Україна втримала перемогу над Ірландією

Процес планування мандрівки до Катару наприкінці цього року для збірної України обірвався на вирішальному протистоянні плей-оф кваліфікації проти Уельсу (1:0), тож команда Олександра Петракова мала за короткий відтинок часу перебудуватися на підготовку до старту в геть іншому турнірі. Третій у історії розіграш Ліги Європи УЄФА для "синьо-жовтих" розпочинався з гостьового протистояння проти Ірландії, яка вже встигла за цей час відіграти гру другого туру в гостях у Вірменії. У Еревані команда Стівена Кенні зазнала невдачі (0:1), тож на звітний поєдинок виходила з бойовим настроєм.

У той самий час, із нашого боку тренерський штаб вирішив, як і обіцяв одразу після невдачі проти валлійців, провести настільки глибоку ротацію, що своє місце в стартовому складі зберіг за собою виключно Віталій Миколенко. Певна річ, що за таких умов щось вимагати від команди в плані звичайної зіграності було б недоречно. Жахливий початок матчу нам довелося через це пережити, бо кількість помилок на одиницю площі поля перевищувала всі осяжні величини. Пощастило, що суперники виявилися неготовими навіть до власних дій у пресингу.

Уже ближче до середини першого тайму почали з’являтися бодай натяки на наші виходи до атаки, але здебільшого Україна намагалася застосовувати далекобійну артилерію імпортного, якщо так можна казати про наших виконавців із закордонних клубів, зразка.

І який би божевільний дебютний гол у складі національної команди вийшов у Тараса Качараби, якби свою подачу з лівого флангу штрафного у відтяжку на 37-й хвилині Артем Довбик робив би не з офсайду! На жаль, через це за підсумками першої половини гри рахунок на табло так і не зазнав змін.

Після перерви тренерський штаб на чолі з Петраковим кинули до бою Віктора Циганкова, якому одразу ж вдалося зробити те, що не зміг до нього забезпечити Зубков — забити м’яч. Несподіваним чином подачу зі штрафного на правому фланзі ніхто з гравців у штрафному чіпати не став, тому Келлегер лише дивився за тим, як не такий уже й загрозливий навіс перетворюється на гол у дальньому куті його воріт.

Україна після цього вирішила не підтримувати рівень тиску на суперників на чужій половині, через що зрештою була вимушена провести значний відтинок часу, що залишався до фінального свистка, у захисті. Іноді настільки глибокому, що аж ставало трохи лячно. І навіть за таких умов зовні простий футбол від суперників у нападі давав їм змогу постійно знаходити якісь моменти біля наших воріт.

У цьому контексті не відзначити в підсумку вдалу гру від Андрія Луніна було неможливо. Голкіпер дійсно рятував коли справа, як здавалося, доходила до критичного рівня загрози. Лише одне переведення удару головою з близької відстані від Даффі в поперечину чого варте! До речі, центральний захисник фактично не виходив із наших володінь наприкінці гри, що тільки підвищувало градус напруги. Утім, зрештою, хлопці Петракова відбилися.