Посилання на І частину

Посилання на ІІ частину

Зайшовши на стадіон, ми побачили невеличкий круглий столик, біля якого висіла табличка «Лише для футбольних скаутів». На ньому стояли дві тарілки з не надто апетитними канапками: можна було вибирати між твердими, мов камінь або ж тими, які пахнули так, що мені вони аж ніяк не полізли б до рота. Цю «їжу богів» пропонувалося запити з термоса літнього чаю, який, як видавалося, стояв тут ще з минулого століття. Але це я просто дуже перебірливий, а ось люди, котрі отримують 25 пенсів за кілометр, накинулися на ці канапки, як голодні діти з творів Діккенса. Стів познайомив мене зі своїм колегою Лесом Педфілдом. Вчитель на пенсії тепер працював скаутом Шеффілда: «Ця робота сьогодні є, а завтра немає. Ми сидимо, наче на пороховій бочці. Я чув, що скоро в нас зміниться асистент тренера. Але це лише чутки. Кріса Еванса вже неодноразово ховали, але він й досі в сідлі. Поки він на капітанському містку, я можу не турбуватися про своє майбутнє. Чесно кажучи, я б зараз краще полежав вдома перед телевізором. Не розумію, чому мене сьогодні послали спостерігати за грою Колчестера, адже ми граємо з ними лише через 6 тижнів».

Інші люди нізвідки теж бідкалися на свою невдячну працю. Джейсон Холзі, який прибув на матч, як представник Болтона, навіть отримав від клубу невеличкий гонорар, що спричинило заздрощі серед його колег. Джейсон намагався переконати інших скаутів, що ця поїздка виявилась зовсім не такою комфортною, як вони думали: «В поїзді яблуку ніде було впасти. Я навіть не міг поворухнутися. У мене досі болять плечі. До того ж, я вчора працював на матчі між резервними командами Челсі та Арсенала. А сьогодні зранку мені довелося сім годин писати звіт про цю гру». З Джейсоном важко не погодитись – його робота була не просто важкою, а й напрочуд нудною. Він мав зафіксувати точний час кожної важливої події, яка відбувалась на полі та зняти кілька відеороликів. Також Холзі повинен був розібрати стандарти й зафіксувати головні плюси та мінуси кожного гравця. Роботу скаута утруднювало ще й те, що Болтон купив йому квитки не в віп-ложу, а «розщедрився» лише на звичайні місця. Джейсон намагався дати собі раду з тими всіма записами посеред людського моря, яке виходило з берегів на стадіоні «Веллі».

Джонс продовжував відкривати мені таємниці своєї професії. «Я акцентую свою увагу не лише на тактичних нюансах. Не менш важливою є психологічна стійкість футболістів. Як реагує гравець на свою заміну? Якою буде реакція футболістів, коли суддя прийме помилкове рішення не на їхню користь? Я спостерігаю за гравцями, які колись мріяли про Прем’єр-лігу, але через відсутність таланту, небажання працювати над собою чи через травми їй тепер доводиться гнити в League One. Деякі з них ще мріють про футболку МЮ, Челсі, Арсенала. Але вони самі не надто вірять в те, що їхні мрії можуть втілитись в реальність». На 5-й хвилині футболіст Колчестера Ентоні Вордсворт відкрив рахунок в матчі фантастичним пострілом в дев’ятку. Однак Джонс не поділяв мого захвату щодо Ентоні: «Він дурить самого себе. Замість того, щоб працювати над собою, Ентоні задоволений тим, що отримує 2 тисячі на тиждень. Його повністю влаштовує статус першого хлопця на селі.

Скаути спостерігають за ним вже два чи три роки, але чи ти не скажеш мені, чому він й досі в Колчестері?» Стів почав препарувати тактичні нюанси гри Колчестера: «Коли Англія грає 4-4-2, то вона дійсно грає, а клуби в League One розуміють схему 4-4-2 дещо по-іншому – вони просто гатять м’яча вперед. Ось поглянь на Колчестер. Воротар намагається знайти своєю передачею дебелого форварда, який самотньо пасеться біля воріт Чарльтона. Коли ж Уільямс ловить м’яч, він завжди падає з ним на землю. Й в цьому є невеличка хитрість. Поки Уільямс лежить на газоні, він має кілька секунд, щоб подумати, що робити далі. На цьому рівні для скаута найважливішим є досвід. Я знаю, як грають середньостатистичні гравці League One. Саме тому в другій половині матчу я практично ніколи нічого не пишу».

Цього дня на трибунах «Веллі» можна було побачити й Гарі Сміта, тренера Стівеніджа. Раніше він теж працював людиною нізвідки, полюючи за талантами для Арсенала. Потім Гарі вирішив спробувати себе на тренерській ниві, і це в Гарі чудово вийшло. Сміт здобув Кубок MLS з Колорадо Репідз. Його батько Роджер вважався одним з найавторитетніших скаутів Англії. Сміт-старший тепер працював людиною нізвідки для Чарльтона, а раніше, як і син, трудився на благо Канонірів. «Щиро кажучи, Стів Роулі (головний скаут Арсенала) сказав, що він завжди знайде посаду для мене. Але я не хочу просто брати гроші, я не вмію відбувати номер. Я хочу щось робити та відчувати себе потрібним. Якщо ти працюєш в топ-клубі на якійсь маленькій посаді, то не відчуваєш себе там своїм. Тому я вирішив переговорити зі своїм давнім товаришем Філом Чаппелом, головним скаутом Чарльтона. Він один з небагатьох людей в нашій сфері, яких можна назвати хорошими організаторами. Я не можу сказати того самого про людей, з якими я працював Кардіффі.

Так, коли мого шефа Дейва Джонса звільнили, клуб почав ставити мені палиці в колеса. Вони зробили з нього негідника, і оскільки я був його людиною, вони теж паскудно ставились до мене. На щастя, в Чарльтоні все змінилось. Я не можу сказати жодного поганого слова на адресу Філа. Він дістає мені квитки на всі матчі та дає щедрі добові. Я розумію, що не всім моїм колегам живеться настільки солодко. Я завжди намагаюся допомогти безробітним скаутам. Інколи я можу написати їм звіт, але я чудово знаю, що вони в першу чергу хочуть повернутися в гру. Пам’ятаю, наскільки мені було важко, коли я був безробітним. Добре, що я згадав про Філа. Він запитав в мене, чим я хочу займатись. А я щиро відповів, що хочу постійно відчувати себе потрібним. Варіант, коли я пишу лише один звіт на тиждень, а потім чекаю чергову суботу – не для мене. Філ послухав мене й тепер я маю хорошу роботу, хоча й не на повну ставку. Головне, що я знову в грі. А гроші – це другорядне», – розповів Роджер.

Я не втримався, щоб не запитати Сміта, чому він не попросив свого сина взяти його на роботу: «Мені ця думка неодноразово приходила в голову. Але це спричинило б додатковий тиск як на мене, так і на сина. Сім’я – це святе. І якби я попросив його зробити мене скаутом Стівеніджа, він не зміг би сказати мені «ні». Однак, я не переконаний, що це оптимальний варіант. Уявіть собі ситуацію, коли б нас двох звільнили. Очевидно, що рано чи пізно такий день настане. Гарі знає, що завжди може розраховувати на мене. І мої знання стануть йому в пригоді, адже він чотири роки був в Америці. Є футболісти, яких він пам’ятає, але є й ті, які засвітилися лише нещодавно. Він намагається надолужити згаяне. Я називаю Гарі таксистом серед менеджерів. Нехай вас не вводить в оману те, що він їздить на Bentley. Мій син всього добився своїми руками та головою. Гарі працює по 18 годин на добу, оглядаючи cтільки матчів, скільки може. Очевидно, що він не може бути всюди. Інколи Гарі запитує в мене: «Я б хотів побачити цього гравця, тату, але, на жаль, не маю часу для цього. Що ти можеш сказати про нього?». Якщо я й не знаю цього футболіста, то завжди знайду того, хто бачив його в грі».

 «В світі футбольних скаутів ми звикли довіряти колегам. Люди завжди допомагають одне одному, адже прекрасно знають, яким буває футбол. Сьогодні ти на вершині, а завтра на дні. Якщо говорити про команду мого сина, то їй сильно бракує класу. Гарі стверджує, що Стівенідж – класний клуб з чудовими гравцями. Однак я думаю, що він так каже через те, що ставиться до них не просто як до футболістів, а як до своїх товаришів. Стівенідж грає абсолютно беззубо в атаці. Я маю кількох гравців, які на мою думку, могли б допомогти клубу сина впоратись з гольовою імпотенцією. Але  я не хочу пхати носа не в свої справи. В Стівеніджі є хороші скаути, які теж не сліпі, й можуть дати Гарі хорошу пораду. Мій син розумний хлопчина, а не такий бовдур, як один тренер Престона, який, прийшовши в команду, одразу звільнив всіх скаутів. Спочатку я думав, що в цьому немає нічого поганого. Він просто знає людей, які впораються з цією роботою краще, ніж попередники. Однак я помилився. Йому взагалі були не потрібні скаути. Не дивно, що він надовго не затримався в Престоні», – ділився наболілим Роджер.

Вечір для Стіва Джонса завершився на мажорній ноті. Шотландський Сент-Джонстон запропонував йому 50 фунтів на тиждень за пошук англійських гравців. Можливо, йому нарешті посміхнулась Фортуна: «Тренер Сент-Джонстона Стів Ломас попросив мене приїхати на зустріч з президентом Святих. Оскільки Рейнджерс тепер грають в Третьому дивізіоні (книга Калвіна була опублікована в 2013 році), то Сент-Джонс може витягнути свій щасливий квиток й пробитися в Лігу Європи. Мені просто пощастило, що сьогодні на матчі я сидів поряд з Ломасом. Якби якийсь інший скаут сидів поряд з ним, то він запропонував би йому цю чудову роботу. Я опинився в потрібний час в потрібному місці. І тепер буду головним скаутом Святих на теренах Англії», – Джонс ледь не підстрибував від радощів. Однак Стів розумів, що наразі він не може спати спокійно. Джонс знає, що людей, яким платять 25 пенсів за кілометр, міняють частіше, ніж рукавички.

Девід Пліт, який є ментором для багатьох екс-футболістів, які бачать себе в тренерському кріслі і підробляє консультантом з рекрутингових питань в Тоттенгемі, пояснює, що чи не найбільшу загрозу для людей нізвідки становлять президенти клубів та менеджери нового типу: «Скаут повинен бути лояльним, сумлінним, але також він повинен відчувати, що його слухають. Якщо ж начальство вдає, що його не чує, то він може піти до іншого тренера та сказати: «Хочу Вам розповісти по старій дружбі. На минулому тижні я бачив надзвичайно талановитого футболіста. Я розповів про нього нашому наставнику, але він пустив мої слова повз вуха. Обов’язково подивіться на нього. Ви не пошкодуєте». Скаути не уявляють свого життя без футболу.

Вони постійно зустрічаються з людьми, ходять на матчі. Попри їхній досвід, боси вкрай нечасто дослухаються до їхніх думок. А найбільш легковажно начальство підходить до звітів тих людей нізвідки, яким платять 25 пенсів за кілометр. У нас в Тоттенгемі ми рахуємо кожну копійку. Так, коли ми даємо навіть найменшу суму, то завжди ставимо питання: «А що ми отримуємо взамін?» Чимало скаутів не можуть написати звіт згідно з усіма вимогами. Багато з них на Ви з комп’ютером та ніколи не чули про електронну пошту. В мене теж раніше з цим виникали проблеми. Алан Шугар (екс-президент Шпор) якось нагримав на мене: «Я більше не хочу розбирати твої каракулі, написані на зворотному боці конвертів. Ти мусиш опанувати технології!»

«Класичні мисливці за талантами з 1950-х, не виживуть в сучасному футболі. Головний скаут, звичайно ж, необхідний. Але я бачу чимало так би мовити випадкових скаутів. Вони просто їздять на матчі без жодної мети. Щоб робота давала ефект, людина нізвідки має поставити собі питання, за ким вона буде спостерігати в поточному матчі й кому вона може запропонувати даного футболіста. Чимало з них пишуть стандартний звіт, з якого аж виливається вода. Шаблонні фрази, в яких немає нічого важливого. Ми й без скаутів знаємо, хто виділяється в тій чи іншій команді, а ми потребуємо лише нової інформації.

Наведу такий приклад. Минулого тижня Уотфорд грав з Блекпулом. Я хотів поїхати на цей матч, але мене прихопив хребет і я вирішив залишитись вдома. Після матчу до мене зателефонував один зі скаутів та повідомив, що я нічого не втратив, оскільки сидячи на трибунах, я б заснув вже на 10-й хвилині. Я запитав в скаута про Метта Філліпса, оскільки знав, що він мав зіграти краще, ніж інші. Й скаут підтвердив моє припущення: «Він був єдиним, за ким приємно було спостерігати. Що нового я довідався від людини нізвідки? Я розумію, що це прозвучить жорстко, але для чого платити скаутам 25 пенсів за кілометр за інформацію, яку я й так знаю?»

Повернувшись додому, Стів Джонс написав звіт про матч між Колчестером і Чарльтоном. Він складався з 1677 слів. Стіву платили, як в часи Діккенса, пенс за лінійку. Проте це для нього немає жодного значення, він просто щиро любить футбол. Стіва оточують старі друзі, які цінують його досвід та фахові якості. Баррі Ллойд, екс-тренер Брайтона, якому Джонс колись допомагав в полюванні на перспективну молодь, сказав кілька теплих слів на адресу людей нізвідки: «Стів зараз в біді. Я не знаю, як він досі залишається на плаву. Сподіваюся, що він скоро вибереться з цих тарапатів. Він продовжує працювати скаутом лише через неймовірну любов до футболу та завдяки підтримці доброї дружини. Без неї він давно б плюнув на цю невдячну працю. Очевидно, що пересічна дружина хоче бачити, як її чоловік приносить додому тисячі фунтів, а не ті копійки, які заробляє Стів. Вона хоче мати відпустку на морі, подарунки, але чоловіку, який отримує 25 пенсів за кілометр, такі витрати не по кишені. Добре, що дружина Джонса не така. Інакше йому б давно довелося шукати нову роботу. Або ж іншу дружину».

Далі буде…

Підготував Володимир Войтюк, Football.ua