Сергійчук: "У Шахтар ще не кликали"

Нечасто буває так, що найкращим бомбардиром ліги стає футболіст із команди, що не належить до числа лідерів чи хоча б середнячків, а ще рідше трапляється, щоб цей гравець ще й був дебютантом на згаданому рівні. Михайло Сергійчук – саме той випадок. Нападник, який досі виступав у другій лізі, у дебютному сезоні відразу ж вирвався у лідери гонки бомбардирів. Зимовий антракт він проведе в статусі найрезультативнішого гравця поточного чемпіонату в першій лізі. Таке серйозне досягнення викликає повагу до цього футболіста й дозволяє називати його найголовнішим відкриттям цього сезону Favbet-Ліги 1. А як ставиться до своїх звершень сам Сергійчук? Про що мріє й які завдання ставить перед собою в футболі? Про все це ми вирішили поговорити із Михайлом, тим більше, що нині – в чемпіонаті перерва, і є час проаналізувати проміжні результати на півдорозі.

 

 

– Скажу, що рівень першої ліги не дуже й відрізняється від другої. Просто тут грають і думають трішки швидше, в іншому різниця не настільки суттєва. А от чи очікував, чи планував – навряд чи я тоді міг уявити, що виступлю саме так, не сподівався на особливі звершення. Але виходив, працював – і це дало свої плоди. 

 

 

– Так, цілком з ним згоден.

 

 

– Згоден, на сьогоднішній день немає тут таких лідерів, як Севастополь, запорізький Металург чи Говерла. То були очевидні фаворити, які реально претендували на вихід до прем’єр-ліги, тому саме на них дійсно налаштовувалися як на лідерів. Нині немає такого, і в кожному матчі очікуєш непростої боротьби.

 

 

– Позитивні. Стало більше ігор, що приносить футболістам задоволення. До того ж, суперники майже всі рівні – і лідери нерідко програють середнякам. Тож, я вважаю, що на сьогоднішній день у першій та другій лігах весело й цікаво. Є непередбачуваність, інтрига, і в турнірній таблиці важко визначити тих, хто надто відірвався б від усіх інших.

 

 

– На мій погляд, цікавіше зіграти із такою сильною командою, як Шахтар. Один матч із чемпіоном України й учасником Ліги чемпіонів і для футболістів, і для вболівальників здатен принести дуже багато радості й запам’ятатися назавжди. У таких матчах ти себе морально не перенавантажуєш, а виходиш і просто граєш у футбол, почуваєшся вільно. Це проти звичайної команди у тебе є хвилювання за результат і ти граєш з оглядкою на табло.

 

 

– При такій – ні, але й у Черкасах, я вам скажу, не маленький стадіон, і на наш матч проти Волині наповнилися всі трибуни, і панувала несамовита атмосфера. І коли Жека Гуд забив гол – стадіон просто, можна сказати, розривався.

 

 

– Ну, принаймні, на гол престижу ми напрацювали.

 

 

– Ні, такої пропозиції немає:) Цей тренер – знаний не лише в Україні, а й у всій Європі, тому мені було дуже приємно почути його слова.

 

 

– Я би не сказав, що нашій команді не вдалося зіграти в свій футбол – ми нормально грали, і все виходило. На жаль, ми пропустили два просто шикарні м’ячі. Але винуватити за це команду чи воротарів немає сенсу. Що перший гол, що другий вийшли досить красивими, і не завжди вдається такі забивати.

 

 

– Ще коли я грав у другій лізі, Нива мала за підбором гравців склад першої ліги. Однак я їм забивав і в тому дивізіоні, і в цьому. Саме тому я й говорю, що лідери другої ліги не особливо відрізняються за своїм рівнем від учасників першої ліги.

 

 

– Ми грали з ними уже дві гри, і я можу сказати, що це дійсно непростий суперник. Можливо, їм десь не вистачає досвіду, адже там молоді хлопці грають. Десь їм і не щастить. Однак, гадаю, взимку вони добре попрацюють і навесні ще себе покажуть.

 

 

– Напевно, не стільки й кубок це спричинив… Мені важко говорити на цю тему, я не особливо хотів би в неї заглибитися. Що говориться в роздягальні – те не варто розголошувати. Прикро, що так сталося, однак це вже в минулому й треба рухатися далі.

 

 

– Так, тоді десь за 17 хвилин ми забили три швидкі голи. І цей матч дійсно став, напевно, найяскравішим для нас.

 

 

– Проти будь-якої команди ми налаштовуємося абсолютно однаково, виходимо на поле й виконуємо свою роботу. Просто бувають фактори, які не завжди дозволяють здобути бажаний м’яч. Але м’яч круглий, тому на 90 хвилин всі рівні.

 

 

– Мене як в Черкасах підтримували, так і в Миколаєві. Тому я вдячний і черкаським вболівальникам, і миколаївським за їхню підтримку упродовж усього цього часу.

 

 

– Будь-який футболіст цінується за стабільність. Тому краще 10 раз по одному, ніж в одному матчі – 10, а потім – без голів.

 

 

– Володимир – із Млинівщини, якщо я не помиляюся, а я – із Сарненщини. Це досить далеко. Я розпочинав грати у місцевій спортивній школі у Анатолія Івановича Назарчука, потім поїхав навчатися до костопільського спортивного ліцею-інтернату (це також Рівненська область).

 

 

– У нас є команда Маяк (Сарни), котра виступає у першості області, а планує заявлятися ще й на аматорську лігу. З нашого краю вийшли у великий футбол такі гравці, як Вадим Мельник, Володимир Семенчук, Андрій Тотовицький, котрий наразі грає у прем’єр-лізі.

 

 

– Ну, наразі, окрім нас, вийшов ще мій однокласник Ігор Носарєв, котрий зараз виступає за ФК Карлівка в другій лізі.

 

 

– Так, ця школа шанована й відома. До неї їдуть і здалеку. У нас був тренером Іван Олександрович Ярута – людина, яка, можна сказати так, дала мені шлях у футбол. Далі я вже грав за Верес.

 

 

– На той час у мене не було прерогативи щодо фінансового положення. Я ще навчався в 11 класі, коли мене Микола Андрійович Філін заявив у другу лігу, і я вийшов – і чесно кажучи, відчув, що таке дорослий футбол. А з наступного сезону уже повноцінно грав. Тоді у Вересі була досить молода команда, основу котрої складали хлопці зі Штурму 1989 року народження. За Верес я грав або нападаючого, або крайнього півзахисника.

 

 

– Ну, ось з тими ж лідерами нам вдавалася гра. Коли тернопільська Нива виходила до першої ліги – ми з ними зіграли внічию 1:1, а я їм забив. Бастіон приїздив до нас лідером другої ліги – і нам вдалося з ними зіграти внічию. Тож навіть тоді при такому положенні Верес виходив і бився – наскільки уже міг.

 

 

– Тоді існував такий турнір – Кубок ПФЛ, де грали збірні першої ліги й двох груп другої. Нас тоді із Вереса запросили трьох футболістів, а збірну Групи А очолював якраз Олег Вікторович.

 

 

– Я той матч також добре пам’ятаю, ми поступилися 2:3, а я забив у Броварах.

 

 

– Це також був досить добрий колектив – дружній, молодий. Час, який я провів у Ниві, був досить хорошим і я багато чого навчився. Хоча там була велика конкуренція, і через півроку я не підійшов Олегу Вікторовичу, але склалося усе, як склалося… Повернувся я до Вереса, а далі грав за Маяк (Сарни) на область.

 

 

– Мій тренер Іван Ярута знає Кирилюка і Ковалевича із Славутича, вони були на зв’язку з ним і дізналися про мене. Якось вони зв’язалися зі мною, розказали, що команда Славутич має намір заявлятися до другої ліги й запросили на перегляд. Кирилюку я підійшов, тож із цього й почалася моя черкаська історія.

 

 

– Чесно кажучи, я не можу сказати, що ми там по грі комусь дуже програвали. Рівна група – кожен у ній міг виграти й поступитися. Справді, це була чудова прелюдія до другої ліги.

 

 

– Я в Черкасах досить добре себе почував, то були чудові часи. Колектив у нас був досить дружнім (особливо, у першому сезоні). Ми всі грали один за одного й віддавалися грі повністю.

 

 

– Навіть не вирізню нікого. Ви називаєте лідерів, а бували такі матчі, коли навіть проти аутсайдерів було важко грати.

 

 

– Все одно – матчі бували цікавими незалежно від турнірного статусу. Розумієте, ми, коли зі Славутичем дісталися до другої ліги, були досить молодими. У нас 26-річний Крупниченко був найстаршим. Тобто, звісно, нам було цікаво грати із гарно укомплектованими суперниками, однак кожен матч ніс для нас щось нове.

 

 

– Вони обидва досвідчені, тому, у першу чергу, вони за рахунок свого розуміння футболу були важкими суперниками. Та й на другому поверсі боротьбу у них було важко виграти.

 

 

– Можливо, фарту. У нас за два сезони, які я там провів, у нас був лише раз спад – саме після кубку, а в інших матчах усе було стабільно, і команда грала у цікавий, переважно – атакуючий, футбол.

 

 

– Однозначно, але не маємо права розслаблятися. Якщо брати півріччя, ми не задоволені результатами. Ми прагнули бути у п’ятірці… Головне, щоб весною ми досягли кращих результатів і порадували наших вболівальників.

 

 

– Є трішки. Дзвонять агенти, цікавляться…

 

 

– Звичайно, якщо сказати собі: «Гратиму лише на якомусь одному рівні», то тоді можна із футболом закінчувати.

 

 

– Це вже питання не до нас, футболістів, а до тих, хто вкладає кошти в український футбол. У кожного президента – своє бачення, і ми не вправі їх за це судити. У кожного свої цілі.

 

 

– В Україні – на Динамо (Київ), а взагалі – Ліверпуль.

 

 

– Поки грав Фернандо Торрес, симпатизував йому. Нині в клубі лишається така легенда, як Стівен Джеррард. А ще, звісно, також найкращий бомбардир АПЛ Луїс Суарес, який просто творить дива і може бути прикладом для усіх.

 

 

– Заборонено, але подивіться, будь-ласка, статистику цього футболіста після дискваліфікації. Він своєю грою все доводить.

 

 

– Цікавилася, але не склалося.

 

 

– З приводу цього нічого не можу сказати – про таке не чув.

 

 

– Залишився б в Україні, бо тут ти граєш, лишаєшся на виду, і тобою цікавляться.

 

 

– Все добре, всі вітають, по-своєму «притравлюють». З тренерами моїми уже говорив.

 

 

– Та ні, це мій найкращий рік!

 

 

– Хочу привітати як миколаївських, так і черкаських вболівальників з наступаючими Новим роком і Різдвом! Хай їхні улюбленці дарують їм незабутні матчі. Славутич хай виходить до першої ліги, успішно виступає в кубку. Миколаєву побажаю піднятися в турнірній таблиці якомога вище. Своїх рідних також хочу привітати зі святами і хай все збудеться, що вони собі побажають!