Динамо повернулося в топ, а легіонерські команди у прострації — підбиваємо підсумки року.
УПЛ пішла на перерву на найцікавішому місці. Сімнадцятий тур зафіксував ще один програш Шахтаря, чергове збільшення відриву динамівців – і в цей момент українські змагання стали на паузу строком майже три місяці. Так клімат впливає на наш календар: за зиму команди змінюються набагато більше, ніж в офіційне міжсезоння, яке ледве перевищує місяць.
Тому зараз, наприкінці року, не поспішатимемо з “підсумками”. Усі ми розуміємо, що за ці три місяці команди можуть поміняти хоч весь склад. Лівий Берег, наприклад, тільки зараз проводить перші збори та трансферну кампанію з прицілом на УПЛ – готувався він до першої ліги... Але зараз, наприкінці року, саме час обдумати і прийняти, що нового подарував нам футбольний 2024-й.
Динамо перехопило у Шахтаря пальму першості
Рік тому здавалося, що Динамо складно буде боротися навіть за друге місце. Прекрасно стартувало в УПЛ Полісся, набирав і набирав Кривбас, дуже класно (здавалося б) влучив із Максимовим Дніпро-1 – ну а Динамо потрапило в таку екзистенційну кризу, що за очками за календарний рік було третім.
Таблиця УПЛ за 2023 рік
У зв'язку з цим фантастичним є прорив, який зробило за цей рік Динамо. Кияни не просто стали найкращою командою 2024-го – вони стали нею із відривом від другого місця. І крок із 2,00 до 2,54 набраних очок у середньому за гру – це фантастичний крок. Кияни стали втрачати очки більше, ніж удвічі рідше.
Таблиця УПЛ-2024
Якщо вдуматись, Олександр Шовковський – дивовижна навіть у світовому масштабі людина. За межами Динамо хіба що Томаса Шаафа можна згадати з людей, які з юніорських команд, крізь усю гравську кар'єру, стали ще й тренерами у тій же команді – причому все без перерв навіть, хоча б, із туристичними цілями. При цьому хто-хто, а СаШо точно був тренером ще й на полі. Спокійний та вдумливий, він і раніше керував командою – змінилося хіба що те, що гравців тепер він бачить у профіль, а не спереду та ззаду.
І абсолютно унікальне розуміння Шовковського команди служить Динамо унікальну ж службу. Ми можемо стежити лише за верхівкою айсберга: тим, що Михайленко за півсезону пройшов шлях від ноунейма до найважливішого півзахисника. Але СаШо знає всіх дублерів, чудово розуміє клуб зсередини – і, відповідно, найкраще у світі розуміє, які кроки для розвитку клубу виявляться ефективнішими.
Саме тому клуб зміг зробити крок у розвитку вперед, навіть без закупівлі легіонерами. Безумовно, вдало склалося з розформуванням Дніпра-1, звідки вдалося переманити Пiхальонка – але загалом клуб зміг додати за рахунок внутрішніх ресурсів, прогресу Михавка, Михайленка, Вівчаренка, покращення командних взаємодій. Динамо з легіонерами (Дуелундом, Перрісом, Родрігешем) більше розлучалося – і це привід підняти іншу тему.
Провал іноземного легіону
Складно позбутися думки, що такий успіх Динамо обумовлений глобальною невдачею Шахтаря . Три поразки за першу частину сезону – це темп набору очок Патріка ван Леувена , якого звільнили одразу, не давши йому часу. Пушича від подібної ганебної долі врятувало чемпіонство-2023/24, але такі регулярні провали, два програші Полісся не терпітиме ніхто.
Подібні невдачі гіганта цікаво римуються з провалом набагато скромнішої команди. ЛНЗ вклав купу грошей до апгрейду команди, запросив тренера з досвідом самої Ла Масії – і з тріском провалився. З Дулубом команда почувалася набагато впевненіше, ніж на межі порушення ліміту на легіонерів.
Нас усіх навіть не роками, а десятиліттями годували байками про те, що іноземці не розуміють унікального українського менталітету, що з нашими командами мають працювати наші фахівці – і так далі, тощо. Це все, звичайно, чудово дисонувало з регулярними перемогами в УПЛ Шахтаря Мірчі Луческу – і чудовою роботою у Дніпрі Хуанді Рамоса. Але що, якщо зараз теза “з нашими можуть працювати лише наші” справді почала щось означати?
Час зараз особливий, і українці змінюються з кожним роком війни. Нам іноземці здаються дивними, але, насправді, їхня поведінка якраз цілком нормальна : це ми стаємо дивними, не помічаючи війни. Останній обстріл Києва знищив машину Івана Калюжного – отож невчасно він із дружиною приїхав до столиці. Проте все-таки приїхав – як ще до того приїхав в Україну з Ісландії та Індії, двох райських куточків.
Подібні удари, звісно, в першу чергу привiд не їхати в Україну для 99% іноземців – але також це привід для одного відсотка, який залишився, свідомо чи ні, демонструвати не той рівень гри, який від нього чекають. Це українці до сирен та обстрілів, по-перше, звикли, а по-друге, не мають особливого вибору. Іноземець може, можливо, навіть сам щиро думати, що готовий грати в екстремальних умовах – але коли звучить звук тривоги, багатьом перестає бути цікаво тут грати і працювати. Були випадки, коли гравці зривалися першого ж дня і виїжджали з України, не підписавши контракт – але це, чесно кажучи, ще півбіди.
В останньому матчі Шахтаря перед відходом на зиму на лавці сиділи семеро іноземців – при трьох, які вийшли в основі. В останньому, який можна вважати добрим за грою (в Ейндховені), іноземців на лаві було аж дев'ять – а в основі два. При цьому Шахтар просто-таки випинає чудову атмосферу на тренуваннях: бразильці веселяться, Пушич сяє, всі раді. І це змушує згадати легендарне слово “заробітчани”: схоже, що натовпу бразильців і Траоре, що приєднався до них, просто подобається отримувати величезні оклади.
Ну і як тут не згадати хитрощів наших клубів, які на довгій дистанції вміють перехитрити насамперед самих себе. Розповідати всім новачкам, що “у нас тут спокійно”, піднести місце краще, ніж воно є – це схема, яку дуже давно випробували вітчизняні менеджери. Колись Матузалема та йому подібних привозили до Донецька на підписання контракту суворо після заходу сонця – щоб їм було гірше видно депресивне, промислове місто. Але навіть якщо гравця вдається в перший день мотивувати поставити автограф під контрактом, це не гарантує його інтерес на всі інші дні.
При цьому Динамо в даному конкретному випадку навіть як приклад ставити складно. Команда тільки-но скинула баласт під прізвищами Дуелунд, Перріс, Беніто, Родрігеш – і тут же взяла Себальйоса з Герреро, від яких поки не отримала ніякої користі. Кияни помилялися з легіонерами, коли це ще не було мейнстримом – але у будь-якому разі перехоплення з вмираючого Дніпра-1 Рубчинського та Пихаленка зараз виглядає стратегічно надважливим ходом.
Академія та розважлива селекція корисніша за трансферну булімію
Швидше за все, лише перемога над Шахтарем (причому якраз до 65-річчя Полісся) врятувала Імаду Ашуру місце у Житомирі. Він до попередньої теми, безумовно, не належить – людина народилася в Одесі та все життя прожила в Україні – але все одно мала вісім матчів без перемог. Це смішно звучить, але “гірники” – єдина команда ліги, яку Полісся змогло обіграти двічі.
При цьому АТБ, мабуть, і справді процвітає, раз його бос може купувати для Полісся будь-кого. За європейськими мірками це суми, звичайно, смішні, але перед початком сезону житомирці заплатили гроші за сімох футболістів, протягом минулого сезону – за вісьмох, і навіть ще в першу лігу Кушніренко купували. І, звичайно, не варто забувати про переходи таких гравців, як Бабенко, Волинець, Пайшао, Лєднєв – нехай це й вільні агенти, але обходяться клубу вони дуже дорого.
8+7+1+4... Хм. Вже більше гравців, ніж виходить на поле, чи не так? І навіть більше, ніж може бути задіяно у матчі. І це при найвпевненішому виході команди з першої ліги. Полісся не боялося різати по живому: розлучилося навіть із Козаком, який провів класний сезон-23/24. Той факт, що Козак пішов у зовсім не слабку Олександрію, босів клубу не збентежив.
Ну і за підсумком вище Полісся йде у таблиці нижче Кривбасу, який за воєнні роки продав на більшу суму, ніж купив (у тому числі, до речі, продав Безкоровайного Поліссю); набагато нижче за Олександрію, яка в принципі не мріє про таку політику, як у житомирців; і навіть Рух, який скоро одними вихованцями гратиме, всього в чотирьох пунктах позаду.
Футбол все-таки складніша гра, ніж бейсбол, результат команди не дорівнює сумі скіллів гравців. За всього індивідуального таланту Гуцуляка та Назаренка, Полісся регулярно має проблеми з командним малюнком гри. Олександрія, в якій після півтора невдалих сезонів Ротань отримав лише більше довіри, є протилежним прикладом – прикладом того, як розвиток гравців на тренуваннях призводить до прогресу команди.
Кривбас, який у січні взяв Твердохліба, півроку не випускав його на поле, а потім він став найкращим гравцем УПЛ у листопаді-грудні – інший орієнтир. Цей гравець навіть у лонг-лист Полісся не потрапив би, враховуючи, наскільки на широку ногу живе житомирський клуб – але після того, як зірочка Миная адаптувалася до команди, вона стала кориснішою за будь-яку з поліських зірок.
При цьому не можна позбутися думки, що Буткевичу зовнішній лиск не просто потрібен, а, можливо, навіть важливіший, ніж результати. Звідси і Усік на контракті (це ж які гроші треба запропонувати людині з гарантованими десятками мільйонів євро доходу, щоб вона хоча б просто брала участь у твоїх маркетингових акціях?), і колишні зірки телеканалів “Футбол” у прес-службі, й дуже пишні святкування. До речі, одна перемога над Шахтарем для такого боса може бути реально важливішою за десять перемог над Інгульцем – і в цьому контексті ймовірно, що ми взагалі марно хвилюємося, а в Житомирі абсолютно задоволені життям і президент, і тренер, і, звичайно ж, гравці.
