Манчестер Сіті влаштував камбек у грі проти Евертона з Миколенком

Цього року організатори англійської Прем’єр-ліги в дуже ощадному режимі вирішили провести дев’ятнадцятий тур у так званий Boxing day, розтягнувши його при цьому на кілька діб. І якщо напередодні команди з помітними складнощами вилізали з-за святкового столу, то в наступний вечір очікувалось уже більше змістовного футболу.

Тим паче, що чинний чемпіон країни, Манчестер Сіті, повернувся на батьківщину не з порожніми руками після виступів на Клубному чемпіонаті світу в Саудівській Аравії. Першим суперником команди Хосепа Гвардіоли на тлі щойно здобутого трофею став Евертон, і оскільки гра відбувалась на рідному для "ірисок" Гудісон Парк, то Шон Дайч підготував для гостей дуже цікаву святкову програму.

Полягала вона в тому, що Евертон не закривався в надзвичайно щільному захисті в сподіваннях на диво, якого могло б і не відбутись, а намагався нав’язувати суперникам активну протидію. У плані створення гольових моментів це допомагало, можливо, не дуже, але напруги додавало, тож глядачам точно все подобалось.

Хоча й не без нервів, бо біля воріт Пікфорда постійно виникали спалахи активності гравців Сіті й ще до завершення першої чверті ігрової години "іриски" мали кілька моментів із ризиком пропустити, але голкіпер справно їх рятував від цього. А потім, посеред першого тайму, Бернарду трохи загрався на правому фланзі оборони, подарував м’яч суперникам, а ті зусиллями Макніла зробили простріл із лівого флангу штрафного під удар Гаррісону. І все, чемпіон раптово почав програвати.

Евертон завзято намагався підтримувати атакувальний темп і це дуже бентежило команду Гвардіоли, бо до завершення першого тайму їй більше ніхто не надавав вільного простору, тож і зіркові футболісти атаки раптово почали справляти не настільки яскраве враження.

Але в другій половині гри ми побачили вже більш захисний варіант від Евертона, і це виявилось невиправданим рішенням для господарів. Важливе уточнення — тільки за умови ситуації, що мала місце на 62 хвилині, коли м’яч влучив у руку Дукуре під час добивання відскоку від Аке в центрі штрафного. За інших обставин "іриски", хоча й не тримали м’яч у себе, виглядали ще більш-менш притомно.

Тоді рахунок став на їхню користь, бо незадовго до цього гарматним пострілом здалеку з правого флангу відзначився Фоден, який до завершення матчу залишався одним із найбільш яскравих гравців на полі.

А тим часом із позначки ледь забив ударом у центр воріт Альварес, тоді як Пікфорд ногами зачепив м’яч. І потім почався вже геть інший футбол. Команда Гвардіоли грала з позиції сили та впевненості у власній перемозі, і якби Льюїн тоді влучив у ворота під час прострілу Гаррісона з правого флангу, то було б цікаво, а так — Пікфорд своєю помилкою вбив будь-яку потенційну інтригу, а Бернарду закрив гру "дешевим" голом у порожні ворота.