Футбольні вболівальники, та й не тільки вони, дуже полюбляють захопливі казкові історії Попелюшок, котрі не хапали зірок з неба, але в певний момент досягали небачених раніше вершин. У цьому матеріалі ми поговоримо саме про такий випадок, а саме про скромний П'яст, який за два сезони повторив шлях Лестера від важкої боротьби за виживання до чемпіонства. 

Для початку потрібно сказати кілька слів про клуб, щоб ви розуміли його масштаби. П'яст ніколи не був на передових позиціях у польському футболі. 

Команду засновано 18 червня 1945 року вихідцями зі Львова, а більшу частину своєї історії вона провели у нижчих дивізіонах. Про що можна говорити, якщо до кінця 2010-их найбільших успіхом для глівічан були фініш у лідируючій групі ІІ лігі та два фінали національного кубку?! 

Фінали ці, до речі, "орли" програли. У 1978 році сильнішим виявилося Заглембє Сосновець (0:2), а п'ять років потому — Лехія Гданськ (1:2).

Під час політичних змін у країні наприкінці минулого століття клуб навіть на деякий час розформував першу команду, але у 1997 році повернув її до життя. 

Добути історичне підвищення в класі вдалося за підсумками сезону-2007/08. Дебют у еліті вийшов вдалим, бо П'яст "всуху" обіграв один з найстаріших клубів країни — Краковію (2:0). 

У Екстраклясі команда також зіткнулася із постійною проблемою для новачків. Спочатку колектив з Глівіц грав на стадіоні МЦСТВ у Водзіславі-Шльонському, але після будови власного об'єкту, Міського стадіону на вулиці Окшей, це питання було вирішено. 

Арена є дуже компактною та розташованою біля одного з символів Глівіц — оборонної вежі. Стадіон може вмістити приблизно до 10 000 вболівальників. Розробляла його німецька фірма Bremer AG, котра проектувала також об'єкт Падерборну. Першу тепер вже дійсно домашню гру П'яст виграв, обігравши плоцьку Віслу із рахунком 2:1. Стартовий м'яч забив Рікардіньо.

Враховуючи факт, що населення міста складає трохи більше 177 000, можна зрозуміти, чому сенсаційне чемпіонство 2019 року викликало подібний резонанс. Це якби умовні ужгородські Говерла або Минай виграли чемпіонат України. 

Отже, як скромному колективу вдалося здобути цей епохальний успіх?

Пам'ятаєте, вище ми написали, що у 2008 році клуб вийшов у Екстраклясу та в першому ж матчі переграв там Краковію? Так ось, поступившися "смугастим" у останньому турі сезону-2009/10, коли Лех на чолі із молодим Робертом Левандовські розірвав місцевий чемпіонат (про це ми ще згодом поговоримо у окремому матеріалі), П'яст із гуркотом провалився у другий дивізіон. 

Ще більш образливо від усвідомлення, що доля "орлів" була у їх лапах. Конкуренти, Одра Водзіслав та Арка Гдиня, втратили пункти із Віслою Краків та Шльонском Вроцлав відповідно, тож перемога гарантувала б команді збереження прописки. 

Довго перебувати у трясовині не довелось. Через два роки П'яст виграв І лігу (2-ий дивізіон) та повернувся у еліту. 

Камбек вдався на славу. Команді вдалося одразу зайняти четверте місце, що дозволило вперше в історії зіграти у єврокубках. І вона виглядала там дійсно достойно. Лише у додатковий час поступились Карабаху (загальні 3:4). Далі пішов поступовий відкат назад. 

Вже наступної кампанії "червоно-сині" зайняли лише 13 місце з 16 у таблиці, але зуміли впевнено втриматися у еліті (на той момент Екстракляса вже розпочала розподіл на дві групи). Наступний рік — 9 місце у регулярному чемпіонаті. 

Першу частину сезону-2015/16 клуб несподівано закінчив на другому місці із двома заліковими балами позаду Легії. У передостанньому турі чемпіонського плей-оф завдяки власній перемозі над Рухом (3:0) і поразці варшав'ян від Лехії (0:2) вдалося порівнятися із столичним грандом по очкам. Різниця забитих і пропущених була на користь "легіоністів", тож глівічанам потрібно було виграти останній матч сезону і сподіватися на підніжку для Легії від Погоні. Проте цього не сталося. П'яст упустив історичний шанс, поступившись Заглембю, що вкупі з перемогою конкурента реалізувало найжахливіший та не бажаний сценарій. 

Проте клуб продемонстрував усім, що з ним необхідно буде рахуватися. 

Сезон-2016/17 знову вийшов невдалим — передостаннє місце у регулярному сезоні та героїчний порятунок у "групі вильоту" з п'ятьма перемогами у семи матчах. На падіння результатів вплинули трансфери "на вихід" деяких гравців, особливо хорватського форварда Йосіпа Барішіча, котрий став кращим бомбардиром команди. 

Влітку 2017 року сталася визначна подія, котра претендує на статус епохальної. Клубний поріг переступив Вальдемар Форналік.

Не хочеться проводити прямі паралелі, але деякі локальні історії цього тріумфу дійсно нагадують Лестер. Щоправда, на відміну від Клаудіо Раньєрі Форналік взагалі не мав жодного трофею у тренерській кар'єрі, ще й вляпався у справжній скандал.

Після провалу збірної Польщі на домашньому Євро-2012 польська федерація моментально звільнила з посади Францішека Смуду, котрий нині очолює Вєчисту Краків, за яку виступає Денис Фаворов, та призначила саме Вальдемара керувати "Кадрою". Керманич заслужив спробувати свої сили у національній команді завдяки плідній праці у Руху. 

Під його керівництвом хожувський колектив одного разу завоював "бронзу", а у сезоні-2011/12 ледве не став чемпіоном, відставши від Шльонска Вроцлав лише на один заліковий бал. Третє місце та "срібло" дозволили також зіграти у кваліфікації Ліги Європи. Проте далі третього кваліфай-раунду пройти не вийшло. 

Що цікаво, у першому ж сезоні без Форналіка клуб зайняв лише передостаннє місце у чемпіонаті і лише дивом лишився у Екстраклясі. Якби варшавська Полонія отримала ліцензію на виступи у еліті, то не було б жодного протистояння із Металістом влітку 2014 року.

Українські фанати точно пам'ятають його збірну Польщі, бо саме тоді "біло-червоні" зустрілися із командою Михайла Фоменка у відборі на ЧС-2014. "Синьо-жовті" двічі переграли суперника — у Варшаві (3:1) та Харкові (1:0). 

Коучу не вдалося знайти спільну мову та підібрати ключ до керування розбалансованим колективом, тож після четвертого місця попереду Молдови та Сан-Маріно PZPN вказали йому на двері. Польська преса та місцева публіка просто змішали тренера із багном, інкримінуючи йому усі смертні гріхи. 

Шанс у П'ясті виявився рятувальною пігулкою. А що було далі ми зараз з'ясуємо. 

Кампанія-2017/18, що передувала чемпіонському року, могла неприємно завершити казку П'яста. Колектив ледве зумів врятуватися від падіння у другий дивізіон.

За підсумками "регулярки" він посів лише 13 місце, тож його доля вирішувалася у важкому та напруженному плей-оф. Розпочав його клуб із одним балом переваги від зони прямого вильоту, де знаходилися Термаліка та Сандеція. Розпочав П'яст із поразки від Краковії (забагато "смугастих" у цьому матеріалі), продовжив нульовкою із Лехією. У 34 турі сенсаційно поступився практично безнадійній Сандеції, потім тій же Лехії та Шльонску, тож перемога Термаліки над Аркою відкинула команду на передостаннє місце у таблиці. Усе мало вирішитися у заключному матчі, та ще й у лобовому зіткненні саме із командою з Нєчєци. 

Напевно Вальдемар Форналік продав душу якимось потойбічним силам. Ну або ж зіграла кармічна справедливість, як зручніше. 

П'яст налаштувався на цю гру, як на останній бій, знищивши "слонів" вдома з рахунком 4:0. Святкували так, наче виграли золоті медалі. Тоді ще ніхто не уявляв, що місцева публіка та гравці рік потому будуть тішитися з завоювання першого та найголовнішого трофею в своїй історії. До речі, про футболістів. Деякі з творців майбутнього успіху якраз переїхали у Глівіце літом 2017 року.

Францішек Плях, Жоель Валенсія, Міккел Кіркесков, Якуб Червінські, Том Хейтлі — усі вони відіграють важливу роль незабаром. Просто ще цього не знають. 

Літом 2018 року останні шматочки пазлу нарешті дозволили сформувати цілісну картину. Окрім ряда інших гравців варто виділити трансфер Хорхе Фелікса з Льєйди, вихованця Атлетіко з Мадрида, який усю професійну кар'єру виступав за іспанські колективи нижчих ліг. 

П'яст-2018/19 в першу чергу був сильним саме командною взаємодією та хімією. Пьотр Пажишек став найкращим бомбардиром команди у регулярному сезоні (6 голів), а інші гравці тримали планку 5 й менше голів. Але суперник ніколи не знав, звідки може прийти загроза. Це працювало.

Регулярну частину клуб закінчив на третьому місці з сімома пунктами відставання від Легії та Лехії. Навіть чотири роки перед тим, коли сталося історичне "срібло", було лише два пункти, тож мало хто сподівався, що з цього може вийти щось путнє. 

Як-то кажуть, апетит приходить під час їжі. В чемпіонському плей-оф П'яст вгризся у свій шанс. Команда здобула чотири перемоги поспіль, у тому числі переграла Легію у Варшаві завдяки голу легендарного півзахисника Херарда Бадії на 13 хвилині, що наблизило її на відстань одного балу від столичного гранду. 

Саме цю перемогу на стадіоні Війська Польського Вальдемар Форналік назвав "переломним моментом у чемпіонських перегонах". Проте все ще надалі було у руках Легії.

Вже в наступному, 35, турі "легіоністи" ледве врятувались у матчі з Погоню (1:1), а П'яст здобув драматичну перемогу над Ягеллонією (2:1).

"Орли" забили гол у роздягальню, коли після удару Жоеля Валенсії м'яч перетнув лінію воріт, а арбітр після перегляду ВАР вказав на центр поля. Справа йшла до мінімальної перемоги господарів, але у ендшпілі сталася неймовірна розв'язка. 

Спершу Хесус Імаз зрівняв рахунок з пенальті на 89 хвилині, буквально в одній з наступних атак Томаш Йодловєц потужним пострілом від дальної стійки знову вивів "червоно-синіх" уперед, але наприкінці доданого до другого тайму часу рефері знову вказав на "позначку" за фол Александара Седляра проти Імаза. Сам постраждалий вирішив пробити і...38-річний ветеран Якуб Шматула потягнув цей одинадцятиметровий. 

Після такого віддати чемпіонський титул Легії було б справжнім злочином. Вони цього і не зробили.

В наступному турі Ягеллонія знову зіграла на користь П'яста, перегравши "легіоністів" завдяки автоголу нинішнього гравця Клермона Матеуша Вєтескі (0:1), але команда Форналіка не зуміла офіційно гарантувати собі "золото", невдало з'їздивши у Щецин (0:0). Та це були лише формальності. 

В останній грі сезону Варшава знову втратила очки (Заглембє, 2:2), а господарі стадіону у Глівіцах на очах місцевої спрагливої торсиди мінімально перемогли познаньський Лех (Пажишек, 1:0) та стали чемпіоном Польщі. Після фінального свистка почалось святкування. 

Гравці П'яста піддивилися церемонію нагородження в Німеччині днем раніше, обливши себе та Вальдемара Форналіка літрами пива. Трохи пізніше підняли над головами трофей.

Ось така казка зі щасливим кінцем. Щоправда, гучного продовження в неї не було. П'яст спершу поступився БАТЕ у першому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів, а потім вилетів від Риги — екс-колектива Віктора Скрипника. Та вони не засмучувалися, фінішувавши слідом за Легією та Лехом у сезоні-2019/20. Так, лише бронзові медалі цього разу, але для подібних команд завжди важче втриматися на вершині, аніж підкорити якусь із них. 

Поступово клуб почали залишати деякі фундаментальні гравці та ментальні лідери. Найкращий бомбардир у кампанії-19/20 Хорхе Фелікс, який забив 16 голів та віддав 4 асисти, пішов підкоряти Туреччину та Сівасспор (проте вже повернувся до Глівіц), пішов й досвідчений капітан та його співвітчизник Херард Бадія, котрий не зміг стримати сліз під час прощальної церемонії. 

Час невблаганний. За безкінечним потоком буденних справ ми не помічаємо багато важливих моментів. Кажуть, що чудес не буває. Проте подібні історії чітко доводять, що якщо вірити й наполегливо працювати, то, можливо, тобі й вдасться досягнути неможливого. Як ось цим хлопцям, що тішаться наче діти найбільшому успіху у своєму житті на відео.