерів, які за цей час встигли попрацювати на Стамфорд Бридж.
Відсутність історії. Статус футбольних нуворишів. Необмежені фінансові ресурси, що докорінно змінили правила гри на трансферному ринку. Жозе Моурінью. Цей список органічно доповнюється нещодавнім інцидентом із вболівальниками Челсі в паризькому метрополітені і постійними звинуваченнями команди у пропаганді «анти-футболу». А ще тим специфічним гумором, який найяскравіше фіксує банер із написом: «Нас не зрушити. Руйнуємо футбол із 2003 року».
Утім, батько Ентоні Картера керувався зовсім іншим. Він не був прихильником ортодоксального англійського футболу, не турбувався він і про цнотливість гри за зразками Барселони або Аякса. «Містер Картер» насправді був Алєксандром Літвінєнком, колишнім працівником Федеральної служби безпеки Росії та особистим ворогом Владіміра Путіна. І він не міг дозволити собі, щоб його син Анатолій (який був змушений використовувати ім’я Ентоні задля конспірації) підтримував команду спільника Путіна Романа Абрамовіча.
Дев’ять років тому, коли Анатолію було дванадцять, Літвінєнко-старший помер за загадкових обставин від отруєння радіоактивним полонієм.
***
Подібних асоціацій Челсі не уникнути. Клуб змушений із ними жити. Понад те, він навіть навчився черпати енергію з негативної аури, що постійно його оточує. Власне, утилітарне використання спрямованої на клуб ненависті зараз є найбільш прикметною ознакою Челсі.
Жозе Моурінью знає про цей потенціал все.
«Це була справжня революція, – пригадує «Особливий» свій перший етап роботи в Лондоні. – Молодий російський бізнесмен і молодий португальський тренер приїхали до Англії і одразу ж захотіли все виграти. Ця країна вважається вельми космополітичною, однак у місцевому футболі нову реальність готові були прийняти далеко не всі». Маніпуляція фактами на межі пристойності: дискусію про специфічні методи Челсі перевести в філософське русло конфлікту поколінь і болючої для Великої Британії проблеми імміграції.
Словом, у Челсі Моурінью опинився на своєму місці.
Жозе любить повторювати: «Я не вважаю себе кращим за своїх колег. Однак нікого кращого за мене немає». Чи впорався б із Челсі краще за нього Хосеп Гвардіола? Цілком можливо. Чи досяг би в Лондоні успіху Юрґен Клопп, якби погодився на пропозицію залишитися в Англії після фіналу Ліги чемпіонів на Вемблі? Ймовірно. Однак навряд чи хтось із тренерів, яких зазвичай називають фаворитами власника Челсі, почував би себе на цій посаді настільки ж природно.
Правда в тому, що робота на Стамфорд Бридж вимагає підписання особливої угоди з дияволом. Чисту «філософію» на брудних грошах не збудуєш. Не можна водночас вечеряти з Ґаррі Каспаровим і отримувати чеки від Романа Абрамовіча. Зрештою, ні про який емоційний контакт із трибунами, що заповнюються насамперед туристами, мови бути не може. Не дарма провідний британський футбольний аналітик Джонатан Вілсон порівнює Моурінью з мілтонівським Сатаною: він свідомий того, що позитивним героєм йому ніколи не стати. Власне, він ніколи цього й не прагнув. Керувало «Особливим» завжди тільки одне – бажання перемагати.
Менеджер, якого Алан Ширер називає «серійним переможцем», зневажає поразки. Саме тому минулий сезон, перший безтрофейний у кар’єрі Моурінью, виявився для нього настільки складним. У березні минулого року Челсі справедливо програв виїзний матч на Селгерст Парк Крістал Пелас і фактично втратив шанси на чемпіонський титул. Після матчу Жозе Моурінью особисто привітав кожного з футболістів Пелас, а на прес-конференції максимально ефектно пояснив, чого забракло його підопічним для перемоги. Жозе взяв аркуш паперу і написав на ньому слово «яйця». В інтерв’ю колумністу The Telegraph Ґарі Невіллу він пояснив, що тоді мав на увазі: «Мій стиль лідерства насправді не є стилем як таким, тому що я намагаюсь адаптувати його до реалій, в яких мені доводиться працювати. Минулого року я відчував, що команда не готова до «керування під тиском» або, якщо завгодно, «конфліктного лідерства». Тактично і психологічно вона була нестабільною».
По суті, минулорічний Челсі провалив той самий тест, який Жозе свого часу проводив у Мадриді. Він намагався мотивувати команду постійними уколами і провокаціями, відкрито критикував гравців лінії нападу і наважувався звинувачувати у провалі європейської кампанії свого найкращого футболіста, Едена Азара. І хоча врешті очікуваного результату португалець не дочекався, не сталося на Стамфорд Бридж і розколу за зразком Бернабеу. У критичний момент – тоді, коли роздягальня Реала розділилася на два табори, – Челсі Моурінью взяв на озброєння режим облоги. Матч проти Ліверпуля, який вся мейнстримна аудиторія хотіла побачити чемпіоном, підвернувся якраз вчасно: «Вони хотіли, щоб ми приїхали на Анфілд у ролі клоунів. Ми не могли цього дозволити».
***
Достеменно не відомо, чи бачив на власні очі падіння Джеррарда і гол Ба Джеремі Кларксон. Принаймні його твіттер-аккаунт це замовчує, а єдиною згадкою про футбол у той період часу було його повідомлення про те, що він назвав свого цуцика на честь Дідьє Дроґба. Що ми знаємо напевно, так це те, що одіозний екс-ведучий програми «Top Gear» вважає себе прихильником Челсі – на переможному для лондонського клубу мюнхенському фіналі Ліги чемпіонів він точно був присутній. Присутнім скандаліст був і на останньому матчі цьогорічної європейської кампанії Челсі, грі проти ПСЖ.
Кларксон навідався на Стамфорд Бридж у розпал скандалу зі звільненням з Бі-бі-сі через бійку з продюсером свого шоу, але не зміг отримати втіхи і від гри: улюбленці Джеремі не змогли здолати суперника, який переважну кількість ігрового часу був змушений грати в меншості. Навряд чи оцінив Кларксон і найбільш пам’ятний епізод того матчу: оточення арбітра, який збирався вилучити Златана Ібрагімовича, одразу дев’ятьма футболістами Челсі. А от мініатюра за участю Сеска Фабрегаса, що однієї миті радив судді дістати червону картку, а наступної – втішав Златана, дотепнику-Кларксону повинна була сподобатись.
***
Усі проти нас. Розраховуємо тільки на себе. Те, що йому так і не вдалось втілити в життя в Реалі, Моурінью знову зробив із Челсі. Чому? Тому що настільки негативний підхід міг виправдати себе тільки в клубі, який звик до постійного негативу ззовні. Два мінуси перетворились на плюс. Так само, як із аутсайдером Порту і обридлим навіть Італії Інтером.
Проте відмовлятися від настільки потужної зброї Жозе не мав наміру і в наступному сезоні. Підсиливши склад Сеском Фабрегасом і Дієго Костою (симптоматично: колишнім капітаном ворожого для Синіх Арсенала і найбільш ненависним футболістом Європи), Челсі суттєво розширив можливості гри першим номером. Прощання ж із останніми футболістами, які не були здатні забезпечити команді необхідний рівень обережності і самовідданості, не лише поповнило казну Челсі, а й підвищило ефективність «плану Б» Моурінью.
Про те, що в розпорядженні Челсі був найкращий в Англії стартовий склад і найбільш досвідчений менеджер Прем’єр-ліги, почали говорити ще влітку. Челсі демонстрував надзвичайно яскравий і водночас зрілий футбол – здавалося, що Моурінью нарешті знайшов баланс між ефективною грою в атаці і організованістю оборони. Зняти ногу з педалі газу, втім, Жозе не могло змусити навіть це. Він продовжував провокувати своїх візаві, звинувачував арбітрів у спланованій кампанії проти Челсі і розгортав війну проти телевізійних експертів. На потенційний матч сезону проти Манчестер Сіті Жозе показово виходив у спортивному костюмі. Перерву у зустрічі з Галлом він самовільно починав за кілька хвилин до свистка арбітра про закінчення першого тайму. «Якби я розповів вам, що саме я сказав гравцям у роздягальні [перед другим таймом у грі з Лестером], вам довелося б вирізати більшість слів через цензуру». Моурінью зробив усе для того, щоб його гравці повірили: проти них і справді налаштований цілий світ.
Проявлявся встановлений менеджером «режим облоги» і в інших аспектах. Насамперед він стосувався того, що упродовж сезону Челсі використовував вкрай обмежене коло гравців. За аналогією з першим періодом роботи Моурінью на Стамфорд Бридж, стартовий склад Синіх було визначено задовго до початку сезону, а імена «недоторканих» виконавців команди могли назвати навіть сторонні спостерігачі. Понад те, серед усіх команд цього сезону Прем’єр-ліги Челсі використав найменше футболістів (22 із урахуванням Мохамеда Салаха і Андре Шюррле, які залишили розташування клубу взимку) – навіть скромний Бернлі залучав до ігор чемпіонату більше гравців.
Це був ризик, на який Моурінью ішов свідомо. Не варто забувати, що для того, аби вийти на трансферний ринок, Челсі спершу довелося продати гравців на суму в понад 100 млн фунтів. (Інша справа, що Моурінью отримав цю суму за футболістів, які йому були не потрібні.) Так чи так, регуляції Фінансового фейр-плей серйозно вплинули на трансферну політику клубу Абрамовіча, і Челсі всіляко намагається відповідати новим правилам гри. Іншою ж причиною ставки на обмежену групу виконавців було те, що зона ураження мотиваційних бомб Жозе має обмежений радіус. Як наслідок: 34-річний Джон Террі проводить від свистка до свистка кожен матч у Прем’єр-лізі, Еден Азар називає знайомство з Моурінью найважливішим у своїй кар’єрі, а Дієго Коста миттєво отримує статус живої легенди Стамфорд Бридж.
Проте не було несподіванкою в подібних умовах і те, що кожна втрата гравця стартового складу створювала серйозну проблему. Ближче до кінця першого кола із потенційної ця проблема перетворилась на тенденційну: втрата Неманьї Матича у матчі з Ньюкаслом коштувала Челсі першої поразки в сезоні, відсутність Куртуа і Сеска у наступній грі запропонувало ще одну перевірку на довжину лави для запасних, а хронічні проблеми Кости з підколінним сухожиллям змусили Синіх у вирішальний момент сподіватися на ветерана Дроґба.
В екстремальних умовах Моурінью був змушений повертатися до «плану Б». «Крок за кроком, через пошкодження і дисциплінарні санкції, команда почала втрачати баланс. Упродовж більшої частини сезону ми грали просто неймовірно, забиваючи багато голів і контролюючи ігри через володіння м’ячем. Однак на фінішному відтинку нам довелось діяти менш артистично і більш стратегічно», – підбирає слова менеджер Челсі. «Стратегічні зміни» легко ілюструються статистикою: перемога з рахунком 3:1 у матчі проти Лестера на тижні стала для Челсі першим із січня матчем, в якому підопічні Моурінью перемогли з перевагою у більш ніж один гол.
Дійшло до смішного: на одній із нещодавніх прес-конференцій принциповий суперник Жозе Арсен Венґер запитав у журналістів, як свій матч зіграли Сині. «1:0? Як завжди!» – відреагував француз на відповідь. Іронічна репліка Венґера, зрозуміло, переслідувала мету розгойдати інтригу напередодні матчу Арсенала проти Челсі – і гра на Емірейтс багато в чому виявилась кульмінаційною для «стратегічного» Челсі. Підопічні Моурінью провели бездоганну з точки зору гри в обороні зустріч і, на думку більшості експертів на англійському телебаченні, мали кращі нагоди вирвати перемогу, але зрештою вдовольнилися нічиєю.
«Гра в захисті – це мистецтво», – прокоментував виступ майбутніх чемпіонів капітан Челсі і найкращий гравець дербі Джон Террі. Північнолондонська публіка, щоправда, мала іншу думку: вболівальники Канонірів звинуватили суперника в «нудній» грі. Пригадали Челсі і невиразні ігри проти МЮ і КПР – для здобуття шести пунктів у цих зустрічах команді знадобилося всього три удари у площину воріт.
***
Господарі Лофтус Роуд гідно тримаються в матчі проти головного претендента на чемпіонство упродовж 87 хвилин. Та ось невдале введення м’яча в гру голкіпером Робертом Ґріном дарує ще одну можливість Едену Азару, який проривається лівим флангом і знаходить в центрі Франсеска Фабрегаса. На підхопленні Сеск втрачає своє не часто – удар іспанця з-за меж штрафного майданчика стає результативним, і Челсі святкує пізню перемогу в матчі.
Жозе Моурінью ледве стримує себе в технічній зоні, але це не означає, що таку ж витримку демонструватиме і його тренерський штаб. Постійний асистент Жозе Руї Фарія не тямить себе від щастя і демонстративно починає розмахувати руками прямо на очах у менеджера суперника Кріса Ремзі. Цілком можливо, зрештою у боротьбі за виживання КПР не вистачить саме цього пункту.
***
Жозе Моурінью давно вже встиг пошкодувати про те, що додав до англійського футбольного лексикону термін «припаркувати автобус» (популярне в Португалії порівняння «Особливий» свого часу використав для критики оборонної гри Тоттенгема). Однак кілька уточнень зробити все ж варто. По-перше, Моурінью ніколи не виводить свою команду на поле без завдання перемогти у матчі. По-друге, питання про те, чому гра з акцентом на збереження своїх воріт у безпеці повинна бути забороненою (та й, власне, про те, хто взагалі вирішує, який стиль гри є «правильним»), давно вже очікує на відповідь. Ну і по-третє, у критиці гри Челсі у нещодавніх матчах проти МЮ і Арсенала, часто залишається поза увагою той факт, що в обох цих зустрічах Сині не могли розраховувати на двох найкращих нападників у своєму складі.
Не вписуються в загальну картину, а отже відкидаються в подібних дискусіях й інші дані. У Челсі найкраща в Прем’єр-лізі різниця забитих і пропущених голів, найбільша кількість перемог та найбільш креативна пара плеймейкерів чемпіонату – Азар і Фабрегас створили для своїх партнерів майже 200 гольових нагод. Челсі входить у чільну п’ятірку АПЛ за кількістю коротких пасів, відсотком успішних передач і ударів по воротах. Понад те, після повернення Моурінью на Стамфорд Бридж лондонці не програли жодного матчу МЮ, Манчестер Сіті, Арсеналу чи Ліверпулю.
«Ми найбільш нудна команда Прем’єр-ліги? Це не може бути правдою. Усе впирається у критерії визначення. […] За всіма можливими показниками – кількість очок, кількість поразок, кількість красивих голів – ми є однією з найкращих команд чемпіонату», – парирує Моурінью, для якого оформлений у неділю чемпіонський титул став 22 трофеєм у кар’єрі. За останні кілька тижнів він встиг висловити все, що думає про подібні закиди. Проте навряд чи такі упередження його дивують: він повинен розуміти, в якому клубі йому доводиться працювати.
***
Не випадково, що врешті-решт звання чемпіона Челсі оформив у матчі проти Крістал Пелас. Певна річ, зробивши це з рахунком 1:0. Змужніла команда Жозе Моурінью за минулий рік досягла помітного прогресу і виявилась на голову сильнішою за найближчих конкурентів. Та зрозуміло, що змінювати свої методи вона не збирається і після цього.
Ярослав Друзюк, Football.ua
