Італійський футбол вирішив розпочати перший повноцінний тиждень нового року одразу з протистояння за трофей. Щоправда, не на теренах власної країни, а там, де додатково можна заробити ще чималі гроші, просто доставивши учасників турніру у так званому форматі "фіналу чотирьох" та певну кількість уболівальників для колориту. Утім, це вже історія з фінансової площини, тоді як нас цікавить лише суто футбольна.

І тут дійсно було, на що подивитись у фінальному матчі за Суперкубок Італії, у якому поміж собою зійшлись два величні міланські гранди — Інтер та Мілан, за умов, що "нерадзуррі" були чинними володарями трофею та чемпіонами країни, а "россонері" були єдиними, хто обігравав команду Сімоне Індзагі в поточній кампанії, нехай ще з Паулу Фонсекою на чолі.

Загалом, перший тайм цього протистояння видався явно не таким, яким можна було б очікувати, із огляду на афішу гри. Спокійний футбол, який подекуди розривали своїми гольовими моментами Таремі з Лаутаро Мартінесом, а також Рейндерс. На цьому тлі навіть дивно було побачити м’язову травму Чалханоглу вже на 35 хвилині, але то скоріше вже через загальну втому.

А ще більш неочікуваним було те, що Мілан загалом більш-менш пристойно виглядав у захисті впродовж першої половини, але лише в основний її час. У компенсований команда Сержіу Консейсана припустилась помилки, і Лаутаро нарешті зміг уразити чужі ворота ударом із правого флангу штрафного з передачі Таремі.

І тільки-но команди повернулись на поле після перерви, як закидання з глибини від де Время Таремі перетворив на другий м’яч у ворота Меньяна, після чого почало здаватись, що "россонері" не мають потенціалу оговтатись від таких ударів. Однак у Консейсана серед джокерів на заміні був Рафаель Леау, і тренер Мілана одразу кинув його до бою, незважаючи на період відновлення після травми.

Як не дивно, спрацювало на повну. Леау просто не залишав шансів суперникам під час швидкісних ривків, і не тільки збирав на собі для них попередження, а ще й заробляв стандарти, перший із яких ударом під ліву стійку реалізував Тео Ернандес. Мілан таким чином повірив, що відігратись ще цілком можливо, і в подальшому в епізодах за участі Рейндерса лише диво, Зоммер та Бастоні не дали цьому статись ще до початку останньої пів години ігрового часу.

А потім був момент Аугусто, від удару якого головою з близької відстані м’яч влучив у стійку й майже перетнув лінію, якби не дивовижна реакція Меньяна. Як і порятунок Майка наприкінці гри коли пробивав Думфріс. Тоді рахунок тільки-но став знову нічийним, бо Тео знайшов прострілом із лівого флангу Пулішича, який розібрався з ударом у дальній кут у два дотики. Гра поступово почала наближатись до серії пенальті.

Однак ні, лотереї цього вечора ми так і не побачили. Бо Інтер у компенсований час другого тайму зробив рівно те саме, що Мілан зробив наприкінці першого — загубив гравців у власному штрафному, чим скористались Пулішич та Леау на правому фланзі, а Абрагаму залишалось влучити в порожні ворота з прострілу португальця. Ох і два стартові матчі Консейсана.

Фінальний свисток головного арбітра Сімоне Соцци із Сереньо визначив Мілан володарем Суперкубку Італії-2025, тоді як Інтер зупинився за крок до трофею.

Інтер — Мілан 2:3
Голи: Л. Мартінес, 45+1, Таремі, 47 — Ернандес, 52, Пулішич, 80, Абрагам, 90+3

Інтер: Зоммер — Біссек, де Врей (Дарміан, 85), Бастоні — Думфріс, Барелла (Фраттезі, 85), Чалханоглу (Асллані, 35), Мхітарян (Зелінські, 66), Дімарко (Аугусто, 66) — Таремі, Мартінес.

Мілан: Меньян — Емерсон, Тіав, Томорі, Ернандес — Муса (Лофтус-Чік, 77), Фофана, Рейндерс (Абрагам, 77) — Пулішич, Мората, Хіменес (Леау, 50).

Попередження: Мхітарян, Думфріс, Барелла, Бастоні — Томорі