Останній повноцінний тиждень січня англійські клуби вирішили присвятити проведенню кубкових протистоянь, тому на вихідних ми не матимемо змоги спостерігати за матчами Прем’єр-ліги. Однак нічого, навіть у 1/16 фіналу Кубка Англії цілком можна було знайти пару, яка складалась із представників "елітного" дивізіону, що одразу підвищувало зацікавленість фанатів відносно цього раннього етапу змагань.

Лондонський Челсі та бірмінгемська Астон Вілла в поточній кампанії демонстрували геть відмінні один від одного результати, тому й другу частину сезону планували проводити в різному темпі. "Сині", щоправда, до одного фіналу вже здобули перепустку, тоді як команда Унаї Емері могла похизуватись, хіба що, тією своєю видатною переможною домашньою серією та участю в єврокубках, про що футболісти Маурісіо Почеттіно наразі можуть тільки мріяти.

Але цього разу на полі Стемфорд Бридж усіх цікавило тільки одне питання — чи будуть за певний час ці команди змушені зустрітись знову в переграванні, чи ні. І вже від самого початку все йшло до того, що таки ні, не повинні. Челсі наче й розпочав активно, але Вілла відповіла не просто переведенням м’яча на чужу половину, а й повноцінним голом. На 12 хвилині Діабі дальнім ударом із правого флангу влучив у Гілкріста, рикошет від якого потім добив у сітку Дуглас Луїс. Але бразилець підіграв собі рукою, тож "леви" зарано раділи.

До речі, щодо правого захисника Челсі, який узагалі-то мав бути на лаві запасних, однак перед самим початком гри Колвілл отримав травму підколінного сухожилля, що є реально чимось незбагненним у контексті всіх проблем "пенсіонерів" із лазаретом у цьому сезоні.

Тим не менш, команда Почеттіно не поплила за течією та цілком гідно відповідала суперникам на той незарахований гол. Гра була доволі жвава й цілком прийнятна для захопливого перегляду. Ось тільки з реалізацією моментів у "синіх" були проблеми навіть тоді, коли Вілла вже відверто та неприховано привозила моменти навіть у власних володіннях. Але Мартінес піймав кураж і це була реальна аргентинська стіна, у яку постійно бились господарі.

У другому таймі ситуація залишалась незмінно. То Челсі ледь не втискатиме суперників у їхній чужий майданчик, то Вілла робитиме те саме за кілька хвилин уже на чужій половині. Відкритий фінал. Здається, це так називають. Але з моментами, які мав той самий Палмер, було просто гріховно не знімати всі питання щодо переможця. Однак ні, голів ми так і не побачили, бо воротарі відіграли вирішальну роль.

А ще була поява Михайла Мудрика на полі на 77 хвилині. Настільки ефективна, що партнери взагалі ігнорували його присутність у матчі. Якщо два рази м’яча й торкнувся, то це можна було вважати значним везінням. Дату перегравання визначатимуть трохи пізніше, але для кожної з команд воно є небажаним.

Челсі — Астон Вілла 0:0

Челсі: Петрович — Гілкріст (Чілвелл, 65), Дісасі, Сілва, Бадьяшиль — Кайседо, Галлагер — Мадуеке (Мудрик, 77), Енцо (Чуквуемека, 89), Стерлінг (Броя, 76) — Палмер.

Астон Вілла: Мартінес — Кеш (Карлос, 82), Конса, Ленгле, Морено — Макгінн, Дуглас Луїс, Камара, Тілеманс (Дзаніоло, 82) — Діабі (Бейлі, 90), Воткінс.

Попередження: Сілва — Тілеманс