Якби хтось років п'ять тому сказав, що команда з Житомира гратиме у вищій лізі, на нього поглянули б на божевільного.

За всієї родючості місцевої землі, яка дала світові талантів рівня Юрія Вернидуба, Олександра Зінченка, Руслана Маліновського, житомирські клуби не грали у вищій лізі ніколи. До кінця липня таких областей в Україні залишатиметься лише три — ще Херсонська і поки що Черкаська — але саме на Житомирщині футбольне життя було зовсім похмурим: жодної професійної команди, навіть рівня другої ліги, у 2005-16 рр. Потім Полісся вибралось у професійний футбол, навіть до першої ліги, але все одно було дуже-дуже скромним.

І хто міг би подумати, що комусь в Україні допоможе почати жити на широку ногу... ковід.

Геннадій Буткевич, засновник мережі магазинів “АТБ”, у лютому дав інтерв'ю колезі Надєїну — і, за відчуттями, сказав навіть забагато зайвого. Зокрема, він сказав такі слова:

“Коли ковід накрив Україну, був збір бізнесменів в адміністрації президента, мені дали Житомирську область. Я допомагав лікарням, людям — і, зокрема, допомагав футболу. На футбол ходив, дивився футбол — і я їм допомагаю, а вони програють. Клуб був ще в комунальній власності, я підійшов [до керівників] : як так? Вони відповідають: треба було б більше, якщо чесно. Я подумав: якщо більше, то хочу й сам керувати процесом. І так і пішло. Із 2021-го займаюся клубом”.

Так і з'явилася версія навіть не Реала, а скоріше Парі Сен-Жермен першої ліги. Ви тільки послухайте публічні висловлювання президента команди, яка поки що не зіграла жодного матчу у вищій лізі: “Поки що я витрачаю не стільки грошей, скільки хотів би. Буде більше”; “ Хочеться, щоб у команді було якнайбільше місцевих. Руслан Маліновський був у клубі, я йому казав: ми й до тебе дістанемось”. А коли Надєїн йому сказав, що видаткова частина Вереса на півроку — 50-60 мільйонів гривень, Буткевич впевнено сказав: “У нас більше”.

Такі фрази виглядають дивно під час війни, але вони є основою іміджевої поведінки клубу. Полісся поводиться максимально амбітно, воно ніби намагається показати: в Україні зростає велика сила. І для такого завдання Полісся приманює максимально гучні імена.

Маємо: тренер команди, яка займала п'яті місця у вищій лізі, лише через форс-мажор йде у відставку і наступне місце роботи знаходить лише у першій лізі. Не дивує? А якщо сказати, що він іде звідти не на позицію тренера? Юрій Максимов тренував Ворсклу, без величезної кількості трансферів на вхід забезпечував те саме п'яте місце, що і Скрипник — але набагато впевненіше і з більш стабільною грою. І він пішов у Полісся спортивним директором... щоб ще за півроку піти взагалі до другої ліги, до Звягеля.

Є підстави вважати, що нова команда Максимова стане фарм-клубом Полісся. Повних підстав так стверджувати немає, але сам факт такого “дауншифтингу” до клубу, який представляє ту ж таки Житомирську область, на це тонко натякає. За медіа та маркетинг у Поліссі відповідатиме Олександр Денисов, який упродовж 15 років був головним спортивним медіаменеджером України — і, звичайно, особливо клуб не став скупитися на головних дійових осіб.

Літо 2021-го — Махарадзе (Дніпро-1), Гітченко, Огіря (обидва — Десна), Шастал (Олександрія). Січень 2022-го — Вакула (Шахтар, останній клуб, за який грав – Ворскла), Будківський (Десна), Батагов (Дніпро-1). Літо 2022-го — Янаков (Зоря), Морозко (Колос). Це все трансфери не просто з УПЛ, а з амбітних і явно не найслабших команд УПЛ: можливо, Ігор Чайковський тому й не затримався у клубі, що конкуренція на Поліссі була вже вищою, ніж у вищоліговому Інгульці.

Важливо: і не йдеться про якесь феноменальне “чуття” клубу на ринку. Той же Махарадзе — узагалі дуже сумна історія, після виходу з Олімпіка п'ять років тому у нього в кар'єрі круте піке... Але перевага над більшістю суперників у Полісся була такою, що в УПЛ вони вийшли парадним маршем. І наскільки ж геніальне трансферне влучення з Батаговим зірвалося через війну! Арсеній виглядає зіркою і в УПЛ, він дуже допоміг Зорі — а про першу лігу й говорити нема чого.

За відсутності Батагова допоміг Гітченко. 38-річний ветеран, напевно, не буде багато грати у вищій лізі, але він дуже допоміг клубу в першій частині сезону, коли Полісся і видало 13 перемог та одну нічию у 14 матчах, здобувши гросмейстерський відрив перед конкурентами. Інші лідери цієї команди на поверхні: Будківський, який забив 14 голів у 21 матчі; Огіря, який виконував величезний обсяг роботи в центрі поля; Кудрик, який грою у воротах не змушував згадувати про Махарадзе.

І тут настає час одного великого “але”.

Полісся минулого сезону грало з таким запасом, що не дуже зрозуміло, як цей клуб проявить себе під тиском. Склад віковий: про Гітченка вже сказано, Будківському 31, Огірі 33, основному півзахиснику Грицуку 35. Калітвінцев, звичайно, стильно виглядає, коли команда з великим рахунком обіграє черговий сільський колектив, але успіху він не досягав з 2009-го, коли його юніори дійшли до фіналу чемпіонату Європи. У Олімпіку він провалився, у збірній перед домашнім Євро — також, навіть у командах країни-терориста не досяг успіху.

Але клуб розуміє, що залишатися на місці = деградувати, тому працює над тим, щоб стати ще краще. Шабанов повернувся до України —  і, при всьому провалі в останньому сезоні у Фехерварі, такий захисник може стати у нинішній УПЛ зіркою. Мустафаєв у другому колі був одним із найкращих гравців Олександрії, Чоботенко — основний захисник Колоса минулого сезону, Кравченко приїхав до Ковалівки лише на друге коло, але теж виходив в основі... Полісся навіть не намагається літати на рівні Руху та Минаю, воно цілиться на інші висоти.

На завершення хочеться поговорити не лише про суто футбольні моменти. Черговий проект Буткевича, про який він заявив буквально кілька днів тому: побудова свого стадіону. “Це буде виключно футбольна арена десь на 12-15 тисяч, де вболівальників від команди відділятиме лише кілька метрів і він відповідатиме стандартам УЄФА для проведення міжнародних матчів. Уже визначено місце, де цей стадіон буде збудовано”.

А тепер спробуйте вгадати, коли у Житомирі було проведено останню реконструкцію існуючого стадіону.

2021-го. За лічені місяці до війни закінчився, можливо, головний довгобуд в історії українського спорту: стадіон на менш ніж 6 тисяч глядачів було закінчено після 16 (!) років ремонтних та реконструкційних робіт. Його називали пам'яткою української корупції, про злочини навколо цього будівництва говорив навіть голова Житомирської облдержадміністрації — і ось коли епопея, начебто закінчена, президент Полісся вирішує будувати новий стадіон.

Є відчуття, що українська еліта втратила зв'язок із реальністю — навіть якщо вона сколотила статок на такому демократичному та народному бізнесі, як АТБ. У час, коли люди на дрони збирають зі світу по нитці, Буткевичу хочеться збудувати щось шалено розкішне, гідне увічнення у статті Вікіпедії “Білий слон”. Спорт — безумовно, річ, яка дуже “затягує”, Буткевичу напевно стає все цікавіше і цікавіше в нього вкладати. Але якщо він хоче через спорт покращити імідж, то ефект найближчим часом може його здивувати.

Утім, на тлі спірних дій Буткевича є й безліч безперечно позитивних. Узяти купити й машину VAR для УАФ — це, безумовно, елемент піару, але це елемент корисного піару. Дуже дивно, що Ахметов, Жеваго, Суркіс не витратили десяті частки відсотка від бюджету своїх клубів на подібне... У Полісся вже зараз чудова база, на ній буде простіше рости новим зінченкам і маліновським — і окремі ходи розвитку клубу заслуговують на похвалу без жодних застережень.